почуваюсь дивовижно...

Мабуть це початок осені так на мене впливає... Відчуття схожі з тими, які бувають, коли випадає перший сніг. Тільки зараз мені не прохолодно, а тепло. Затишно, спокійно і комфортно. Раніше цей образ завершувала чашка гарячого солодкого чаю. Тепер можна і без нього.

Взагалі, це відчуття у мене триває вже декілька днів. З минулої середи. Таке відчуття, що того дня мене лишили всі проблеми, всі турботи. Точніше, не лишили мене зовсім, а просто перетворились на щось інше.

Таке приємне, і чомусь давно забуте відчуття. Здається, воно з самого дитинства, і час від часу з'являється... але зовсім ненадовго - на декілька годин, а потім щезне в турботах буденнощів... А тепер вже кілька днів підряд триває.

Якби я тільки вірив... Таке саме відчуття є, коли поруч знаходиться близька та кохана людина. Наприклад - мама. І я чомусь схильний думати, що саме так можна відчувати любов та тепло іншої людини. Ось тільки чомусь не вірю, що це можливо.

Все, що відбувається навколо - зустрічаю лагідною посмішкою. Мені приємно чути, бачити, торкатись. Ніщо не подражнює. Прям справжня казкова ейфорічна іділія...

Хех... як же це приємно... аж сльози нагортаються.