Держава оголосила війну.

Для народу, тобто тих, хто мало рефлексує на навколишню дійсність, але багато працює для фізичного виживання, інтелігентом є будь-яка людина, яка чогось хоче. Чогось більшого за банальний споживчий кошик. Людина, яка прагне більше, ніж поїсти, поспати, поср… - однозначно "гнилий інтелігент" в очах "нормальної людини".


Совкове суспільство завжди культивувало "інтелігентофобію", а в певні історичні періоди їх, "козлов, коториє мєшалі ім жить", просто відстрілювали і кидали в ГУЛАГ. Нажаль, пострадянська інтелігенція щодня дає чимало приводів для подальшої "інтелектофобії" в суспільстві, але це вже окрема велика тема, чи, якщо хочеться, "дискурс"…

У фільмі Сергія Лозниці "Щастя моє" є монолог водія вантажівки, який потягне на політичний маніфест нашого часу. "Любимая работа, девченка, денег чтоб немножко. Что еще человеку надо для счастья?! …Ты главное не лезь! Куда не надо – не лезь… И это им не так, и то не так – все лезут и лезут куда их не просят. Воруешь – воруй, но не лезь! Возьми сколько надо и не лезь…"

Це і є класична "хата скраю". Гімн совка. А для "думаючого" середовища таких хат стало навіть більше: виїхати на стипендію, впіймати грант, сидіти і щось писати, залізти у соціальну мережу і там творити віртуальний словесний спротив, або взагалі нічого не робити.

Середовище колись активних громадян втекло чи то у "внутрішню еміграцію", чи то у "внутрішню окупацію". Самі себе загнали в схрони… Про легіон тих драчів-стусів, хто пішов "щось міняти на краще" нехай роздумують психологи, які вивчають "стокгольмський синдром". Колабораціоналізм – це їх інша "хата скраю", просто більш комфортна і з соціальним пакетом.

Держава оголосила війну більшості своїх громадян. Гуманітарну, судову, економічну, релігійну, інформаційну, правову. Зараз просто наступ активували на фіскальній, податковій ділянці фронту. Потім ще декілька інших українських фронтів відкриють.

Більшість із цієї більшості громадян, яким "оновлена" держава стала злою мачухою, цієї загрози не бачить, або не хоче бачити. У них найважча праця – щоденне виживання. Не до того…А ті, хто бачать та усвідомлюють це, – свідомо відмовляються прийняти виклик. Вони і далі мовчать у своїй внутрішній еміграції.

От коли вже відступати нікуди, бо далі лише новий Податковий кодекс і тотальна азаровщина, підприємці прийняли виклик до бою. Але знову, як і в середовищі "інтелектуалів", свій спротив одразу хочуть самообмежити, стерилізувати, пом’якшити, щоб режиму не було так страшно від їх акцій протесту.

Жодної політики, ніяких політичних вимог – лише економічні! А точніше: залишіть нам спрощену систему оподаткування, змініть ганебні пункти кодексу. А далі? А далі робіть собі, що заманеться! Нас уся ця ваша триклята політика не обходить! Страйкарі знову стануть працюючим малим бізнесом, який виживатиме поза державою у своєму малобюджетному світі торгівлі і послуг.

Оптимісти із глибин Інтернет-форумів радісно вітають "новий революційний клас" малих бізнесменів і завчасно авансом приписують їм ознаки "вічного революціонера", в яких з’явився "дух, що тіло рве до бою"…

Ще на зорі трейд-юніонів та профспілкового руху було тисячі подібних чисто "економічних" виступів. Результати були у кращому випадку часткові, а найчастіше - нульові. Це банальна боротьба із наслідками, а не з причинами. Треба долати систему, а не її, писані на коліні податкового міліціонера, кодекси.

Здобувши послаблення в податках, малі бізнесмени повернуться до праці, а на їх місце вийдуть бюджетники, щоб "вітати" новий Трудовий кодекс з не менш одіозними нормами. І почнуть боротися вже за своє право "виживати". І так по колу. Яка ж тут, до біса, соціально-економічна буржуазна революція?

Є чимало людей, які вже висловлюють обурення самим підприємцям, що позакривали такі зручні базарні ятки, щоб собі протестувати. Є доста "штрейкбрехерів", які пробують зірвати добрий навар на торгівлі, поки сусіди на мітингах.

Але ж є також і ті, хто бачить половинчастість і безперспективність такого "лише економічно-вимогливого" руху малого бізнесу. Сам час їм не мовчати, і словом – і ділом показати що таке солідарне суспільство. Врешті, пояснити згубність лише "економічного пакету вимог".

Уже найближчі дні покажуть, чи готові "інтелігенствуючі" виступити і вернутися із внутрішньої еміграції, вийти з "хати скраю" і пліч-о-пліч підтримати підприємців. Солідарність в Інтернеті – це лише ще один шлях до відступу та самообману.