Шулери не свого народу.

Геннадій Люк, для УП

КОЛОНКИ АВТОРА

Кумири вічно обманутих Порошенко та його "Диванна сотня"
 Україна. Донбас. Путін

I. "Непередбачуваність" Путіна

Розвиток подій підтвердив правильність прогнозу, даного рік тому у матеріалі "Сталінград Порошенка і Путіна". Це означає, що насправді дії Путіна є цілком прогнозованими. Принаймні доти, поки господар Кремля вірить у можливість зберегти свою владу.

Адже є речі, які ВВП не може дозволити собі проігнорувати навіть при найбільшому бажанні.

Економіка. На ній тримається соціальна сфера. На стабільності соціальної сфери тримається влада Путіна.

Влада, а не Росія і не росіяни, – найдорожча цінність для Путіна. Ради неї він готовий на все.

Розуміння цих двох фундаментальних факторів дозволяє досить точно прогнозувати дії російського президента в Україні.

Військову інтервенцію Путін не може собі дозволити – бракує грошей на утримання захоплених територій. Швидко задушити Україну економічно він також не в змозі – за її спиною стоять МВФ і Захід.

З дієвих інструментів залишається лише те, що прийнято називати "замороженим конфліктом"...

ІІ. Анатомія "замороженого" конфлікту

Фішка в тому, що для існування штучно створеного замороженого конфлікту потрібен регулярний фінансовий "підігрів". Чим більший конфлікт – тим більше грошей потрібно на його підтримку.

Фінансова "вага" Придністров'я, Абхазії і Осетії, разом узятих, була для Росії мізерною, тому ці конфлікти перейшли до розряду довгограючих. Порівнювати їх з Донбасом некоректно в силу принципово різних вагових категорій.

Відповідно, усі розмови про те, що Путін зацікавлений у "заморожуванні" конфлікту у Донбасі в його нинішньому вигляді – це пусті фантазії.

У Путіна банально не вистачить грошей на "довгу заморозку".

Ціна на нафту, все очевидніші кризові явища у світовій економіці разом із санкціями залишають Путіну надто мало шансів протримати у Донбасі "проект ДНР/ЛНР" довше весни 2016-го.

Але безнадійну для Путіна ситуацію рятує... Петро Порошенко, президент України.

Своїм законом про "особливий статус", до того ж закріпленим конституційно, Петро Олексійович одним махом вирішує на користь Путіна цілий ряд великих проблем:

1. Конфлікт не вирішується, а дійсно заморожується. Він виводиться з гарячої військової фази, але не припиняється. Принципово важливим є те, що залишається у повній недоторканості генератор конфлікту – антиукраїнська пропутінська місцева влада з надзвичайними повноваженнями.

Це дає можливість Путіну у будь-який момент знову повернути конфлікт із "замороженого" стану – до "гарячого". Причому зробити це значно легше і швидше, ніж Заходу – відновити санкції.

2. Райони з "особливим статусом" стануть потужним антиукраїнським форпостом. Зрозуміло, що жоден проукраїнський житель Донбасу не повернеться туди, де терористи збережуть владу, збройні формування і контроль над судом і прокуратурою – тобто повний арсенал залякування. Тож навіть вибори за українськими законами не дуже обмежать бойовиків.

Плюс – повна свобода махрової антиукраїнської пропаганди. Яка, до речі, транслюватиметься й на сусідні райони.

3.Українська економіка отримає "чорну діру", в якій безслідно зникатимуть вкрай необхідні їй мільярди. Під могутній акомпанемент волань про "геноцид", стократно посилений кремлівською пропагандою, "особливі" райони вимагатимуть від Києва все нових і нових грошей.

А далі з допомогою дуже простих і ефективних "схем" ці гроші швидко зникатимуть, без будь-якої користі для економіки України.

4. "Особливі" райони зможуть стати джерелом дестабілізації всього східного, і не тільки, регіону.Тисячі бойовиків з паспортами України зможуть вільно пересуватися між областями і займатись грабежами і диверсіями, а ховатись від українського правосуддя – в "особливих" районах. Ці ж райони загрожують перетворитись на перевалочні бази для розповсюдження зброї.

У підсумку Путін перекладає на Україну фінансування замороженого конфлікту і утримання дотаційного і зруйнованого регіону, і залишає за собою контроль за "особливими" районами.

Тобто Україна платить за все – і при цьому не отримує нічого. Просто українських солдатів убиватимуть не з гармат, а пострілами в спину.

Путіна навіть влаштує формулювання "за українськими законами". Оскільки в "особливих" районах на практиці ці закони буде реалізовувати тільки він, Володимир Путін. Так, як сам забажає. Так само, як він реалізує "взаємне припинення вогню".

Якщо й використовувати термінологію Порошенка і Юрія Луценка про досягнення миру – то це такий самий мир, який привезли світу Чемберлен і Даладьє у 1938-му.

Так, Путін дуже хотів би "дотиснути" Порошенка до ще більших поступок – і в плані територій, і в плані "особливих" повноважень. І він би досяг свого – якби нафта була хоча б по 70 доларів за барель.

Але Путін отримує найголовніше – інфікує Україну раковою пухлиною "особливого статусу", за допомогою якого зможе терзати її політично і знесилювати економічно. Залишиться тільки з часом "модернізувати" систему до повноцінної "федералізації".

Є стовідсотково об'єктивний показник зацікавленості Путіна в конституційно закріпленому законі про "особливий статус". Це – результати голосування прокремлівських депутатів Верховної Ради. Бо заяви Кремля – це PR-вітер, який легко за кілька годин можна змінити на протилежний.

І заяви можуть як демонструвати справжні наміри, так і приховувати їх. Щоб допомогти Порошенку "проштовхнути" закон у Раді, Кремль імітує "жорстку критику".

А от результати голосування депутатів змінити вкрай важко, або й зовсім неможливо. Тут вже не до ігор. Ось чому саме цей фактор є однозначно визначальним.

Якщо українська влада не розуміє таких елементарних речей – значить, у них дуже великі проблеми або з адекватним сприйняттям реальності, або із совістю.

ІІІ. Анатомія поразки

Навіщо "особливий статус" потрібен Путіну – зрозуміло. Але навіщо він Порошенку?

Є три особливості, які характеризують Порошенка-президента.

Перша. Порошенко не є президентом ефективних дій. Він є президентом ефектної пози.

Грізні заяви Порошенка про боротьбу з корупцією – і в результаті ця боротьба за півроку дала в бюджет аж 8 тисяч гривень.

Театральні арешти перед телекамерами – "і тиша…"

Через тягу до показухи, через бездарне керівництво військами втрачено велику кількість дорогоцінної військової техніки і озброєння, сотні бійців загинули, сотні попали в полон. Після цього президент перед телекамерами пафосно передає військам нову і відремонтовану техніку.

"Боротьба з олігархами" – це взагалі глум, крутіше тимошенківського. Дивно, що Порошенко перед телекамерою не доручив очолити цю боротьбу Косюку.

Друга. Порошенко є перш за все патріотом власної кишені.

Щоб переконатися у цьому, достатньо назвати цифру проданого відповідно до обіцянок бізнесу. "Рошен" – не Україна. Тут Порошенко не продешевить ні на долар.

Можна лише здогадуватись про розмір сум, "мінімізованих" з допомогою офшорних схем. Совість президента не переобтяжена тим, що за ці гроші, перетворені на спеціальні засоби зв'язку або військове обладнання, можна було зберегти не одне солдатське життя.

Головне – що власний син надійно захований від передової.

Третя. Порошенко не збирається ламати стару систему. Він з нею домовляється.

Результати цих "договірняків" ми спостерігаємо на кожному кроці. Чого варте відверте сприяння БПП під час виборчої кампанії багатьом кандидатам на кшталт Олеся Довгого. Тепер довгі, звягільські й їм подібні – голосуванням за "особливий статус" визначатимуть долю України. Або результати "героїчної" боротьби з корупцією у виконанні Яреми і Шокіна...

Вказані особливості обумовили підсумок.

Результати реформ плачевні, стан економіки і державних фінансів плачевний. Перекласти весь тягар на населення не вийде – значна його частина просто неплатоспроможна.

Єдине рятівне коло – МВФ, тобто Захід. Але і Заходу є ще "Ісламська держава", Греція, фондові ринки Китаю тощо. Ці проблеми наразі б'ють по інтересах Заходу значно сильніше, ніж Донбас.

Захід не збирається заохочувати Путіна – новий Гітлер йому абсолютно не потрібен.

Але Заходу конче потрібно хоча б тимчасово зняти з повістки дня питання Донбасу. Бо, на відміну від Порошенка, західні лідери у першу чергу опікуються інтересами власних країн і власних народів.

Заходу потрібен хоча б тимчасовий мир. Порошенку потрібні гроші Заходу, без яких у нього не буде жодних шансів втримати владу…

Гешефт відбувся. А розплатиться за все Україна.

IV. Курс на прискорення революції

Попри палке бажання, Путін не в змозі створити революцію в Україні. Але за нього це завдання успішно виконують Порошенко і Яценюк.

А от що Путін може – так це дві речі. Перша – пришвидшити третю хвилю революції. Друга – посприяти переростанню революції у форму хаосу й розгулу насильства.

Саме для цього Путіну і потрібен законодавчо закріплений механізм "особливого статусу".

Хаос в Україні дуже потрібен Путіну, щоб лякати ним росіян і таким чином відвертати назріваючу революцію у самій Росії.

Тому депутати, які голосуватимуть "за" особливий статус, повинні пам'ятати: вони власними руками кратно збільшують шанс побачити біля своїх шикарних маєтків і бізнесів юрбу, яка кричатиме "грабуй награбоване!" І охорона маєтків нічого не зможе вдіяти – у юрби будуть "калаші" і гранатомети, якими їх щедро забезпечить Путін через "особливі" райони.

Можна, звичайно, повірити Порошенку і Юрію Луценку, що якщо на бойовій машині з потужною бронею, гарматою і кулеметами ніде немає напису "танк" – значить, це ніякий не танк. Достатньо на гарматі написати слово "комбайн" – і все буде добре.

От тільки гармата і кулемети не зможуть збирати врожай – вони зможуть тільки вбивати і знищувати…

Геннадій Люк, спеціально для УП