Капітан Очевидність на сторожі наших кіноінтересів

Ковбої проти прибульців… Чесно кажучи, прочитавши назву цієї стрічки, можна було зі спокійною душею крокувати повз кінотеатр далі. Схоже, що поки Капітан Америка рятує світ наліво і направо, його більш відомий на просторах всесвітньої павутини соратник по Лізі Супергероїв (чи як там воно називається) – Капітан Очевидність, влаштувався на строкову службу до армії голлівудських сценаристів. Так, почерк маестро відчувається відразу. Якщо я правий, то, напевно, варто очікувати виходу іще ряду не менш загадкових фільмів під назвами «Гарячий вогонь», «Холодний лід» і «Мокра вода».  До чого я хилю?  Власне, всього лише до простої істини, що уявлення про цю картину до моменту, коли гасне світло у кінотеатрі і після того, як ти прокидаєш… пробачте, покидаєш сеанс – абсолютно однаковісінькі. З тим же успіхом можна було  подивитися заголовок і фінальні титри – не думаю, що це би кардинально вплинуло на знання сюжету. Хоча, в певній мірі, варто віддати належне відвертості авторів – ще з назви було відразу зрозуміло, на що сподіватися. Мабуть, це один із небагатьох прикладів в індустрії кіно, коли отримуєш саме те, на що розраховував – не більше і не менше. Це вам не «Скажені перегони» з Кейджом у головній ролі, після перегляду яких (хоч в 3D, хоч в 15D) відчувається глибоке розчарування і розуміння усієї глибини фінансових проблем племінника Копполи, якщо він погодився зніматися в «цьому». Чи, скажімо, «Примарний вершник» (так, я фанат Ніколаса…був ним колись…). Не завжди крута назва відповідає сюжету. Тому, мабуть, лише на краще, що КО вступив у нерівний бій за наші сподівання. Побажаємо йому успіхів у всіх його звитягах (гімн на фоні прапора).

Але, попри це, був недільний вечір і душа прагнула свята. Як не прикро, їй нічого не вкипіло, тому вирішено було просто відвідати одну з резиденцій Мельпомени і Талії (це музи такі, а ви що подумали?) – кінотеатр. Відчуття, що «свято таки точно не наближається», підсилилось під час розгляду афіш нічних сеансів. Між «Ковбоями» і «Смурфиками» вибір, все-таки, впав на перших. Ні, я в жодній мірі не хочу сказати, що смурфи – відстій. Для того, щоб стверджувати подібне, потрібно хоча б переглянути цю стрічку. Більше того, я навіть не полінувався заглянути на Вікі, щоб дізнатися, що ж то за звірі такі – смурфи. Виявляється, їх вигадав якийсь бельгієць пів століття тому (скажіть НІ вживанню важких наркотиків в середовищі дитячих письменників! і в будь-яких середовищах!), що не може не викликати повагу. Напевно – це доволі милі істоти, створені під натхненням від альпійських краєвидів (і абсенту). В будь-якому випадку, на моє скромне переконання, щоби у повній мірі оцінити глибину сюжету потрібно або пішки ходити під стіл, або любити окремі сорти грибів. Хоча знавці кажуть, що в останньому випадку можна із захопленням дивитись і килимок на стіні (не буває легких наркотиків – пам’ятай про це). В кінцевому результаті інопланетний вестерн з незначною перевагою переміг друзів фіолетової корови з реклами шоколадки (там точно проводили якісь випробування…). Тим паче, що на його боці були усе таки (з недавніх пір) Джеймс Бонд – Деніел Крейг, заслужений Індіана Джонс усіх часів і народів – Харісон Форд і геніальні сценаристи проекта «Грань» і сучасності в цілому -  Алекс Куртцман та Роберто Орчі (нехай пробачить шановне панство за мою криву транслітерацію). Не побоюсь цього звороту – плеяда визначних митців – мала би підігріти сподівання пересічного глядача. Але… спасибі Кеп – ти нас добре підготував.

Деніел Крейг. Без вальтера і сарказму, зате з гламурненьким браслетом на лівій руці, що по рівню руйнівних можливостей наближається до танка Т90 на ядерному реакторі. Перші хвилин 15 фільму своїм рівнем красномовства віддає шану акторському генію Шварценегера з першого термінатора. Страждає на перманентну стовідсоткову амнезію. Характер нордичний. Помічений у контактах з підозрілими особами. За рівнем пафосності близький до білоголового орлана, що звив гніздо в палітрі червоно-білих смужок з зірочками на синьому тлі, на даху джипу Willys MB, що припаркований на фоні роти морських котиків, що виконують гімн. Їздить на усіх моделях коней. Не гребує осідлати і інопланетний винищувач. Теоретично може влучити білці в око з 500 кроків (на жаль в пустелі не було білок, тому не можу підтвердити інформацію).

Харісон Форд. Екс-полковник  з усіма витікаючими звідси наслідками. Мабуть найнеоднозначніший персонаж стрічки (хоча ні, ще був пес, але про нього потім). Відображення головного лейтмотиву картини: «Іноді хороші люди чинять зло, а поганці – творять добрі речі». Під дією цілющих психічних травм внаслідок споглядання веселих польотів інопланетних загарбників над рідними преріями перетворюється з повного відморозка, яким постає на початку картини, в примірного сім’янина. Місцевий мажор.

Олівія Вайлд. Як це хто це така?.. Вона ще в «Троні» знімалась. Ну Тринадцята з «Хауса»! Згадали? Добре. Виразом обличчя і окремими вчинками спочатку нагадує дівчинку з легкою формою синдрому Дауна. Як виявляється по ходу – вона і справді не від світу цього. Розуміється на приготуванні шашликів, стриптизі та організації масштабних феєрверків.

Док. Місцевий дурник. Жонатий. По законам жанру стає крутим мачо.

Якийсь пацан. Шукає свого діда. Після кількох казочок Форда із серії «палата №3 із жовтими стінами» і здобуття трофейного ножа стає достатньо крутим, щоб прикінчити одного з братів наших по розуму у цьому Всесвіті.

Пес. А ось і момент істини. Сюжетна лінія цього собаки дуже заплутана і своїм корінням торкається витоків історії про шотландську вівчарку Лессі. Впевнений, що якби тварина могла розмовляти – вона би повідала чимало цікавого. Натомість варто відзначити високий рівень акторської майстерності і особливо трагічний вираз морди в необхідних епізодах. Неймовірне відображення внутрішньої боротьби і протистояння ідеалів при зміні кожного нового хазяїна.

Прибульці. Звичайні собі прибульці, яких хоч греблю гати на просторах Голівуду. Своїм виглядом нагадують гібрид монстрів із «Машини часу» і середньостатистичного представника раси вогонів із «Автостопом по галактиці» (до речі геніальний фільм і оповідання Дугласа Адамса. А персонаж Зафода Біблброкса з екранізації зіграв, хто б ви думали -  Док!). Меркантильні тварюки, що не чули народну мудрість про жадібність і фраєра.

Інші. Гарматне м'ясо.

Сюжет. В назві. Протистояння з перманентною абсолютною перевагою прибульців.

Акторська гра. А що, доволі непогано. Все таки  в головних ролях актори зі світовим іменами (і пес! геніальний пес…), а не пенсіонери з театру «Більшовичка».

Гумор. Був момент, коли зал дружно засміявся. Один правда… Але був!

Спецефекти. Шнурочків над інопланетними винищувачами не видно, пап’є-маше якісне, слиз на прибульцях виглядає натурально. І взагалі, не так давно і мальована графіка з «Мисливців на привидів» була чимось революційним. Тому все в нормі.

Музичне оформлення. «А был ли мальчик?..»

Хепі енд? Ну, це вже як кому. Хтось точно виживе.

Кому сподобається? Не знаю… Любителям ковбоїв і прибульців в одному кадрі?.. Любителям оголеної Олівії Вайлд (та ладно, там лише спину показали…)?.. Взагалі, якщо не жаль 30 гривень, якщо є весела компанія, якщо розумієш, що більшого маразму годі і придумати і не очікуєш грандіозних сюжетних поворотів від стрічки під назвою «Ковбої і прибульці» - то, чому б і не піти. В іншому випадку – чекаємо на з’ємних носіях. Або взагалі не чекаємо. На крайній випадок –  завжди можна переглянути «Кримінальне чтиво» Тарантіно :)