Куди я зникаю...

Іноді я стаю сам на себе несхожий... більше читаю, ніж пишу, більше слухаю, ніж розмовляю, більше спостерігаю, ніж демонструю... Коли таке зі мною трапляється, більшість моїх знайомих говорять "куди ти зник"? А я нікуди не зник...

Звісно, буває таке, що я вимикаю свій телефон, збираю речі, та їду кудись в невідому мені далечень. Коли багато спілкуєшся по інтернету, то таких місць, де ніколи не бував, та знайомих, яких ніколи не бачив - стає достатньо, щоб кожного разу їхати у нове місце за новими враженнями.

За той час, доки я випромінюю оптимізм та життєрадісність - навколо мене збирається величезна кількість людей. Більшість з них - звичайні енергетичні вампіри, які відразу втрачають будь-яку цікавість до мене, як тільки моє випромінювання гасне. У таких знаходиться безліч справ, вони розбігаються по кутках, та не нагадують про своє існування аж до того моменту, доки я знову не буду сповнений енергією, якою знов та знов ділитимусь із навколишнім світом.

Є і інші - ті, хто спілкується зі мною незалежно від того, в якому стані я знаходжусь. Я відчуваю, що ображаю їх своєю замкненістю та відокремленістю, коли у мене настає криза, але нічого не можу із цим вдіяти.

Зараз я все частіше змушений "зникати", замикатись у собі для відновлення своїх енергетичних ресурсів. Мені дуже не вистачає підтримки... мені не вистачає довіри, кохання, чоловічності та духовного тепла. Мені не вистачає людини, яка б мене надихала на героїзм, яка б була моєю музою... Приходиться знаходити весь всесвіт у самому собі. Це набагато складніше, займає більше часу, та має меншу ефективність. Тому і приходиться занурюватись у себе все частіше, все глибше. Просто зрозумійте мене.

Я не зникаю... я тут, я з вами, я для вас...
Бажаю усім жити щасливо!