У парламенті минулого скликання Юрій Гримчак «заробив» собі кримінальну справу — його, як і Андрія Парубія, звинуватили у киданні в сесійній залі димових шашок під час вікопомної ратифікації харківських угод. Захисна депутатська парасолька була б аж ніяк не зайвою для опозиціонера, підвішеного прокуратурою на гачок. Проте в партійному виборчому списку, складеному «Батьківщиною» та «Фронтом змін», Гримчакові дісталося непрохідне 91–ше місце.Тепер, коли політик порвав із «Батьківщиною» та вирішив балотуватися у ВР на довиборах у 223–му мажоритарному окрузі в Києві, такі дії пана Юрія колишні однопартійці називають «проявом образи». Хоча зміст розмови з Гримчаком підштовхує до висновку: ні, тут справа не в образах. У невдоволенні загальною ситуацією — так, можливо.Гримчака можна було б вважати нещирим, але останні події в опозиційному середовищі доводять, що таких, як Юрій Миколайович, — чимало. Хтось не бажає безслідно розчинятися в лавах «Батьківщини», хтось не схвалює політику теперішнього керівництва. У всякого свій резон, а в Гримчака ще й додаткова мотивація: повернутися у велику політику.У суперники по округу Гримчак отримує, зокрема, «свободівця» Юрія Левченка — єдиного кандидата, узгодженого з «Батьківщиною» й «УДАРом». Тепер опозиція звинувачує Гримчака в грі на боці влади задля відтягування голосів Левченка (до речі, те саме «Свобода» закидає й адвокатці Тетяні Монтян, котра теж вирішила тут балотуватися). Сам Юрій Гримчак у «Фейсбуці» зазначив, що «Свобода» нібито зумисно програла вибори у 2012–му, бо мала домовленості з владою.Чим усе завершиться — покаже день голосування 15 грудня. Поки що «УМ» цікавиться тим, як дійшов пан Гримчак до відповідного рішення...
«Заяву про вихід із «Батьківщини» я написав ще влітку»— Пане Юрію, скажіть щиро, багато бруду на вас вилили після вашої заяви про балотування?
— Та ну... Це ж життя... Та й якщо подивитися, то 80 відсотків бруду, який було вилито, — це бруд від «тролів» «Свободи». Людей, які не мають ані прізвищ, ані облич і які виходять в інтернет тільки для того, аби отаке робити...
— А хто вас підтримав?
— Друзі, громадські діячі, волонтери, які готові їхати й допомагати мені на виборах. Є й підтримка з боку людей, які були разом зі мною депутатами у минулому скликанні. Не можу сказати, що мене кинули напризволяще.
— А якби не ці мажоритарні довибори, ви вийшли б із партійного списку «Батьківщини»?
— Так я ж іще влітку написав заяву про вихід із партії «Батьківщина». Щоправда, тоді я лежав у лікарні і відправив свою письмову заяву поштою. Після того мені казали: «Ну що ж ти з «Батьківщини» вийшов, а зі списків — ні?». Довелось і це зробити. А для того треба було вибрати час, поїхати в ЦВК, написати заяву, це ж ціла процедура.
— Тоді, влітку, керівники «Батьківщини» намагалися поговорити з вами, переконати цього не робити?
— Ні, нічого подібного не було. Я зробив свою заяву після об’єднавчого з’їзду (тобто наприкінці травня 2013–го. — Авт.). Тоді про це була невеличка новина в пресі, журналісти мені дзвонили, питали, що відбувається...
— А коли ви бачилися з очільниками «Батьківщини» востаннє?
— Після завершення минулорічної виборчої кампанії. Тоді ще була нарада трьох опозиційних сил — «Батьківщини», «Свободи» та «УДАРу» — з приводу того, заходити чи не заходити до Верховної Ради...
— Тимошенко тоді казала: «не заходити і мандатів не брати»...
— ...тобто це все відбувалось у грудні 2012–го. Я тоді теж казав: не заходити, підтримав у цьому питанні Гриценка... Ви ж знаєте, що, згідно з чинним законодавством, старий парламент завершує свої повноваження з відкриттям нової сесії, а нова Рада приймає на себе свої обов’язки в момент складання присяги. Я пропонував відтермінувати цей момент, і тоді фактично не було б Ради, не було б спікера, не було б нових призначень, голови Нацбанку тощо. На владу можна було б тиснути й вимагати перевиборів у п’яти округах, де не визнали перемогу опозиції. Але всі опозиційні партії дуже хотіли увійти до парламенту, й меншість просто не почули.
— А ви впевнені, що тиск би вдався? Що ми мали б натомість — непрацюючу Верховну Раду? Або Раду попереднього скликання, якій на 12 місяців подовжили життя?
— Та працювала б Рада. Не може країна існувати без парламенту, попри всі його недоліки. Бо парламент — це і прийняття бюджету, і призначення уряду... На той момент склалася ідеальна ситуація, аби висунути низку вимог, зокрема й щодо Тимошенко. Але хлопці дуже захотіли бути в Раді — хто головою комітету, хто — заступником...
«Із Луценком ще не зустрічався. Думаю, спочатку йому слід поговорити з Турчиновим»n Повернемося до вашої ситуації з участю в довиборах. Юрій Луценко, від чиєї партії ви були депутатом минулого скликання, не схвалив вашого кроку, але водночас досить різко висловився на адресу головного штабіста «Батьківщини» Турчинова — йому, мовляв, слід навчитися діалогу з людьми. А що особисто вам казав Луценко?
— Ми ще не зустрічалися. Думаю, йому спочатку слід таки поговорити з Турчиновим, а вже потім зі мною. Хоча коли ти йдеш на такі кроки, то дуже тяжко переконати людину цього не робити. Власне, майже неможливо.
— А як щодо невміння Турчинова вести діалог? Погоджуєтеся з таким визначенням?
— Так це не тільки Турчинова стосується, а й Яценюка, нашої двоголової опозиції в цілому... Не хочуть, не можуть, не вміють вести діалог — назвіть це, як хочете. Фракція «Батьківщина» мала понад сто людей, а зараз в її складі — вже 90... А якщо будуть прийняті правки до Регламенту ВР і можна буде створювати депутатські групи по 15 осіб, то ця політична сила просто «розійдеться» по таких групах. Ви ж чули про ПРП і «Фронт змін»?
(Гримчак має на увазі зупинку злиття ПРП із «Батьківщиною», а також відродження «ФЗ» як окремої партії під назвою «Демократи». — Авт.).
— Звісно, чула.
— Враження таке, що там «хто не з нами, той проти нас», а «з нами» — не так уже й багато людей, і вороги в них не тільки навкруги, а й усередині. Практично в усіх областях наявні конфлікти — і все довкола так званого об’єднання [«Батьківщини» і «Фронту змін»]...
— На Черкащині всі п’ятеро членів фракції «Фронту змін» вступили до «Регіонів» — це до вашого мартирологу втрат. Вважаєте, «так зване об’єднання» було не потрібне?
— Було потрібне. Але не механічне. Партія — це робота, люди, відносини. Все це не можна зліпити до купи адміністративними методами.
— А Тимошенко? Вона хіба діяла не так само?
— Я не так багато з нею спілкувався особисто, все таки я належав до іншої партії. Але знаю, що коли в «Батьківщині» виникали якісь конфліктні ситуації, то тривала розмова. Сідали за стіл, шукали компроміси... То був діалог між рівними людьми. Зараз цього нема.
— У вас не було бажання знову приєднатися до Луценка і до його тепер уже «Третьої республіки»?
— А я не можу сказати, що я не приєднався. У мене є свої пропозиції щодо «Третьої республіки», вони обговорюються. Країні потрібні зміни. Це стосується й економіки, й фінансів, податків, правоохоронних органів, судової системи. Треба змінювати клімат, бо рівень довіри до держави як такої критично низький.
«У Левченка ще немає біографії, а в «Свободі» все дуже погано»— Повертаючись до 223–го округу. Як ви оцінюєте своїх суперників? Адже їх там ціла купа. Є й «екзоти», є й одіозні постаті — на будь–який смак, починаючи від колишньої дружини адвоката Власенка Наталії Окунської та закінчуючи адвокатом Монтян. Кажуть, ніби й екс–заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін буде балотуватися...
— Знаєте, я не хочу їх оцінювати, вважаймо, що всі вони — достойні люди... Тут треба пам’ятати про інше: оці вибори — останні перед 2015 роком. Це шанс донести свої погляди до людей. І не тільки на 223–му окрузі, а й по всій Україні.
— Але головним вашим суперником є минулорічний переможець — «свободівець» Юрій Левченко. Читаючи ваш «Фейсбук», я винесла враження, що цей хлопець вам імпонує, але ви вважаєте його жертвою обставин. Це так і є?
— Ну як вам сказати... Здається, це Черчілль сказав: якщо людина у молоді роки не була реформатором — у неї нема серця, а якщо, подорослішавши, не стала консерватором, то в неї нема розуму... Коли кажуть, що «Свобода» — це права партія, це неправильно. Вони — «ліваки», і у сфері економіки, приміром, вони виступають з лівими ідеями у чистому вигляді.
Про Левченка як про людину я не можу сказати нічого поганого. Ну, молода людина... Не так давно повернувся в Україну — кілька років прожив за кордоном, навчався там... У нього ще, за великим рахунком, немає біографії. Оцінювати його самого поки що неможливо, доводиться це робити, виходячи з того, яку партію він представляє, тобто «Свободу». А тут усе дуже погано.
— Що ви маєте на увазі?
— Та хоча б ті публікації, які з’являються останнім часом. Якщо там все неправда, то хай ідуть до суду та позиваються на авторів... У нас всяке бувало, але досі тільки одна партія брала у свої списки кілерів. Тепер таке враження, що ще одна з’явилася. (Гримчак має на увазі розслідування львівської газети «Експрес» щодо джерел фінансування ВОС. — Авт.)... Занадто великий розрив між декораціями і тим, що відбувається насправді.
— Чому ви так переконані в тому, що «Свобода» налаштована на програш і свідомо не захистить перемогу Левченка, якщо ця перемога, звісно, матиме місце?
— По–перше, відразу вам скажу, що перемоги там не було. Торік Левченко набрав на 5% менше, ніж найслабший переможець по інших округах. По–друге, на минулих виборах були всі можливості захистити результати на цьому окрузі. Невже три опозиційні сили — «Батьківщина», «Свобода», «УДАР» — не могли відстояти 223–й округ? А що, як програти вибори — то був більш прийнятний варіант для «Свободи»? Принаймні в мене складається таке враження.
— Припустимо, ви перемогли і вже як парламентарій зустрічаєтеся в Раді з Турчиновим та Яценюком. Вам є що їм сказати?
— Мені абсолютно нічого сказати ані Турчинову, ані Яценюку. Коли вони говорять про мою «аморальність», мені лише хочеться заперечити: «Хлопці, та ви на себе подивіться. Й почніть працювати у фракції, щоб не було «тушок», і покайтеся у всіх помилках...» А про що нам іще розмовляти?..
ДОСЬЄ «УМ»Гримчак Юрій Миколайович
Народився 30 жовтня 1965 р. в Донецьку.
Був народним депутатом України VI скликання (2007—2012 рр.) від блоку «НУНС», квота партії «Народна самооборона». Був першим заступником голови партії, міністром iз питань надзвичайних ситуацій опозиційного уряду (2010 р); вступив до ВО «Батьківщина» (вийшов восени 2013 р.).
Навчався в Донецькому політехнічному технікумі, Макіївському інженерно–будівельному інституті та дніпропетровському відділенні Української академії державного управління при Президенті України (магістр державного управління).
Служив в армії, у 90–х роках був директором Центру науково–технічної творчості молоді в Макіївці, очолював приватні фірми «Грисо» і «Гранд». У ті часи був членом опозиційної Соціалістичної партії України, до якої входив Юрій Луценко, очолював макіївський міськком СПУ, у 2002 р. балотувався до парламенту від соціалістів.
2002—2005 — помічник–консультант народного депутата Луценка, 2005—2006 — заступник голови Донецької облдержадміністрації, 2004—2006 — перший секретар донецького обкому СПУ, 2006—2007 — депутат облради.
Одружений, має чотирьох дітей.
