RnR

RnR

Рєцєптікі на празднік. Оригінали.

Конкурсні роботи їхніх хазяюшок на честь їхнього свята. Далі мовою оригінала, тільки деякі коменти мої.

 

 

Подборка на 9 мая. Хозяюшки потчуют орденами, могилками, касками и, особенно часто, георгиевскими ленточками.

"Не все вернулись с войны..." или "Братская могила", оба названия - авторские....

Пістолет поряд означає вибір - обо з"їсти і здохнути,або ж відразу застрелитись. Лаврушка для занюхування водочкі, бо їсти це дійсно кощунство. Про авторські назви взагалі промовчу.

 

 

"Курочка для победителей"

Лєнтачка на належному місці...а курка неначе аж обкакалась... Видно "вспомніла та обгорділась".

 

"Вечный огонь из куриных сердец"

Робити от таке, та ще й виставляти на загальний огляд для участі в конкурсі(!!!!!)...смаження яєчні на так званому "вічномувогні" - дитячі забавки. А тепер вдумайтесь в назву цього шедевру !....


 

Називається просто -" Фаршированный перец". Дуже просто.


Цікаво, який з перців фарширований...і чим...Хоча, догадатись не тяжко ... Лівий пєрєць якийсь геть сердитий. Мабуть політрук.

 

Салат "Дорога к Победе... "


Нда..чорний танчик валить прямо на ялинку...танкісти(три) вже добряче відсвяткували. Пес втік від них, і не дивно. Дорога до "пабєди" закінчується під ялинкою. Зверху весело літають майонезні літачки. З чого зліпили танчик думати не хочеться....

 

 

Джерело http://mayonesa-nax.livejournal.com/452578.html - там ще коменти непогані є...

 

 

 УВАГА !

Кулінарні шедеври НЕ МОЇ. Знайдені на мацкальських кулінарних сайтах в розділі "КОНКУРС"....це ще й на конкурс виставляли.... uhmylka

 

RnR

RnR

Життя в мороці, але не морок в житті....



Норман Джеффрі Хілі, 25 березня 1966 — 2 березня 2008, англ.- Jeff Healey, народився в Торонто, Онтаріо. Біологічні батьки відмовилися від нього. Коли йому виповнилося вісім місяців він втратив зір через дуже  рідкісне захворювання - ретінобластоми, це пухлина ока. Хірургічним шляхом йому було видалено очі та вставлено протези.

Сліпий практично від народження він навчився грати на гітарі,розміщуючи її на колінах. Його справедливо ставлять в один ряд з такими гітаристами як Джимі Хендрікс та Джим Пейдж. На думку британського журналу Classic Rock він являється одним з найкращих гітаристів всіх часів.


Навіть ті, хто не чув нічого ні про нього, ні про його композиції точно бачили його в кінофільмі "Будинок при дорозі"(або ж "Придорожня закусочна"). В фільмі він грав роль музиканта в барі.


Помер він в рідному Торонто, від загострення захворювання. Після двох операцій по видаленню двох сарком з ноги, а потім із легень, рак все ж добив його...........................


Декілька абзаців, декілька світлин...а це доля людини, яка не зважаючи на страшний біль та боротьбу за своє життя, в прямому сенсі, все ж не здалася, а знаходила сили і натхнення для творчості... Він не бачив оточуючого світу, не знав краси гами кольорів, величність та чарівність форм. Але дуже хотів жити, кохати, бути коханим...та розповісти людям про свої прекрасні відчуття...Він жив в повному мороці, але це було тільки фізичне відчуття. В душі його було світло, він сподівався на краще та ПРАГНУВ цього.  Є над чим подумати всім нам......

Один з моїх улюблених музикантів. Чомусь саме сьогодні захотілося створити цю замітку....можливо тому що паскудна погода, глухий вечір....можливо тому.....можливо...

RnR

RnR

Мертвий Півень, радіо АФРОДИТА

  • 06.04.11, 22:40

Радіо Афродита*

 

Прем'єра відбудеться на історичній батьківщині (в сенсі народження) УПА - на Волині.
Чекаємо всіх 29 квітня (п'ятниця) о 21.00 у Луцьку, в клубі "Майдан"

Я сам себе вимуштрував, на війну послав,
а рушницю забув – ну і Слава Богу!
Роман Садловський, Назар Гончар.

Радіо Афродита – новий інді-партизанський проект «Мертвого півня». Це спроба реконструкції того, що було знищене. Спроба уявити, що радіостанцію з такими позивними окупанти не знищили у 1945 році і вона працює до сьогодні. Це збірка осучаснених переспівів майже забутих українських хітів ХХ століття.
Пам’ятати, пригадувати, не забувати, фіксувати, документувати, переказувати, переспівувати, нагадувати, зберігати, - саме такі свої внутрішні потреби  задовольнять Півні, працюючи над цим проектом. Уряди, президенти та імперії зникають, музика та правда залишаються. Михайло Барбара: «Деякі мої друзі останніми місяцями наполегливо ставлять мені досить пряме запитання: «Що робити?». Це підштовхує мене до розробки персонального плану супротиву, до якого можуть долучитися інші. Мені здається, що ідея «Мертвого півня» зробити проект «Радіо Афродита» тепер є нашим обов’язком. Найкраще, що ми можемо робити – це музика. Але я вірю,що до нас, крім музикантів, долучаться науковці,
письменники, художники та всі, хто перейнятий питанням: : «Що робити?».
Бажання переспівати старий український поп – зовсім не нове і походить не від браку власних ідей. Якось я зайшов до монтажної у Харкові, де іде робота над півнячим відео на пісню «Гуцулка Ксеня», і монтажерка мені сказала дослівно таке: «Ти знаєш, тут до мене мама заходила. Вона цю пісню знає. Почала підспівувати. А я думала, що це ваша
пісня…».
Ми не можемо і надалі забувати наші пісні, взагалі забувати. Час вивчити уроки і діяти асиметрично, так, як вони не чекають.
Радіо Афродита – це також своєрідна відповідь на партизанський статус сучасної української музики та культури. Відключення її від медійних каналів, дистрибуційних мереж та великих сценічних майданчиків.
Радіо Афродита – це скоріше поп-музика. Однак не дешева підробка, яку нам пробують підсовувати під виглядом «українського шоу-бізнесу» (перепрошуємо за вживання порнографічних термінів). Радіо Афродита – спроба довести, що музика для багатьох може бути живою, якісною та драйвовою. І така музика в нас є.
Жодний партизанський супротив неможливий без підтримки місцевого населення. Запис альбому відбувся на студії ФДР у Києві завдяки людям і організаціям, які "люблять Україну не лише до глибини душі, але й до глибини власної кишені." Дякуємо ФДРу, Останній барикаді, Дзизі, Купідону.
Особлива подяка Маркіяну Іващишину, Джону Шморгуну, Тетяні Давиденко, Кирилові Кислякову, Богдану Логвиненку, Олесю Донію, Назару Гринику, Федору Баландіну, Дмитру та Миколі Сіомам, Сергію Харчуку.


*Історична довідка:
"Афродита" – короткохвильова (43 м) радіостанція УПА, організована влітку 1943
для ознайомлення західного світу з боротьбою ОУН. Апаратуру закупили в польського
підпілля за 45 тисяч злотих, доставили до крамниці на Бернардинську площу в кількох
скринях. Перевезли візком (візник думав, що везе горілку) в помешкання на Бляхарську.
Потім перевезли в Стрийщину. Складав інженер з Кракова, українець Гошовський.
Розміщалась в колибі біля села Ямельниця. Працювала від осені 1943. Надавала щоденно
12 чверть годинних випусків чотирма мовами: українською, російською, французькою
і англійською. Працювали: Я.Старух (керівник.), Б.Галайчук, Л.Лемик, К.Яворівський,
В.Макар. Д.Лушпак, К.Цмоць. Чужомовні програми вів бельгієць А.Газенбрук. Знищена
енкаведистами 7.4.1945.

Щиро Ваш Місько Барбара

 

 


 

 

Від себе додам,що всеукраїнський тур "Мертвого Півня" розпочнеться з м.Луцьк  - 29 квітня 2011 р.Чекайте на "Радіо Афродіта" в своєму місті.

 

 

RnR

RnR

Погляд з минулого.......

  • 01.04.11, 23:43

 

УВАГА ! Замітка ознайомчого, а НЕ дискусійного характеру. Автору зовсім не цікаві продукти життєдіяльності накладені в коментарях українофобів. Коментарі такого типу будуть видалятися.

 


Погода була непогана, був час та натхнення, от я і вирішив надумати собі відрядження на Франківщину, в Яремче. Якихось 300 з хвостиком кілометрів, та й давно не бачив давнього знайомого - діда Михайла, майстра по дереву. А по дорозі надумали ми заїхати в Старий Угринів, тим паче, що ще не були там жодного разу.

Пропустимо опис наших доріг(ненормативною лексикою)... Переїхавши міст через ДНІСТЕР під"їхали до самої річки, щоб помилуватися швидкими та прозорими водами.


Подорожуючи по тим місцям,дуже часто можна побачити такі (чи подібні) вшанування патріотам своєї землі, Українцям з великої букви.


Проїхавши Франківськ та Калуш, повернули в сторону Старого Угриніва. На повороті в сторону Меморіального комплексу були зачаровані величним виглядом Храму:

 

Під"їхали до хати, в якій 1 січня 1909 року, в родині священника Андрія Бандери, народилася друга дитина - Степан  Бандера. Історія цієї будівлі досить цікава,зокрема большевіцький проміжок. В будівлі ніхто не жив опісля сім"ї Бандери, а повністю руйнувати хату чужинські окупанти чомусь не наважувались. Знайшли типу оригінальний вихід - молодій сім"ї, якій не було де жити(взагалі!) безкоштовно віддали земельну ділянку разом з хатою, але за однієї умови - вони ПОВИННІ були повністю зруйнувати хату, і на її місці(з активною допомогою совків) звести новий будинок....... Молоді люди виявилися простими чесними українцями, а не безрідними покручами. Залишки хати Бандерів не були зруйновані, а поряд з"явився великий березовий хрест........... Згодом, після формального розпаду імперії Зла , дім було реставровано.


Біля хати, на рідній землі, стоїть сам Степан Андрійович....тільки в металі. Біля підніжжя квіти, є там і наші букетики.


Трошки поодаль хати стоїть розкішний історико-меморіальний музей Степана Бандери. Все дуже доглянуто, акуратно та аж сяє чистотою, і далеко не тільки в матеріальному розумінні....

Нижче викладу декілька світлин з різних залів музею. Писати нічого не буду, просто не зумію. Необхідно там побувати, відчути сам ДУХ тієї епохи, який так і просочується з пожовклих фотографій та засмальцованих різноманітних документів та експонатів... Враження неймовірні, відчути так близько нашу СПРАВЖНЮ, а не спотворену та не нав"язану брехливу історію... Та і велич цієї людини важко переоцінити. Настільки сильний Дух був в цьому хворому тілі...яким справжнім сином своєї Батьківщини треба бути, яким безсрібником, щоб пережити все те, що Степан Андрійович пережив...і не здатись, а з Вірою та Надією дивитись в майбутнє і не припиняти активної праці на благо нас, потомків...







Від музею їхали далі мовчки. Враження досить неоднозначні. Гордість за наших героїв...і зовсім не за нас. На тлі побаченого та почутого неначе якась гіркота від нашої безхребетності, любові до пустопорожніх балачок та неможливості об"єднатися заради спільної мети. Вони ж були звичайні люди, з крові та плоті, зі своїми проблемами та болячками. Такі ж як і ми....Такі та не зовсім. Вони не погодились жити на колінах................................... 

RnR

RnR

Допоможіть чайнику

  • 25.03.11, 20:30

Хочу зменшити розмір відео, щоб викласти тут. Але не маю вміння та знаннь.

Так давайте вип"ємо за те, щоб знайшлися добрі люди які в простій та доступній формі пояснили як це зробити.

"Большое человеческое списибо" - гарантую.

 

Примітка - тема відео мистецька, далека від політики...т-то пісня улюбленого виконавця.

RnR

RnR

Дорогим УКРАЇНОЧКАМ(вразливим не рекомендується)

  • 08.03.11, 18:55

Дуже вразливим та чутливим рекомендується пропустити текст чорним кольором.

Горчинська Ванда ("Домовина") - Народилася у 1924 році в Копичинцях. Батьки - звичайні працьовиті селяни. Жили із своєї господарки, мали хліб і до хліба. Закінчила гімназію. У неповних сімнадцять - член "Січі", у вісімнадцять - член ОУН. Була зв'язковою, розвідницею, пропагандисткою, медсестрою, переносила і перевозила зброю. Багатьом пораненим врятувала життя. 5 березня 1946 року схопили емгебісти. У ролі катів виступили високі чини: сам начальник Копичинецького районного відділу КДБ Гаврилко та начальник міліції єврей Бровін. Коли набридло їм бити палицями та нагаями, закидали на шию гумовий шланг і, впираючись однією ногою в живіт та спину, тягнули до себе, поки не падала на долівку непритомна. Відливали і процедуру продовжували. Биття в п'яти ніг було не менш болюче. Потім "найсправедливіші" судді відважили 15 років каторги. По закінчені строку повернулася до дому. Дожила до проголошення Незалежної України і спостерігає як убивці намагаються виглядати людьми в очах власного народу і світу.

Дзюрбан Марія - Марія Дзюрбан була простою жінкою-селянкою з села Городниці на Гусятинщині. Марія не була в підпіллі, ні в діючому загоні УПА. Вона була матірью і за "понятіямі" Союза Совєтскіх Социалістічєскіх Рєспублік мала померти. ЇЇ син Йосип Дзюрбан ("Дон") бау в УПА. Марія чим могла, тим і помагала повстанцям. Вбив її недалекий сусід Тимофій К., що служив у "стрибках". Розривна куля, що влучила їй у спину, вирвала нутрощі і стала причиною її довгої, мученицької смерті. По задому катів жінка довго лежала і мучилась. Незабаром син знищив сільського сексота і зрадника.

Лупійчук Катерина ("Сулима") - В одній із хат Великих Чорнокінців ночували шість повстанців. Над ранок нагрянули "рубахи". Хлопці, одна дівчина та господиня вискочили з хати боковими дверима. А інша дівчина стріляючи з кулемета прикривала відхід повстанців. Більше як дві години вела бій. Знищила масу МГБістів. Коли закінчились набої, зі словами "Слава Україні" застрілилась. Цією героїнею була розвідниця Копичинецького повітового проводу Катерина Лупійчук ("Сулима") з с.Увисла. Труп її забрали до Пробіжної, з кулеметом на шиї виставили під стіною будинку міліції. Офіцери емгебісти приводили дивитись на безстрашну бандерівку своїх жінок, промовляючи: - Вот с кого надо брать пример геройства и смелости.

Ангел Геня ("Хвиля") - Геня, як і її брат Іван, з дитячих літ були під впливом батька, колишнього січового стрільця, який, повернувшись після війни додому, продовжував боротьбу. Коли настав слушний час, його діти виявились гідними свого батька. Син Іван, хорунжий УПА, загинув у Карпатах. Геня в 1942р. вступає в юнацтво ОУН, а з 1944р. під псевдонімом "Хвиля" іде в підпілля, де разом з іншими дівчатами молодіжної сітки ОУН виконує різні доручення Копичинецького повітового проводу. Влітку 1945р. в селі Оришківці "Хвиля" потрапляє під облаву червонопогонників. При спробі втекти і уникнути арешту була важко поранена і лежачою добита чергами куль з автоматів озвірілих і п'яних москалів.

Кріль Ярослава ("Бджілка") - Народилась в 1926 році в селі Монастирець Ліського повіту (теперішня Польща). В 15 років вливається в лави "Лугу", а згодом в 17 років - в ОУН. У 1943 році Ярослава в сотні "Ворона", що підпорядковується легендарному "Рену", бере участь у боях, деякий час виконує обов'язки станичної працює в службі забезпечення сотні. Після переселення батьків опиняється в Личківцях на Гусятинщині, де з голоду в 1947 році помирають батько та дідусь. У 1951 році за доносом сексота її з мамою арештовують. Три місяці слідства і страшних тортур в Гусятинському КДБ, які проводив слідчий-нелюд Лопатов. Дальше суд і каторга. Вийшла в 1957 році по амністії. Вижила. Не скорилася. Дожила до Незалежної України. Дальше завзято працює на благо України. Є членом "Просвіти", "Союзу українок", КУНу.

Славська Галина ("Віра") - З місця бою із спецзагоном НКВД, що діяв під виглядом УПА, поранена 20-літня повстанка "Віра", із села Зарубинці, що на Підволочищині, спливаючи кров'ю відповзла на кілька сотень метрів в бік. Через велику втрату крові і страшний біль поранених ніг далі рухатись вже не могла. Не втрачаючи свідомості вона чекала на порятунок. Але по сліду крові, що тягнувся від місця її поранення, прийшов зрадник, її односелець Йосип Калита.. Зняв із плеча карабін і вистрелив. Кадебісти, яким він із іншим зрадником Глинським з села Теклівка продав душу, і які проводили грабунки і вбивства мирного населення, підійшли до нього і, глянули на мертве тіло дівчини, ласкаво поплескали Юду по плечу. Через роки діяльності чорт-Йосип Калита отримав похвальний лист за зраду, безчестя та підлість власної душі. Мертву дочку батьки тихцем захоронили на сільському цвинтарі. Самі ж померли на засланні в Хабаровському краї. Через 54-ри роки односельчани з почестями перезахоронили тлінні останки Галини Славської ("Віри") разом із братом Петром, чотовим УПА.

Подольська Катерина ("Стріла") - (по чоловікові Матіяш). Довоєнні "Просвіта" та "Луг" сформували її характер, її національно-визвольні переконання. В 1941 році вийшла заміж за такого ж палкого патріота України, як і сама. З 1942 року - член ОУН. У підпілля пішла разом з чоловіком під кінець німецької окупації, залишивши дідусеві та бабусі двох малолітніх дітей. Іван, підпільний псевдонім "Вир", був надрайонним провідником з пропаганди; загинув у 1944р. в селі Терпилівка Підволочиського р-ну в бою з червоними загарбниками. Катерина воювала у підпіллі до лютого 1946р. Була медсестрою, розвідницею, зв'язковою. У Яблунові була схоплена гарнізонниками. Після знущань і катувань, змордовану і роздягнуту жінку виволокли на ніч у холодний хлів, розстріляли із автомата і важкопоранену жінку, доблесні правоохоронці, затягли під будинок і залишили. Тут вона до ранку і померла.
За участь у національно-визвольній боротьбі постраждала і родина. Чоловіків брат Василь загинув у с.Нижбірк, дружину з двома дітьми та батьками вивезли у Сибір. Другий брат, Ярослав, був засуджений і відбував покарання в Магадані. Вивезли у Сибір і чоловікову сестру Катерину з мамою.

І ще тисячі-тисячі-тисячі сплюндрованих жіночих доль...факти....факти...факти........а це ж наші БАБУСІ, МАТЕРІ, ЖІНКИ, СЕСТРИ..., УКРАЇНКИ...

Вічна шана та пам"ять. Ми пам"ятаємо...ВСЕ.

Героям СЛАВА !

 

*****************************************************************************************************

Дорогі україночки,  раз так вийшло, що всі вітають жінок на пост-совковому просторі(в якому ми крепко сидимо, по самі вуха), то також привітаю вас зі святом ВЕСНИ...святом відступу зими та початком нового розквіту життя ! 

Та хочеться побажати вам, крім здоров"я та щастя, щоб ви мали поруч себе справжніх чоловіків, Мужчин з великої букви, які б не тільки вдало задовольняли всі ваші матеріальні забаганки, але й зібрались нарешті  РАЗОМ та зробили так, щоб ні ви, ні ваші потомки НІКОЛИ, НІКОЛИ в реальному житті не зіткнулися навіть зі слабким відгуком  жахіть описаних вище.

Трохи політизовано, але дуже актуально на сьогодні...ДУЖЕ актуально... 

Використано матеріали з ресурсу http://holocaust1.netfirms.com/hol1uk.htm 

RnR

RnR

Паради. Просто спогади.

  • 05.03.11, 21:15

Чомусь згадав сьогодні про совкові паради. Відвідав їх чимало, і в школі, і в інституті, і коли працював на заводі....Напишу коротенько, без підготовки, перше що згадалось...

Совок був совок, що тут скажеш. З тими, хто там існував можна поділитися спогадами, хорошими та поганими. Всяке було. От наприклад - паради. Паради присвячені 1 травня та їхній жовтневій революції, але святкували це свято в листопаді, та зараз не про це. Саме явище "парад" начебто і непогане - збиралось багато люду(практично ВСІ, за "отсутствіє" можна було конкретно постраждати), в піднесеному настрої крокували колонами по місту. Основна задача - рівненько пройти махаючи прапорцями і вигукуючи всяку муйню повз трибуну, на якій стояли партійні та господарські боси. В кожному місті,містечку були свої трибуни та паради... Боси з піднесено-урочистим виглядом зверху махали ручками народу(людям), який марширував внизу повз них(мабуть бачили подібне в хроніках про Третій Рейх). В руках народу(людей) були прапорці, надуті різнокольорові кульки і всяка інша декорація, а головне - палки з прибитими на них шматками фанери, на яких були наклеєні портретні фотографії(обличчя-погруддя) членів політбюро центрального комітету тодішньої правлячої партії(дуже схоже було на фотовиставку з будинку престарілих), а також портрети класиків марксизму, ну і горезвісного лєніна.. Ще несли цікаві конструкції, на яких були написані "лозунги", "здравніци" і подібна фігня - дві людини несли палки, між палками була закріплена полоска тканини, обов"язково червоного кольору. На цій червоній тканині, обов"язково білим кольором, писались досить змістовні фрази, типу - ДА ЗДРАВСТВУЄТ 1 МАЯ...СЛАВА КПСС(слава не ім"я)....ДА ЗДРАВСТВУЄТ ** ГОДОВЩІНА ОКТЯБРЬСЬКОЙ РЄВОЛЮЦІЇ(повторю - парад був 7 листопада)...СЛАВА ТРУДУ...МИР ТРУД МАЙ...ЛЄНІН ВЄЧНО ЖИВОЙ...і багато-багато різних варіацій,але тільки десятка основних кодових слів. Коли народ(люди) проходив повз трибуну, то мусив вигукувати різні нісенітниці(читай лозунги) та голосно кричати "УРА!!!!".Також спецом оформляли як вантажні, так і легкові автівки. Варіантів оформлення було багато, але сенсу там було мало. Все одне і те ж(читати лозунги). Іще запам"ятався перегруз "лєнінами" та червоним кольором... перегруз був всюди. На папері, тканині, картоні, гіпсі, металі, на палках, на стінах, на стіні трибуни....ВСЮДИ... І все дійство постійно супроводжувалося голосною музикою - маршами та характерною совковостильною, ідейно витриманою фігнею. В голові гуло ще декілька годин по тому...

 Так от, коли громадянин совка разом з колегами виконав основну задачу параду - весело та з відповідним галасом промарширував повз трибуну, на якій велично стояли тодішні боси(повторюю,мабуть бачили подібне в хроніках про Третій Рейх), то був вільним. Колони і весь стрій розпадались практично відразу. І от тоді починалось саме цікаве - народ ставав ЛЮДЬМИ, які кучкувалися компаніями та йшли святкувати чергове свято(т-то пити спиртне та закушувати тим святковим, хто що зміг "ДІСТАТИ" по блату).

В вищенаписаному немає ані крихти вигадки. І прошу зауважити - весь цей цирк робили люди при ясному розумі та навіть не сильно п"яні, неофіційно пити спиртне можна було лише після параду. А офіційно після 11-00...

 

 

Зліва на світлині, поодаль, видніється трибуна з босами...які велично вітають народ помахом ручок.

А на портреті, з бородою, не один з ZZ Top, а типу науковий і не типу, а фантаст Карл Маркс.

 


Анекдот тих часів

Парад. Музика, крик, гам, шум. Кореспондент радіо бігає по натовпу, хоче взяте інтерв"ю у прямому ефірі у простого совкового громадянина. Бачить характерне обличчя робітника заводу, підбігає до нього - Расскажитє, как вам харашо живьотся, і как ви вєсєло стрєчаєтє празднік...  Роботяга в відповідь - Та пашол ти н**й...    Кореспондент не розгубився і в мікрофон - От відітє, дарагіє радіослушатєлі, как вєсєло, с шуткамі-прібауткамі встрєчаєт наш народ празднік.....
 

 

RnR

RnR

ВІЙ, фото звіт

  • 01.03.11, 19:40

19 лютого до нас завітали наші давні друзі гурт "ВІЙ". Потужний(не по звуку, а по мірі доступності та бажання сприйняття) та надзвичайно душевний виступ не залишив байдужними нікого.... Хотів  завантажити сюди пісню "Хата край села" ( текст - http://uk.2song.net/vij/hata-skrayu-sela-410362.shtml ) , але і так все знаємо та бачимо. Так що слухайте файну ДУШ(а)евну лірику та дивіться світлинки. Зверніть увагу на натхненні, доброзичливі та приємні і внутрішньо,і зовнішньо обличчя наших співгромадян, молодих людей.... Дивлячись на подібний позитив не втрачаєш віри в те, що все ж таки усе в нас буде добре...










 

 

Запрошую 5 березня на виступ етно-гурту "БУТТЯ" ( детальніше - http://www.buttia.kiev.ua/ ) :


 

А також - 12 березня на етно-грув-формацію “Йорий Клоц” (Львів-чумацький драм-н-бас та козацький брейк-біт і так далі... ( більш детальніше - http://www.krainamriy.com/news.php?category=108 ) :


 

 


 

 

 

 

 

RnR

RnR

Новий рік НАШИХ предків.

  • 17.02.11, 21:10

 

ЧАСТИНА ПЕРША.

Перехід 21-22 березня: Арійський Новий рік

На весняне рівнодення 22 березня починається арійський Новий рік, який раніше називали словом ПЕРЕХІД.

Перший день арійського нового року починається 22 березня о 6-й годині за місцевим часом, тому що саме в цей момент сходить Сонце. Це найсильніший час для програмування всього наступного року. Для його здійснення потрібно виконати кілька доволі простих речей:

1. Напередодні, тобто 21 березня, потрібно навести лад у своєму помешканні, здійснити його очищення(наскільки можливо). Приготувати ритуальний хліб(паску). Протягом цього дня краще нічого не їсти, тобто здійснувати очищувальний піст.

2. Заключною фазою очищення є омивання природною, не нагрітою водою, краще через занурення у річці, озері, ставку, басейні чи навіть ванні у своєму помешканні. Омивання у природній воді - це водночас акт єднання з Природою, Всесвітом, Творцем.

3. 22 брезня треба прокинутися раніше, випити чистої води і до 6-ї години ранку святково одягнутися, приготувати ритуальний стіл, ще раз поміркувати над тим, чого ти хотів би досягнути в новому році.

4. О шостій годині, тобто як тільки почало сходити сонце, потрібно разом з близькими людьми(в крайному разі самому) сформувати в уяві бажане розгортання подій і побажати самому собі та один одному всього найкращого, чого хотіли б у новому році для себе та всієї країни.

5. Увечері здійснити арійський обряд зцілення-єднання(сопричастя) з предками, ближніми, всією Арійською расою, Творцем. Це також буде вшануванням Таємної вечорі(Щедрого вечора) - святкуванням арійського Нового року Ісусом Хрестом і апостолами у четвер 22 березня 31 року. До речі, Ісус Хрестос, разом зі своєю матір"ю і апостолами(за винятком Іуди) належав до арійського народу ГАЛІВ-ГАЛІЛЕЯН. Тому, навіть перебуваючи у ворожому Єрусалимі, де на нього полювали слуги Синедріону, він таємно здійснив арійський ритуал святкування Нового року(Щедрий вечір), більше відомий як таємна вечеря.


У давні часи українці разом з іншими арійськими народами відзначали початок нового року на весняне рівнодення, тобто 21-22 березня. Саме звідси наші новорічні засівання "Сію, сію, посіваю, з Новим роком вас вітаю"(очевидно, що сіють не взимку, а навесні) і щедрівки "Щедрик-щедрик-щедрівочка, прилетіла ластівочка"(птахи повертаються весною) та багато іншого.

Наші предки добре знали, що правильний початок справи визначає її успішність, тобто як почнеш, так далі і піде. Тому початок року святкували за щедрим столом, з веселими піснями, в колі близьких людей - щоб і весь рік пройшов так само в радості та добробуті. На це свято випікали священний жертовний хліб - Паску, який робили дуже гарним,  багатим, поживним та смачним. По суті, святкування Нового року було ритуалом програмування свого майбутнього. От тому важливо правильний час зустрічі цієї події.

До Паски-Переходу ретельно готувалися: завершували незакінчені справи, віддавали борги, прибирали хату та подвір"я, здійснювали ритуали очищення душі та тіла - щоб бруд і тягар минулого не заважав у новому році. Останньою стадією очищення вважалося омивання в річках - за народним повір"ям, на час Переходу(т-то в момент весняного рівнодення) вода набуває потужних цілющих властивостей. Напр. у древніх римлян, які також були арійцями, згадка про цю підготовку відбилася в назві останнього зимового місяця - "фебраріус", що значить "очищення". Грудень мав назву "десембер", т-то "десятий", з чого явно видно, що рік починався в березні.

Точне відзначення календарних свят(правильно КОЛОДАР), особливо найбільшого з них - Паски-Переходу, потрібне було для підтримання духовно-енергетичної єдності арійських народів, розкиданих  по величезних просторах Євразії. Синхронне здійснення певних ключових ритуалів підтримувало єдність раси, було запорукою її могутності та еволюційного успіху. В Арійській традиції найважливішим чинником расового прогресу вважалося єдине психоенергетичне поле(расовий егрегор), цілісність якого підтримувалася синхронним виконанням певних ритуалів. Найважливішим з них був новорічний ритуал Переходу, оскільки він задавав програмуючий імпульс для всього наступного року, формував концепцію майбутнього, планував бажане розгортання подій.

Це досить коротко та ясно, без ускладненнь та замудрих відхилень. Наразі маємо місяць лютий, "фебраріус". Бажаю вам внутрішньо очиститись, приготуватись до приходу Нового року в ПРИРОДНЬОМУ циклу розвитку та буття людини розумної, яка для досягнення успіху та МЕТИ,мусить жити в гармонії з Всесвітом та згідно з традиціями та морально-духовними настановами предків, СВОЇХ ПРЕДКІВ.

Далі буде...

ПРИМІТКА - можливо комусь це видасться типу фентезі чи маренням зимового сну, то не переймайтесь. Живіть і далі за чужими, навіть ворожими нам законами та правилами. Тільки не плачте, що все погано.

RnR

RnR

ТАРТАК, фото замітка

  • 15.02.11, 21:25


В минулу суботу, 12 лютого, до нас в гості, т-то до себе додому в Луцьк,приїздив Сашко Положинський з ТАРТАКом. Писати багато не буду, все було файно та чудово. Краще подивитись декілька світлин, які певною мірою, хоч занадто наближено, можуть відобразити атмосферу дійсно свята спілкування митця зі слухачами.




А от в наступну суботу, 19 лютого, до нас в гості приїздять давні друзі - легендарний гурт "ВІЙ"( viyfrom.kiev.ua ). Будемо святкувати 20-и річчя творчого поступу цього гурту .

 

Запрошую, буде душевно.....