Життя морпіхів на передовій. ч.2.

Хлопці, як можуть, облаштовують все для максимально можливого «комфорту», але, звісно, як сказав один з морпіхів, «це не в мами вдома».

І на всіх позиціях постійно копають, копають, копають… Позиційна війна – це в першу чергу окопи, які можна викопати лише лопатою. Чому не екскаватором? Тому що зазвичай до противника з «крайнього» окопу 500–600 метрів, але є і 300, і 250, а є і такі, де лише 70 метрів, і будь-яку техніку противник просто спалить із гранатометів. Тож лишається лише брати лопату і копати.

Важко уявити, скільки тут кілометрів окопів і скільки солдатської праці вкладено у це. Є глибочезні, у півтора людського зросту, у зонах житлових і бойових секторів.

Є неглибоко прокопані на дорогах до позицій «підходні» окопи, щоб у випадку раптового стрілецького або артилерійського обстрілу можна було лягти і ними доповзти до вже «надійних» позиційних фортифікацій і бліндажів.

Від нудьги хлопців рятує робота, мобільний інтернет (який, на відміну від села, тут досить добре ловиться), телевізор, спорт та гумор. Жарти можна почути майже завжди, іноді дійсно дотепні і веселі, іноді ж це «чорний гумор». Але жарт – це підсвідомий відхід від бойового стресу, який тут неминучий.

Переважно морпіхи досить молоді і спортивні. Тому в окопах та бліндажах часто можна зустріти турніки, гирі, штанги. Деякі з них хлопці «хендмейдять» з того, що було під рукою.