Это масло отличное средство для лечения артритов, ревматизма, болей в суставах и мышцах! И вы избавитесь даже от самых тяжелых форм этих заболеваний!

Вы наверняка слышали о широком диапазоне применения касторового масла.

Это удивительное природное масло предлагает различные преимущества для здоровья и является чрезвычайно полезным при лечении многих различных заболеваний.

Это масло использовалось в течение многих столетий в Индии.

Касторовое масло является одним из богатейших масел по содержанию жирных кислот, особенно рицинолеиновой кислоты, которая обеспечивает его удивительные преимущества для здоровья.

А именно, это масло обладает мощным слабительным, противовирусным, обезболивающим и антибактериальными свойствами, оно эффективно лечит боли в спине, артрит и воспаление седалищного нерва.

Кроме этого, оно лечит хронический запор, увлажняет кожу, стимулирует рост волос, а также лечит множество различных заболеваний и расстройств.

Касторовое масло значительно повышает иммунную систему и лечит желудочно-кишечные расстройства. И в случае, если вы хотите, оптимизировать вашу иммунную систему.

Это замечательное масло также лечит бородавки, шрамы от угревой сыпи, раны, укусы насекомых и липомы.

Также рекомендуется делать компрессы с тёплым касторовым маслом при более чем 50 заболеваниях. Например, таких как артрит, холецистит, камни в желчном пузыре, цирроз печени, уплотнения в кишечнике, гастрит, гепатит, грыжа, аппендицит, мигрень, неврит, рассеянный склероз, церебральный паралич, целлюлит, бесплодие, стригущий лишай, болезнь Паркинсона, уремия, спайки, травмы, колит, запор, эпилепсия и т.д.

Благодаря сильным противовоспалительным, обезболивающим, антибактериальным и противовирусным действием, он может оказать большую помощь в случае болей в спине, артрит и ишиас, и мы покажем вам, как использовать его:

Нанесите касторовое масло непосредственно на пораженный участок и массируйте это место хорошо, мягкими и плавными движениями.

Повторите это несколько раз в день, пока вы не испытаете улучшений.

Ещё один способ применения, который также поможет оздоровить ваши суставы и устранить боль:

1. Нагреем масло на водяной бане. Промокните в нем ткань или марлю и приложите к больному суставу. Обязательно утеплите и держите всю ночь.

2. Смочите ткань в тёплом масло и поместите на пораженные участки, положите сверху теплую грелку. Оставьте на 45 минут. Помогает уменьшить воспаление и боль.

3. Для лечения артритов, ревматизма, болей в суставах и мышцах используется горячее касторовое масло.

Его необходимо втирать в пораженные места 3 раза в день. Для этого наносят касторовое масло на пораженные участки и дают ему нагреться под действием синей лампы в течение 5-10 минут (лампу держат на расстоянии 35-40 см от поверхности тела).

После этого втирают масло, пока оно полностью не впитается. Снова наносят масло и повторяют процедуру.

Уже через несколько месяцев ежедневного применения касторового масла таким способом, можно избавиться даже от самых тяжелых форм артрита.

Особенность комнатных растений заключается в том, что их пространство ограниченно небольшим горшком, поэтому для нормального роста и активного цветения им требуются питательные вещества.

Как же правильно подкармливать цветы, если все они такие разные? Представляем вам топ-9 подкормок для цветов.

Оказывается, наши комнатные растения те еще сладкоежки, в особенности кактусы. Добавьте 1 чайную ложку сахара в почву перед поливом либо сделайте раствор из 1 ложки сахара и стакана воды и полейте цветок.

Касторовое масло — хорошая подкормка для пышно цветущих растений. Сделайте раствор из 1 чайной ложки касторового масла и литра воды. Рекомендуется поливать комнатные растения касторовым раствором перед завязью.

Древесная зола — отличная подкормка для растений, которая к тому же предотвращает заболевания. Сделайте раствор из 1 литра горячей воды и 1 столовой ложки золы, дайте настояться в течение 7 дней, периодически помешивая. Когда раствор готов, поливайте им растения 1 раз в 10 дней.

Залейте гранатовые, апельсиновые или лимонные корки водой и через 24 часа полейте растения полученным раствором.

Приготовьте раствор из 1 таблетки аспирина и литра воды и периодически опрыскивайте раствором ваши любимые растения.

Сок алоэ — идеальное удобрение для всех растений. Сделайте раствор из 1 чайной ложки сока и 1,5 литра воды и поливайте цветочки.

Замочите любые грибы в воде в соотношении 1:1 и через 24 часа можно поливать раствором цветы.

Витамин В12 — хорошая подкормка для фиалок. Сделайте раствор из одной ампулы и литра воды и поливайте раствором фиалки раз в 2 недели.

Банановая кожура отличается богатством нужных и важных для цветения микроэлементов. Посыпьте банановую кожуру, протертую через мясорубку, на дренаж, присыпьте грунтом и высаживайте растение.

Но на этом мы с вами не прощаемся, заходите ещё!

Источник

Возможно, вы думаете, что дорогой и крутой утюг не нуждается в обслуживании. Просто вас в этом убедили в магазине! Но так ли это? Вы заливаете в него жесткую воду, гладите синтетику, иногда используете прибор не по инструкции. Внутри образуется накипь, а на подошве – налет и ржавчина. Понимаете, к чему мы ведем? Ваш утюг может испортить немало вещей, а потом и сам «попросится на пенсию».

Фабиоса знает 5 способов, как продлить жизнь вашему помощнику. Хозяйки, записывайте или забирайте пост себе на страничку!

Это лекарство, которое за копейки продают в аптеке.

Измельчите гидроперит. Равномерно распределите его по плоской поверхности, например, досточке, которой вы больше не пользуетесь. Нагрейте утюг до двойки, отключите его от сети и прижмите к гидропериту. 5 секунд – подошва чистая. Протрите ее влажной тряпкой, а потом сухой.

Внимание: будет бурно выделяться газ. Поэтому чистите утюг в маске и на балконе.

Материал подошвы: любой.

Мелко натрите парафиновую свечу. Распределите крошку по плоской поверхности, сверху посыпьте ее поваренной солью, накройте плотной салфеткой. Теперь хорошо разогретым утюгом все это прогладьте. Должен появиться мокрый след: он-то и снимет нагар (но не сильный, а легкий).

Материал подошвы: металл.

Его можно купить в магазине бытовой химии.

Нагрейте утюг и отключите его. Подстелите под него салфетку и начинайте «рисовать» карандашом по подошве. Он будет плавиться и стекать каплями, а загрязнение вспенится. Время от времени проходитесь по проблемному участку салфеткой. В финале протрите всю поверхность чистой тряпочкой.

Важно: в составе карандаша есть карбамид и органические кислоты. Чистите утюг в перчатках, в маске и на балконе.

Материал подошвы: любой.

Это и следующее средства рассчитаны на чистку изнутри.

Разведите в стакане с водой 2-3 чайные ложки лимонной кислоты. Залейте смесь в утюг и включите его на максимальную температуру. Затем несколько раз нажмите на кнопку выпуска пара. Прогладьте ткань, которую вам не жалко.

Слейте воду. Повторите процедуру – нужно, чтобы прибор перестал «выбрасывать» из себя грязь. Для профилактики прочищайте утюг изнутри раз в полгода.

Материал подошвы: керамика и тефлон.

Нужна неглубокая посудина, куда поместится утюг. Разведите в ней уксус и кипяток из расчета 2 ложки уксуса на стакан воды. Уровень смеси должен быть не более 1,5 см.

Опустите в кислую воду горячий утюг. Оставьте его до остывания воды. Затем дайте просохнуть 24 часа и прогладьте ткань, которую вам не жалко.

Материал подошвы: металл.

После каждого из этих способов прогоняйте утюг «вхолостую». Например, погладьте ненужную вещь, а затем любимую блузку. Так вы сэкономите деньги вдвойне: и новый утюг не надо, и одежда целая и без пятен.

Об этом пишет Фабиоса

Мало кто знает, что кнопку “Win” можно использовать в сочетании с другими клавишами для выполнения определённых задач. Ниже мы рассмотрим несколько комбинаций, которые упрощают работу с компьютером и помогают сэкономить время.

Итак, представляем вашему вниманию 14 комбинаций с кнопкой “Win”, о которых многие из вас могли не знать.

Кто из нас хоть раз не стирал часть текста случайно? Что ж, это комбинация отменяет последнее удаление и восстанавливает утерянное слово или предложение. Больше вам не понадобится вводить текст заново!

Данная комбинация позволяет просматривать все открытые в данный момент окна и перемещаться между ними.

Это сочетание клавиш предназначено для закрытия окна или программы.

Кнопка F2 позволяет вам переименовывать файлы и/или папки.

Эта комбинация вновь открывает последнюю закрытую вкладку.

Указанное на рисунке сочетание клавиш позволяет выйти из системы (“разлогиниться”).

Хотите создать новую папку? Нет ничего проще. Нажмите CTRL + SHIFT + N.

В браузере Google Chrome эта же комбинация открывает новую вкладку в режиме инкогнито в новом окне.

А такое сочетание клавиш создаёт новую вкладку в любом браузере.

В зависимости от версии Windows, данная комбинация открывает диспетчер задач или центр безопасности.

Открывает диспетчер задач.

Сочетание этих кнопок позволяет перемещаться между окнами браузера.

Открывает меню “Пуск”.

Эта комбинация позволяет видеть все открытые в данный момент окна на вашем компьютере.

Как уже писалось выше, используя данные комбинации клавиш, вы значительно упростите себе работу и сэкономите время. Почему бы вам не поделиться этой полезной информацией со своими знакомыми?

Життя «в глибокому тилу» (950 метрів до противника)

Після відвідування передових, у самому селі, оманливо почуваєшся, наче війна далеко і тут безпечно, хоча до передових окопів противника усього 950 метрів.

Тут набагато комфортніше, можна спати у теплому підвалі чи кімнаті. Можна попаритися у лазні. Тут є кухня з холодильником і плитою. В один з вечорів я й сам приготував величезну каструлю борщу. За що мав вдячності від морпіхів, які скучили за рідкою їжею :)

Тут займаються господарством, розподіляють продукти та воду, готують і пристрілюють зброю.

Вояки з найнебезпечніших «нулів» можуть перебувати тут пару днів на відпочинку. Звідси можна поїхати у Маріуполь на концерт чи у кіно (такі заходи влаштовуються раз на пару днів). У місті можна скупитися у магазині, забрати поштові посилки від рідних чи від волонтерів.

У селі постійно чергують військові парамедики – «Госпітальєри», до яких у випадку поранення доправляють бійців, а вже звідси їх доправляють далі до військових шпиталів.

Із розваг – все той же телевізор і інтернет, хоча через те, що саме село «у ямі», він тут не такий швидкий, як на «нулях». Можливо, саме тому увечері усі зазвичай збираються компанією у одній з кімнат і розмовляють. Теми найрізноманітніші, від анекдотів і життєвих історій до політики.

У той вечір у кімнаті зібралися хлопці і з заходу, і зі сходу. Зі Львівщини, і з Луганщини, і з Черкащини, і Вінничини. Одні розмовляли українською, інші російською. Ми багато говорили про армію, про політику, про майбутнє. Я запитував їх, вони запитували мене. Дискутували.

Ми так і не вирішили, хто з нас правий, а хто ні у якихось конкретних темах. Але ми почули один одного. І ми всі усвідомлювали, що наше персональне майбутнє і майбутнє країни в цілому у великій небезпеці. І саме тому ми всі зараз тут.

Загалом усі матроси і офіцери виступають за пришвидшення ходу військових реформ (особливо заважає бюрократія) і кажуть про потребу мати нові види озброєння на передових вже зараз.

«Хитрі ігри» снайперів

Снайпер, як український, так і противника, – це одне із найстрашніших жахіть передової. Він може чатувати на тебе у будь-яку мить, будь-де і будь-коли. Вдень і вночі. Близько до «передка» і за півтора кілометра від нього, у наче вже безпечній зоні. Снайпер вносить дуже сильне постійне психологічне напруження у лави вояків, які несуть бойові варти на «нулях». Старе прислів’я «куля дурна, штик молодець» – це явно не про цю війну. Запам’яталася жартівлива фраза одного зі снайперів-морпіхів: «Раніше я просто боявся снайперів, а як сам зробив постріл на 1000 метрів, то боюся їх п@#ць як…»

З іншого боку, снайпер, мабуть, найбільш універсальний і обізнаний у військовій справі воїн. Він мусить знати все, від військової тактики і вертикалі та принципів функціонування підрозділів до балістики і елементів психології. Від особливостей абсолютного маскування у цій місцевості до далекобійності та скорострільності гармат і товщини броні у техніки противника.

Я досить довго спілкувався зі снайперами морпіхів. Вони, звісно, не фотографуються, бо при потраплянні в полон шансів лишитися цілим і вижити у ідентифікованого противником снайпера майже немає (настільки сильна ненависть до них). Фотографувати свої «серйозні цяцьки» вони теж не дозволили, але дозволили з «декоративною» гвинтівкою фотографувати свого кота, на ім’я – Кіт :)

Усі хлопці добровольці, на війні з 2014 року. Усі справжні «гуру» своєї справи. У спілкуванні, між тим, вони дуже приємні, обізнані, інтелігентні. Постійно жартують. Багато хто з них має вищу освіту, до війни мали творчі професії.

Велику частину зброї, набоїв і амуніції хлопцям постачають волонтери (гвинтівки, які їм штатно дає армія, в умовах сучасної війни неефективні). Тому під час стрільби восьмидоларовими волонтерськими набоями вони жартують, що «економлять» і не промахуються... Хоча «працюють» по противнику із заобрійних дистанцій у півтора-два кілометри та в умовах постійних складних вітрів Приазов'я. А за тиждень ці хлопці можуть нанести противнику втрат більше, ніж за місяць рота.

У снайперів постійно йдуть з противником «хитрі ігри» – намагаються завжди стріляти неочікувано і так, аби місце стрільби неможливо було визначити. Розповідали, як нещодавно противник вирішив, що стріляють з посадки, і «перепахав» її артилерією та гарматами на друзки (існує кіноміф, що контрснайперська боротьба – це інший снайпер з гвинтівкою; насправді, якщо виявили снайпера, то туди зазвичай летить з артилерії, і з усього іншого, що є, теж туди летить…)

З «того боку», кажуть хлопці, часто заїздять російські фахові снайпери. Були і снайпери-жінки. Та й «місцевий» противник не простий – «елітний» «9-й полк морської піхоти» угруповання «ДНР». Але найскладніше, кажуть, не противник, а коли «не дають добро воювати і працювати».

З історій запам’яталася розповідь наймолодшого з них про дотримання елементарних правил поведінки на передовій. Він лежав у засідці і вибрав собі ціль – спостерігача на лінії передових окопів ворога. Але той настільки професійно себе поводив, швидко переміщувався між укриттями, надовго не висовувався над окопом та у бійниці, що, урешті-решт, через досить тривалий час, з’явився інший «герой історії», який неквапливо виліз на бруствер окопу і почав довго дивитися у бінокль. Український снайпер відпрацював… Тому головна порада від снайперів – «дружити з головою!»

А ще у снайперів був смачний «санкційний» сир прямо з Європи :)

Морпіх Володимир

До машини, яка мала відвезти мене на вокзал у Маріуполь, мене проводив Володимир, з яким я жив ці пару днів у одній кімнаті. Сам він родом звідси, з Маріуполя. Прописаний у Широкині, але прожив там лише три місяці, і почалася війна. Батько родом з Західної України, мати місцева. Дивувала щира українська мова Володимира. На контракт пішов за власним бажанням, бо вважає, що свою землю потрібно боронити, а противника потрібно перемагати: «Для мене як для військового потрібна перемога. А перемир’я це щось таке «розмазане». І що буде з нашими територіями?».

Того ранку ранку за кавою він щиро радів з того, що напередодні вдалося заїхати у Маріуполь додому до батьків і покупатися у ванні. Пригощав смачним маминим печивом. Увечері ж він мав йти на бойове чергування на одну з найнебезпечних «нульових» позицій, звідти до противника буде менше ніж сотня метрів, а до мами і дому буде трішки більше ніж десять кілометрів…

P.S. Під час завершення підготовки цього матеріалу я дізнався, що через пару днів після мого від’їзду Володимир був поранений саме на тій позиції. Граната від ВОГ-25 влучила в окоп і вибухнула поруч із ним. Три невеликі осколки зайшли в бік під ребра. Зараз із Володимиром все добре, він вже виписався з лікарні і після короткої реабілітації знову буде в лавах морпіхів. У окопах під Водяним.

Щасти вам, морпіхи!

https://www.radiosvoboda.org/a/ukraine-war-marine-vodiane/29187695.html

Хлопці, як можуть, облаштовують все для максимально можливого «комфорту», але, звісно, як сказав один з морпіхів, «це не в мами вдома».

І на всіх позиціях постійно копають, копають, копають… Позиційна війна – це в першу чергу окопи, які можна викопати лише лопатою. Чому не екскаватором? Тому що зазвичай до противника з «крайнього» окопу 500–600 метрів, але є і 300, і 250, а є і такі, де лише 70 метрів, і будь-яку техніку противник просто спалить із гранатометів. Тож лишається лише брати лопату і копати.

Важко уявити, скільки тут кілометрів окопів і скільки солдатської праці вкладено у це. Є глибочезні, у півтора людського зросту, у зонах житлових і бойових секторів.

Є неглибоко прокопані на дорогах до позицій «підходні» окопи, щоб у випадку раптового стрілецького або артилерійського обстрілу можна було лягти і ними доповзти до вже «надійних» позиційних фортифікацій і бліндажів.

Від нудьги хлопців рятує робота, мобільний інтернет (який, на відміну від села, тут досить добре ловиться), телевізор, спорт та гумор. Жарти можна почути майже завжди, іноді дійсно дотепні і веселі, іноді ж це «чорний гумор». Але жарт – це підсвідомий відхід від бойового стресу, який тут неминучий.

Переважно морпіхи досить молоді і спортивні. Тому в окопах та бліндажах часто можна зустріти турніки, гирі, штанги. Деякі з них хлопці «хендмейдять» з того, що було під рукою.

До Водяного, що під Маріуполем, я прибув під час оcтанніх холодів цієї затяжної весни після кількаденного перебування у сусідньому селищі Широкині (Читати: #ЗавждиВірні – Морська піхота. Війна в Широкині). Село розташоване усього за 15 хвилин їзди (12 кілометрів) від індустріального Маріуполя. Але тут вже справжня війна, і назву «Водяне» дуже часто можна побачити у щоденних зведеннях прес-центру штабу АТО. У морпіхів 36-ї окремої бригади морської піхоти (36 ОБрМП), які тримають тут оборону, я мав прожити п’ять днів. Отож – життя у Водяному.

Цілодобова війна 24/7

Стріляли по Водяному і по позиціях морпіхів навколо нього щодня, і стріляли дуже багато. Стріляли зранку, стріляли вдень, стріляли ввечері, а особливо стріляли вночі. Але «відповідають» морпіхи швидко і, як каже їхній комбат, «якісно» («якісно» – це один з девізів підрозділу).

Село є ключовим для стратегічного контролю за сусіднім Широкиним і за підступами до Маріуполя. За важливість для противника цього напрямку говорить і те, що з «того боку» морпіхам протистоїть «елітний» «9-й полк морської піхоти» угруповання «ДНР».

За пару днів перебування на позиціях до звуків пострілу із стрілецької зброї звикаєш і починаєш звертати увагу лише на рівні фіксації, а вже не на рівні здивування чи остраху.

Починаєш прислухатися вже до стрілецької зброї більших калібрів. Цю звичку я перейняв у військових. З кімнати чи з підвалу, маючи певний досвід, можна сказати, хто, чим, звідки і куди стріляє. Якщо є сумніви, уточняють інформацію по рації і йде перекличка між постами для з’ясування оперативної обстановки і напрямків вогню.

В один із вечорів я став свідком (і відзняв на відео) справжнього бою майже під самим селом. Противник розпочав обстріл зі стрілецької зброї, українські військові почали відстрілюватися автоматними чергами. Потім долучилися кулемети і поодинокі «хльосткі» постріли ДШК (12,7-мм станковий кулемет Дегтярьова-Шпагіна), а згодом морпіхам для «заспокоєння» противника довелося використовувати «щось більше». Після того противник притих, і далі ніч була вже більш-менш спокійною (постріли зі стрілецької зброї я не беру до уваги).

В інший день йшов сильний позиційний бій між крайніми позиціями морпіхів (десь за кілометр від села) і бойовиками з боку селища Пікузи (колишнє Комінтернове). Чути було стрілянину зі стрілецької зброї та вибухи. У той день морпіхам вдалося запалити дот противника, і він горів майже до вечора, випускаючи у небо клуби чорного диму. Противник у той день запросив перемир’я.

Одного разу я й сам потрапив під автоматний вогонь під час візиту на одну з «нульових» позицій. У той день я супроводжував військового капелана морпіхів отця Андрія під час його обходу з проповідями (хоча це радше можна назвати психологічними та мотивуючими лекціями) передових. Було тихо, ми заходили на черговий ВОП (взводний опорний пункт), і противник, певно, побачивши нас у просвітах посадки, почав бити чергами по позиції, на яку ми щойно зайшли. Усі, хто був, впали на землю, і хто по-пластунськи, хто сильно пригинаючись, швидко дібралися до бліндажу. Адреналіну нам вистачило, і на інші позиції, шлях до яких лежав через ту саму посадку, ми вирішили у той день вже не йти.

«Село і люди»

Загалом Водяне постраждало набагато менше, ніж сусіднє Широкине. Трапляються й майже вцілілі будинки, які мають на собі лише незначні наслідки обстрілів – збитий шифер, діри від куль та осколків. Але є й багато таких, які повністю були зруйновані артилерією та пожежами.

До війни Водяне вважалося дачним селищем, але враховуючи близькість до Маріуполя (усього 12 кілометрів), тут постійно мешкало досить багато людей, були і дорогі будинки.

Із початку конфлікту селище було переважно під контролем бойовиків російських гібридних сил, хоча, згідно з Мінськими домовленостями, Водяне має контролюватися українською стороною. Повністю їх вибили лише на початку 2017 року. Усе цінне було розграбоване ще тоді, і зараз більшість «нутрощів» будинків – це просто купи прогорілого сміття.

По селу часто били артилерією різних калібрів та «Градами». Та й зараз іноді де-не-де впаде «стодвадцятка» (120-міліметрова міна).

У Водяному зараз постійно живе сім родин (загалом 10 осіб). Займаються сільським господарством, вирощують худобу – кіз (молоко яких продають або міняють на їжу у вояків), свиней та домашню птицю. Невелику допомогу отримують лише від міжнародних гуманітарних організацій, від держави якоїсь спеціалізованої допомоги для них не надходить.

Хату одного з них, 71-річного Миколая Івановича, зруйновано під час боїв, зараз живе у хаті дочки, яка переселилася далі від фронту, у Маріуполь. Чоловік розводить кіз, яких у нього зараз пару десятків. «Впевненості ніякої немає. Неясно, що мене чекає завтра», – каже чоловік, і це для нього, як і для всіх мирних жителів села, найбільша проблема.