сум..

Вже тиждень не маю настрою. Зовсім.
Повна апатія до усього.

Лише десь у глибіні душі кішки шкребуть... мерзотно дуже.
Кожен день мене питають, як мої справи... а мені навіть відповідати не хочеться.

Просто знаю, що буде після відповіді - безліч заспокійливих порад... які я ненавиджу! Звісно, вони усі мають рацію - мені нема через що перейматись.

Я здоровий, молодий, гарний хлопець. У мене є квартира, робота, гроші, багато вільного часу, купа друзів та знайомих, мої родичі здорові, я можу дозволити собі майже що завгодно...

Як мені їм пояснити, що мені байдуже на все це? Як їм пояснити, що живу я не заради цього?

Я хочу кохання!!!!!!! Чистих, світлих почуттів... хочу, щоб була дівчина, якій я можу присвятити усе своє життя, хочу, щоб була та, кого я можу зробити щасливою... Мені є із ким зустрітись, весело провести час, та покувиркатись у ліжку.

 Є ті, хто із радістю погодиться одружитись на мені.
 Хтось через гроші, хтось за інших міркувань... 
Але ніхто не по коханню. Хочеться послати їх усіх якнайдалі. 
Секс може бути чудовим, лише коли це відбувається із коханою людиною! Усе інше - онанізм!

Я не хочу онанізму... я хочу кохання! Усі мені говорять - зачекай, ти її обов'язково зустрінеш. І МЕНІ ОГИДНО ВІД ТОГО, ЩО ВОНИ МАЮТЬ РАЦІЮ!!!!

Вони праві, і я сам це знаю. Вона знайдеться. Колись.. А поки-що я буду чекати, та тихо собі страждати від самотності. І... якщо побачите раптом, що я знов без настрою - не питайте мене, що трапилось. Просто в мене немає крил, та я не можу взлетіти у небесну вишину... туди, де я буду щасливий.