Архіви не горять.

Лише через 70 років донька підпільника випадково змогла дізнатись про долю свого батька

У 1944 році в СРСР розпочинають жорстоку та масштабну спецоперацію «Велика блокада», метою якої було остаточно знищити українське підпілля. Відтак, дружину командира боївки СБ ОУН Миколи Стосика разом із двома малолітніми доньками відправляють до Сибіру. З того часу рідні упівця лише могли здогадуватись про його подальшу долю.

Про це йдеться у фільмі «Незнані герої» програми «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» (щосуботи о 22:00 на телеканалі ZIK).

Восени 1944-го в СРСР намагаються остаточно знищити повстанців на Західній Україні і дають старт спецоперації «Велика блокада». Гарнізони НКВС стояли у кожному місті та селі – від Закарпаття до Житомира. Саме у такий складний час до села Глуховичі, що на Львівщині, навідується станичний ОУН Євген Голод із родиною. Цей візит стає фатальним – за доносом одного із сексотів будинок Голодів оточують. Тікати чи й навіть відстрілюватись не було сенсу – у хаті перебувала їхня маленька донечка.

«Я кажу: «Євгене, не стріляй! У хаті ж наша дитина, ми всі загинемо, бо хату спалять!», – пригадує дружина станичного Анна Голод.

Відтак, голову сімейства запроторюють у Замарстинівську в’язницю, а його дружину без суду та слідства садять на потяг до Сибіру. Лише дивом жінці вдається втекти і цілісінькою повернутися додому.

Незважаючи на часті облави та арешт рідних, не падає духом і двоюрідний брат Євгена Андрій Голод. Разом із командиром боївки СБ ОУН Миколою Стосиком він веде подвійне життя. Удень Андрій працює, а вночі – переховує повстанців у криївці. Та коли про сховок дізнаються у НКВС, відразу забирають Андрія Голода на допит. Однак своїх побратимів чоловік не видає навіть тоді, коли у його ж хаті знаходять криївку.

«Як свідчать архівні матеріали, капітан Терентьєв запропонував Андрію Голоду спуститися у криївку і подивитись, хто в ній перебуває. Андрій Голод відмовився», – зазначає кандидат історичних наук Юлія Шелеп.

Саме тоді, у ніч на 3 лютого 1946 року, у Глуховичах не міг заснути ніхто. Адже НКВСівці погрожували усім мешканцям села.

«Вони оточили ту криївку, хотіли, щоб партизани здалися. Та ті почали відстрілюватися, а потім викинули гранату», – розповідає мешканець Глуховичів Денис Кметь.

Тієї жахливої ночі Микола Стосик живим не здався – підірвав себе та свій схрон. Натомість чекісти заарештували Андрія Голода та ще двох його побратимів. Родина ж Стосика отримала жорсткий вирок – вісім років Сибіру. Як дитинство, так і шкільні роки у дітей повстанця просто вкрали.

«Ми, чотири дівчини, вантажили рейку у 168 кілограмів. Спробуйте у шістнадцять років, в чотирьох викинути таку рейку», – каже донька Миколи Стосика Богдана Проховник.

Та найгірше, що з того часу пані Богдана і не знала, як загинув її батько.

«Я завжди просила Бога: «Хочу знати, де він похований, чи запечатаний гріб», – зізнається Богдана Проховник.

Через рік після стрілянини у Глуховичах «добрі» люди видають і місце перебування родини станичного Євгена Голода, який у цей час уже відбував покарання у Сибіру. І лише у серпні 1956-го Голоди, уже разом повертаються з Красноярського краю. Та не встигла родина освоїтися, як до їхньої хати заходить незнайомець. Чоловік розповідає станичному приголомшливі деталі, як після спецоперації НКВСівців селяни таємно поховали загиблих повстанців з криївки його родича.

«Він розповів те, чого в селі не знав ніхто. Каже: «Ми їх закопали біля Звенигорода, обох в одній пачці», – розповідає Анна Голод.

З того часу минуло десятки років. Родина Михайла Стосика також повернулась із заслання. Пані Богдана доживає віку у рідному Тошові на Львівщині, навіть уже й не сподіваючись дізнатись про долю свого батька. І лише нещодавно про жінку зовсім випадково почули дослідники проекту «Локальна історія», коли записували спогади старожилів. Спочатку вони завітали у Глуховичі, до Анни Голод, а за кілька місяців – до Богдани Проховник у Товщів.

«Насправді ми самі були здивовані таким співпадінням. Богдана Проховник сказала, що хотіла б дізнатись про свого батька. Тож ми й розповіли про історію Анни Голод. Таким чином пані Богдана змогла більше дізнатися про ті події», – зазначає дослідниця проекту «Локальна історія» Анастасія Вірт.

Так, двом жінкам сама доля воліла зустрітися. Анна Голод, чоловік якої помер ще 27 років тому, розповіла доньці повстанця усе, що дізналася про її Михайла Стосика. Тож вперше за 70 років пані Богдана нарешті змогла відвідати могилу свого батька.

Читайте також: Розвідка розсекретила матеріали про, «можливо, ще живого» вбивцю Бандери

 Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2017/10/16/lyshe_cherez_70_rokiv_donka_pidpilnyka_

vypadkovo_zmogla_diznatys_pro_dolyu_1186959