Не наступай на старі граблі!

На початку 2006 року я відчув те, що найкраще висловити фразою «розрив шаблону» - коли за рік після Майдану більшістю в новообраній Верховній Раді стала ще нещодавно з таким трудом відсунута від влади Партія Регіонів. Сам факт – мало здивував. Помаранчеві за рік наробили таку масу помилок, не помітити яку міг би тільки сліпий та глухий. Регіонали всі їх збирали, тиражували, плакалися про них на всіх кутках. Капали на мозок кожному виборцеві, мовляв «за нас було краще, стабільніше». Результат не забарився.
 
Але дзвоном в голові по тих виборах дзвеніла думка – чому їх досі не судять? Хіба не бачили ми у 2004-му спроби фальсифікації виборів, незаконну агітацію, адмінресурс що працював мов кріпак на ниві? Чому?
 
Я часто ставив це питання. Я почув цілу збірку «правильних» відповідей – від «не можна опускатися до політичної помсти», до «в інтересах економіки ми мусимо закрити очі на те й те…» Практика показала – не мусимо. Безкарність розбещує. Саме безкарність зразка 2005 р. створила банду Януковича зразка року 2014, за усування якої довелося платити життям Небесної сотні.
 
Але все ж таки, чому так сталося?
 
Відповідь очевидна. Люди які ще в вчора з представниками колишньої влади сиділи за одним столом та гуляли в одних генделиках, не здатні влаштувати їй повномірну чистку. З багатьох причин, які чудово знає кожен читач. Не здатні. Ці люди можуть очолити громадський протест. Так, вони можуть виглядати привабливо для зажирілої в своїй ганебній толерантності Європи. Але вони не здатні за порадою Лі Куан Ю посадити трьох своїх друзів. Хай ті корупціонери і клептократи, але «нинішнім» «попередніх» шкода. Вони бояться зіпсувати стосунки. Їх страшать наслідки. Вони не здатні жертвувати. По-справжньому жертвувати. Для своїх. Для Нації. Для Держави. Не здатні.
 
То чому ж ми їх обираємо? Чому ж вони – влада?
 
Я знаю людей які з перших днів протестів закинули бізнес та кар’єру і почимчикували на Майдан, аби охороняти, лікувати, облаштовувати, ремонтувати, боротися. Чому не вони – влада?
 
Я знаю журналістів яких за їхню діяльність під час Майдану обшукували менти і били тітушки. Чому не вони – влада?
 
Я знаю молодих хлопців які під час розстрілу Небесної сотні лізли на кулі, аби примусити замовкнути снайперів. Чому не вони – влада?
 
Я знаю активістів, які наполегливо вже багато років примушують ДАІшників дотримуватися закону і правил і за це неодноразово були биті і переслідувані. Чому не вони – влада?
 
Я знаю людей які ціною неймовірних зусиль по суду примушували забудовників відмінити забудову їхніх дворів і тим показували приклад іншим. Чому не вони – влада?
 
Я знаю громадських активістів які на свій страх і ризик дослідували справи вже закриті міліцією і прокуратурою і рятували людей уже кинутих незаконно за грати. Чому не вони – влада?
 
Я знаю пацанів, які хильнувши лиха в Самообороні Майдану, за умов ворожої навали пішли до Національної гвардії і без нормального постачання та забезпечення заблокували просування російських найманців зі Слов’янська. Саме об цих пацанів, об перших розбилися хвалені чеченські горлорізи Кадирова. Чому не ці пацани – влада?
 
Я знаю людей які покинули роботу і кар’єру, аби зайнятися забезпеченням діючої армії в Зоні АТО. Без перебільшення – без волонтерів ми б зараз армії не мали. Чому не ці люди – влада?
 
Я знаю людей які на передовій перебувають з квітня без ротацій і ясної відповіді коли цей жах закінчиться, і яка доля їх спіткає в мирному житті, проте продовжують чесно захищати свою країну…
 
Я знаю до чорта інших людей, які працюють на свою країну і яких усіх об’єднує одна і та сама риса – заради країни їм довелося фундаментально жертвувати. Добробутом, здоров’ям, спокоєм, життям. Про друзів та родичів – я вже мовчу.
 
Я довго думав – за кого ж, трясця, мені голосувати на цих виборах? І от зваживши всі «за» та «проти» я зрозумів, що я робитиму. За добу до виборів я сяду, візьму списки головних політичних сил, полічу скільки там активістів Майдану, громадських активістів, волонтерів та ветеранів АТО і проголосую за ту силу, де їх більше.
 
Я далекий від безумовної критики нинішньої влади і не можу сказати, що взагалі не вірю політикам. Але віра політикам не витримує порівняння з вірою у здатність людини до самопожертви та у всеочищаючу властивість куль і гарматного вогню.
 
Я хочу аби владою в країні стали люди, здатні за нашу країну жертвувати особистим.
 
Вони мусять стати владою.
 
(с) Дмитро Калинчук