Як іноді важко існувати…….. бувають такі хвилини у житті, що тебе душить крик з глибини душі. І нічого не можиш вдіяти. Бо тим людям яким хочеться розказати і приносять цей біль. Ти кричиш, але ніхто не чує…. Я незнаю скільки людина може витримати, особисто я вже не можу терпіти,  мої очі постійно заповнені слізьми, смутком, печаллю та розчаруванням………….. я нерозумію чи це слабкість коли ти терпиш і пробачаєш всі знущання чи так загартовується сила???

       А найгірше те, шо заповнююча порожнеча з кожним днем стає все більшою і постійно навязує думки з якими дуже важко жити………….відчуваю самотність, безпорадність і крім цього ні з ким не можу поділитись, що мене вбиває, мучить, загризає……….

Немає нічого складнішого ніж прожити життя. Прожити його з гідністю, не падаючи лицем у бруд, не нарікаючи на інших, не переносити свої негідні вчинки  на обставини, на долю, ми ж чудово розуміємо що це самообман. Кожне прийняте рішення приносить за собою наслідки, за які ми маємо бути готові відповісти. А ми зовсім не зрозумілі навіть самим собі. Постійно чогось хочемо, не  знаючи чого саме, досягаємо мети, віримо, не знаючи навіть у що.  Ми просимо про кохання а потім бездарно його губимо. Постійно живемо у страху, ховаючись за гордість розум і багато іншого, але насправді це просто страх. Страх за себе, за те, що тебе не полюблять, не зрозуміють. Ми хочемо бути з кимось, прагнемо підтримки, жалю, або ж повної самотності. МИ боїмось що нас не зрозуміють і назвуть божевільними бо ми просто інші і не приховуємо нічого живемо  у своєму світі не рахуючись з цим який є .ЛЮДИНА МОЖЕ ПРИПУСКАТИСЬ БУДЯ-ЯКИХ ПОМИЛОК лише не тих, що носять згубний характер для неї чи для інших.

Життя нерівна штука

То перемога то розлука

То падіння а той мука………..