Запали свічку пам'яті.
- 16.01.18, 21:21
В Госдуме РФ выступили с предложением денонсировать Договор о дружбе, сотрудничестве и партнерстве между Россией и Украиной в той части, где страны признают территориальные границы друг друга.
Как сообщает РИА Новости, с такой инициативой выступил первый зампред комитета Госдумы по делам СНГ, евразийской интеграции и связям с соотечественниками Константин Затулин, подозреваемый в посягательстве на территориальную целостность и неприкосновенность Украины.
«Во второй статье Договора мы признаем территориальные границы Украины, а она (Украина) — наши, на момент подписания и ратификации этого документа. Подписав Договор в 1997, а затем при ратификации в 1999 году Россия подтвердила, что она считает … Крым и Севастополь частью территории Украины«, — заявил Затулин.
«Наша трактовка Договора состоит в том, что наше признание границ, сделанное в этом Договоре, взаимосвязано с темой Договора — дружба, сотрудничество и партнерство. Нет дружбы, сотрудничества и партнерства — возникает повод к тому, чтобы сказать: «Значит, надо все вопросы решать заново, в том числе и вопросы по границам», — добавил он.
«Поэтому лично я буду предлагать и предлагаю уже…, что нам нужно в части этого Договора его денонсировать — в части, касающейся статьи второй, а именно признание границ», — отметил Затулин.
Как известно, 16 марта 2014 года в Крыму состоялся так называемый «референдум» о статусе полуострова, по результатам которого Россия «присоединила» Крым 18 марта, фактически его аннексировав. Результаты голосования на «референдуме» не признаны миром.
Верховная Рада Украины официально объявила 20 февраля 2014 года датой начала временной оккупации Крыма и Севастополя Россией.
А знаєте, з чого це почалось?
Якщо з самого початку, то з Небесної сотні. Я нітрохи вже тоді не мав сумніву, що це «домашня робота» упирятника. Масна така точка, завершуючий акорд, у якому на той час уже не було ніякого сенсу. Сенс був лише усім показати, що вони прийшли і вони будуть вбивати тих, хто надумає уже проти них «майданити». Це потім озвучив той тип, що вдає з себе генпрокурора: «Ми вже не допустимо більше ніяких переворотів». До речі, це те саме, що вдавати з себе хірурга, не маючи медичної освіти. А так, щоб уже геть стало ясно, що система жива і нітрохи не постраждала, показово і шоб запам’ятали, було убивство Сашка Білого. Тоді багато чого стало на свої місця і вже тоді я міг з упевненістю сказати, що все стане ще страшніше. Так показове, нахабне, прилюдно, «в назіданіє».
Дві речі: 1. Убили без усякого там суда, слідства, законності, бо рипнувся проти них. 2. Реакція і дії «побратимів». Беззубе, перелякане, деморалізоване, кволе ходіння з прапорами та ляскання язиками якихось погроз. Нехай, і масове. До речі, коли приїхали убивати, то і у самого Музичка, і у декого з присутніх була зброя. Могли, принаймні, вчинити опір, чи й залишитись живими. Ні. Почали втікати. Пізніше ті, хто убивали Сашка, витягали з авто солдатів і добровольців, хто їхав з фронту і клали у багно обличчям, та шманали, як яких бандитів, половинили і обкрадали волнтерські машини. І НІХТО, ЖОДЕН не навідався до їхньої придорожної будки з якоюсь «Мухою» чи РПГ.
Була, бодай, одна спроба чинити опір, мститись, визволяти побратимів, окрім покричати вопід стінами тюрем, чи на судилищах? Була. ОДНА! І той, хто не дався живим, а ще й забрав з собою одного з придворної псюрні зараз у мене на «стіні». Лісник.
З того часу усе стало ще гірше. Та й не могло бути по іншому. Якщо не чинять опір, не мстяться за смерть, не визволяють друзів, то я копійки не поставлю на цих «борців з режимом». А безпечо походити по вулицям… Ну, я б ще попереду дівчаток у блискучих міні спідничках пустив та яких циркачів, що на одному колесі їздять та ще й жонглюють факелами при цьому.
Джерело: Kosta Misoura
Улыбающиеся прохожие в нынешней Макеевке – большая редкость. Суровый взгляд, губы поджаты, глаза прищурены. С трудом удается скрыть разочарованность и неуверенность в завтрашнем дне. Одни продолжают верить в «незыблемость» "русского мира", другие – ждут возвращения украинской власти.
Ольга Ивановна – пенсионерка, но продолжает работать педагогом. Убежденная, ярая сторонница «ДНР» надеется на признание России: «Когда шла на референдум, было намного больше надежд, а сейчас тяжковато. Пенсию украинскую принципиально не оформляю, а на ДНРовскую ведь не прожить, приходится продолжать работать, хоть уже очень тяжело, в 64 года-то. Единственное, что порадовало за год, - это то, что предприятия хоть чуть-чуть начали работать. Чего жду от 2018-го года? Вот, Захарченко говорит, и я очень надеюсь, что в 2018-м году Россия признает ДНР и тогда наша жизнь значительно улучшится. Захарченко – молодец, я по-прежнему верю, что у него все получится. Ну и вообще-то, по большому счету, – назад дороги нет».
Ее коллега – Нина Петровна придерживается иных взглядов. В самом начале войны рванула в Киев, проработала немного, и вернулась обратно, в Макеевку. Она склонна трезво оценивать ситуацию: «Приведу известное крылатое выражение: «Революцию делают романтики, а используют подлецы, воры, негодяи…» Так и у нас, к большому сожалению… Очень огорчает, что на местах нами руководят недобросовестные, непорядочные маленькие «царьки».
В оккупированной Макеевке часть жителей признают, что в 2017 году жизнь ухудшилась. «То, что здесь, в ДНР, происходит, – неописуемо, непередаваемо и бессмысленно. В социальном, экономическом плане. От нас абсолютно ничего не зависит, мы ни в чем не виноваты, на референдум не ходили и т. д. Но кому и как это докажешь?», - возмущается 40-летний Дмитрий, работающий в сфере торговли. Он ждет украинского флага в Макеевке, но добавляет: «хочется, чтобы сменилось правительство в Украине, а Россия пусть в своей стране порядок наводит, нас не трогает».
Его сестра Анна – по образованию юрист, работает дистанционно в украинской компании. Она убеждена, что даже если Путин проведет у власти еще один срок, РФ никогда не присоединит к себе фейковую «ДНР». «Хочу, чтобы война закончилась, чтобы Родина вернулась. Считаю, что мы не должны ни перед кем оправдываться, но нас заклеймили. Год огорчил тем, что все без изменений. Порадовал, что есть работа, и она оплачиваемая», - говорит девушка.
Не верит в «присоединение» и молодая учительница украинского языка, которая теперь вынужденно стала русоведом в школе. «Присоединение ДНР к России, по моему мнению, – это из мира фантастики. Очень хочется, чтобы война закончилась, чтобы было здоровье, родные были живы; чтоб работа была и ее ценили: не уменьшали зарплату (с 4-го квартала этого года с учителей, как и с медработников, сняли доплату за напряженность труда), а хоть по чуть-чуть, но повышали. Чтоб мужики наши здесь работали, а не вынуждены были выезжать и работать вахтенным методом и т.п. Чтобы в семьях дети чаще видели отцов!», - отметила она.
Некоторые жители скучают по прежней, довоенной Украине. «Вспоминаем те времена с особой теплотой. Только сейчас понимаем, что тогда были по-настоящему счастливы. При нынешней власти в Украину возвращаться боимся. Пусть уж лучше все останется, как сейчас. Будем перебиваться, выкручиваться, выживать, но будем живы!», - говорит работница Макеевского коксохимзавода Елена.
С ней соглашается и ее свекровь: «Ведь сейчас мы во всем ограничены: нет почтового сообщения с Украиной; железная дорога в этом направлении тоже давно перекрыта. В результате к родне свободно не поедешь, не говоря уже о том, чтобы родственники могли приехать сюда к нам. На мой взгляд, самостоятельность для ДНР – это идеально, но нереально».
Все больше становится разочаровавшихся сторонников «русского мира». Иллюзии исчезли, а ни стабильности, ни мира так и не дождались. «Огорчает, что большие очереди в Центробанк, никак не наладится его работа, чтоб пришел и сразу отдал платежки или документы, а не ждал полдня. Чего жду? Может, наконец, на нас бомбу сбросят. Людей ведь жалко, чем так мучиться, лучше не жить, но ведь живым в могилу не полезешь – грех…», - говорит Наталья Семеновна, работающая в так называемом «госучреждении».
Накануне Нового года – праздничного настроения почти нет. Ведь многие не надеются на какие-либо, хоть маломальские перемены в лучшую сторону. «Считаю, что после выборов Путина в нашей жизни в лучшую сторону ничего не изменится. Год был сложный, все давалось неимоверным трудом. Не думаю, что следующий будет хоть в чем-то лучше. Молю Бога только об одном: чтоб дал здоровья и сил. Очень хочется, чтоб наступил мир, но объективно навряд ли», - говорит работница из сферы обслуживания.
Как-то в магазине, случайно услышала фрагмент разговора двух пожилых женщин, споривших о том, с кем лучше – Украиной или Россией. Одна защищала украинские интересы, а другая выпалила: «Лучше нам быть самостоятельными, а не на задворках у кого-то бы то ни было, России или Украины, без разницы. Тогда и порядок был бы, и стабильность».
Возможного возвращения Украины очень боятся почти все. Пугают высокие и постоянно увеличивающиеся тарифы на услуги ЖКХ и панический ужас вызывают националисты, которые, мол, вырежут нас всех, как ягнят, рука не дрогнет. Радует, что Путиным уже не так восхищаются как раньше, больше сочувствуют, мол, тяжело ему всем помогать. Да и возраст уже все-таки не тот.
Городская елка установлена и украшена. На центральных улицах – новогодняя иллюминация, а на душе – волки воют. Многие понимают, что их ждет очередной год напрасных надежд.
Анастасия Филиппова, Макеевка, специально для "ОстроВа"
Добігає кінця 2017 рік. У кінці року часто підбиваються підсумки: що зроблено, чого досягнуто. Пропоную підвести підсумок по зрадниках.
Яке ж це досягнення? Ну, не скажіть, знати прямих ворогів України (опоблоки, рабіновічі) – це одне, а от ДІЗНАТИСЯ, кого вважав «своїм», а він нишком здає наші інтереси – це досягнення. ЗНАТИ, за кого НЕ МОЖНА голосувати «зі своїх» на наступних виборах – це досягнення. Погоджуєтеся?
Звісно, щоб знати, за кого не голосувати, потрібні критерії. Критерії можуть бути різні. Нехай економісти, військовики та інші вираховують та оприлюднюють зрадників України у своїх галузях, де я не фахівець. Я беру найпростіший, найзрозуміліший для всіх критерій – гуманітарний, і пропоную разом з вами крізь цей критерій, як через чистилище, провести політиків і зрозуміти, кого з депутатів на наступний депутатський термін допускати НЕ МОЖНА.
Що це за такий гуманітарний критерій? Пояснюю. У післямайданівській Верховній Раді України всі ці роки, б’ються між собою дві концепції, які потім лягають в основу Законів, в основу побудови країни. ПЕРША концепція, правильна, україноцентрична, державотворча: Державна мова – це основа, а мова меншин – це додаток. ДРУГА концепція, неправильна, руйнівна для держави, вивернута навпаки: Мова національних меншин – основна, а державна мова – це додаток. Ці дві коцепції билися між собою за панування в законах України про квоти на телебаченні, в законі про освіту, в законопроекті про мови, в законопроекті про меншини. За обома концепціями стоять депутати. Депутати відстоюють або першу концепцію, або другу. Ті, що відстоюють другу концепцію – діють не в інтересах нашої країни.
Для України корисна, рятівна ПЕРША концепція: державна мова – це основа, а мова меншин – це додаток. Саме ця концепція лежить в основі політики і законів усіх країн. ДРУГА концепція дуже шкідлива для України, смертельнонебезпечна: мова національних меншин – основна, а державна мова – це додаток.
Битва цих двох концепцій і політиків-прихильників стала особливо яскравою в 2017 році під час ухвалення Законопроекту про освіту. Думки політиків розділилися. Ці дві концепції голова ВРУ Андрій Парубій поставив у сесійній залі на рейтингове голосування, щоб подивитися, яка концепція набирає більше голосів. ПЕРША концепція, де державна мова основна, набрала більше голосів. Друга концепція, де головна мова – меншин, набрала менше голосів. ПЕРШІЙ концепції не вистачило до необхідних 226 голосів усього 30 голосів депутатів. ДРУГА концепція, слава Богу, взагалі програла. Їй не вистачило близько 100 голосів.
Отже, рейтингове голосування показало, що перемогла ПЕРША концепція і її треба брати за основу в Закон про освіту. Але для цього Парубієві потрібно було «нашкребти» 30 голосів. Що б він мав би зробити? Оголосити перерву і загнати депутатів з туалетів-буфетів на голосування. Всього лише 30 голосів. Проголосувало 196, не вистачало 30.
Що робить Парубій? Він оголошує перерву і замість того, щоб організувати депутатів голосувати за державотворчу концепцію, україноцентричну, яка перемогла, каже обом концепціям: «Ідіть домовляйтеся». Голосів не вистачає ні на ту, ні на ту, робіть з обох концепцій сурогат.
Сурогат зліпили. В кабінеті домовляльників перемогла друга концепція, яка набрала менше голосів, де головна – мова меншин. Саме цю концепцію повернули в сесійну залу зі словами: «Ми домовилися»! Саме другу ухвалює ВРУ, і саме вона покладена в основу закону про освіту.
Ви скажете, не може бути. Може. Уважно прочитайте Закон про освіту ст 7. Там тільки перше речення номінально говорить, що освіта державною мовою, а далі йдеться, що меншини навчаються мовами меншин, а державна мова – як додаток, як доповнення, як вивчення окремого предмету.
А тепер повертаємося до критерію. КРИТЕРІЄМ є концепція: ДЕРЖАВНА МОВА – ОСНОВНА, А МОВА МЕНШИН – ДОДАТОК.
ПИТАННЯ: ХТО не пройшов цей критерій? ХТО зробив маніпуляцію в законі і заклав у ньому не ПЕРШУ, державницьку концепцію, яка набрала більше голосів, а другу, яка набрала менше голосів? ХТО з політиків підтримував цю другу концепцію: головна мова – меншин? ХТО з депутатів оті 30 голосів, що не дали перемогти ПЕРШІЙ концепції, де головна державна мова, і не проголосували за неї? Хто зрадив національну ідею?
ВІДПОВІДЬ:
1. Оті 30 Депутатів, які не дали необхідних 30 голосів, провалили коцепцію, за якою українська мова – основа, а мова меншин – додаток: голова ВРУ Парубій А., представник президента у ВРУ Луценко І., Лещенко С., Чубаров Р., Джемілєв М., Подоляк Ірина, Кремінь Т, Чорновол Тетяна, Фріз І, а також інші депутати НАРОДНОГО ФРОНТУ, БПП та САМОПОМОЧІ, список прикладається. (Вивчайте).
2. Міністерство освіти і науки України: міністр Гриневич Л.С., заступники Ковтунець В., Стріха М., Хобзей П., директор департаменту середньої освіти Кононенко Ю. – відстоювали на всіх засідання і круглих столах, що меншини навчатимуться мовами меншин, а державна мова – це додаток, вивчатиметься, як додатковий предмет.
МОН і далі відстоює цю концепцію. Підніміть (прогугліть) відповідь МОНу Венеційській комісії: усі меншини вчитимуть державну мову як додаток, державна мова в них не основна. Увесь освітній процес мовою меншин, і додатково вивчатиметься державна мова.
3. Усі депутати комітету освіти і науки ВРУ одноголосно підтримали другу, ворожу концепцію: Литвин В, Співаковський О, Кремінь Т, Поплавський М, Кириленко І., , Скрипник О., Констанкевич І.
4. «Громадськість» Шамайда, Оснач, Матис, Літинський (як не дивно, з ними), Марусик, Кобєлєв та їхні активістки, які кинулися підтримувати МОН на всіх засіданнях і круглих столах проти «навчання українською мовою», тобто проти концепції «українська мова – основна, а мова меншин – додаток» та відстояли навчання мовами меншин, а державна мова – додаткова.
Дякую депутатам, які віддали свої голоси за концепцію «Державна мова – основна, а мова меншин – додаток». Це Свобода, Народний Рух, Батьківщина, партія Ляшка, Народний контроль, окремі депутати БПП, окремі депутати НФ.
Попереду 2018 рік.
УСЕ ЩЕ МОЖНА ВИПРАВИТИ! В 2018 році нас чекає ухвалення законопроектів про мову і меншини. В кожному Законопроекті є прикінцеві положення, де прописують, в які закони треба внести правки. Не дайте отим перерахованим політикам знову вас ошукати! Не дайте їм знову написати верхнім рядком, що головна мова – це державна, а нижніми рядками повністю перекреслити суть верхнього рядка. Ви вже маєте за плечами маленьку перемогу в Законі про освіту. Так, не все пройшло, як ми хотіли. Але ми поламали і їм їхні «хатки». Вся країна завдяки вам заговорила про державну мову – як основну мову освіти. Треба нашу справу завершити з повною нашою перемогою. Смикайте тих зрадників. Дихайте їм у потилицю. Щоб виправили все, що натворили.
ГОЛОВНА в нашій країні – УКРАЇНСЬКА мова! А всі інші мови – ДОДАТОК!
Джерело: Larysa Nitsoi
Свинодемон в пентаграмме (шортрид)
Posted: 28 Dec 2017 02:07 PM PST
Полковой свин Хам настолько забебкал всех, что был заключен под стражу. Милое чорнинькое порося из мешочка выросло блять в наглого хряка, который с рычанием гоняется за дикими собаками, перекопал участок сто на сто траншеями и блиндажами, подпирает тушей дверь, не давая личному составу выйти по тревоге или отлить, и устраивает ночные засады на бойцов подразделения. Ибо, как черный демон во мраке режима светомаскировки, имеет идеальный камуфляж на местности.
Я Тайре сразу сказал: командир, если так пойдет дальше, эта сатана начнет лазить по деревьям и разорять птичьи гнезда. Прикинь, приезжают журналисты к «Ангелам Тайры», а на вершине тополя сидит Хам с перемурзанным яичным желтком ебалом. Что ты скажешь средствам массовой информации? Это наша свинка-копилка?
В общем, провели спецоперацию силами подразделения и зангали дьявола в шашлычный домик, отведенный под логово. Там и мангал есть — пусть смолоду привыкает. Узник замка Ниф-Ниф.
Так это сало мортале устроило такой визг по поводу лишения свободы, что сепары в эфире обсуждают — типа хунта не всех пленных новороссов выдала, а парочку оставила себе для пыток.
Вы видели когда-нибудь заклятого свинодемона беснующегося в защитной пентаграмме? Так вот. Я видел. Я седой.
Короче, голосование. Зарезать — жми сразу «ха-ха», если ты бессмертный. Застрелить — жми «супер» и сразу перечисляй на калибр 13.5. Отпустить — местные жители жмут «возмутительно» . Лично мое предложение — тайком отравить панцершвайна в стиле Медичи, а потом прийти с удивленной деревянной мордой и нажать «ух ты!»
Потому шо, если дело пустить на самотек, скоро нам придется объединяться против этого жеводанского хряка с сепарами — как Таргариенам с Ланнистерами против Короля Ночи.
***
Подумалось — какой он теперь Хам? Хам на свободе в России… А свинодемон теперь черный узник совести — Нельсон Мандела. А шо, Мандела — нормальное имя для свиньи. Лишь бы президентом не стал, бо опять будет Хам.
Интересно, как должна выглядеть диета, чтобы как можно скорее избавиться от лишних килограммов на животе. Способов на уменьшение жировую ткань много: строгие диеты, упражнения в тренажерном зале, таблетки. Но сбалансированное питание и здоровые физической нагрузки спасут ситуацию. Нужно знать, какие продукты полезны в сжигании жировой ткани.
Говядина — позволяет получить энергию из жиров, тем самым способствует снижения так называемого плохого холестерина. Мышцы работают более эффективно и быстро восстанавливаются.
Грейпфрут — фрукт низкокалорийный — ускоряет обмен веществ и сжигание жировую ткань, очищает организм от шлаков и токсинов. Грейпфрут рекомендуется также лицам болеющим диабетом II типа.
Орехи — правда, они высококалорийные, но приемов пищи в нужных количествах помогают в потере лишних килограммов. Орехи, способствуют уменьшению тяги к сладкому. Орехи содержат полиненасыщенные жирные кислоты, которые защищают артерии от образования атеросклероза и снижают уровень так называемого плохого холестерина. Орехи можно добавлять в утренние каши — ок. 5-7 штук.
Творог — лучше выбрать творог содержит большее количество линолевой кислоты, которые улучшают процесс пищеварения сахаров.
Зеленый кофе — кофейные зерна, которые не подвергались процессу обжарки. Высокая температура обжаривания кофе изменяет структуру зерна, его цвет и вкус, а также питательную ценность.
Перец чили — исполняет на кухни функцию острой приправы. Перец имеет бактерицидные свойства и противораковые, кроме того, ускоряет обмен веществ и действует на организм разогревающее. Но с осторожностью его должны принимать люди, которые страдают язвенной болезнью желудка, воспалением кишечника и другими заболеваниями пищеварительной системы.
Авокадо — высококалорийный плод, который едят умеренно (1-2 штуки в неделю) помогает в поддержании здоровой и стройной фигуры. Авокадо является источником жирных кислот, снижающих уровень холестерина. Этот фрукт можно применять в качестве замены сливочного масла, добавлять его в салаты.
Зеленый чай — ускоряет сжигание жира, очищает организм. Не рекомендуется матерям, кормящим грудью. Зеленый чай не можно заливать кипятком, так как он теряет ценные свойства.
Семена бобовых — они содержат очень много клетчатки, которая естественным образом очищают кишечник.Стоит вводить бобовые в качестве заменителя мяса, так как в отличие от мяса не окисляют организм.
Корица — приправа содержит много антиоксидантов и уменьшенный аппетит. Отлично подойдет как дополнение к утренней овсянке. Корица регулирует уровень сахара и ускоряет обмен веществ
Источник: www.terrawoman.ua
Мы не всегда задумываемся о том, что происходит с нашим организмом во время сна. А между тем поза, в которой мы любим спать, может нанести немалый вред здоровью. Итак, в каких позах спать не следует?
Сон на животеНе всем удобно спать в такой позе, но есть любители. Такая поза вредна, так как ваш позвоночник не имеет достаточной поддержки. Кроме того, в таком положении голова обычно повернута вбок, что вызывает боли в шейном отделе.
Поза эмбрионаМногие люди любят засыпать, свернувшись в калачик. Но такое положение вызывает сильный изгиб позвоночника, а также, поскольку лицо в такой позе частично закрыто, могут возникнуть проблемы с дыханием.
Сон в позе «морской звезды»Некоторые спят на спине с вытянутыми в стороны руками и ногами. Если при этом руки приподняты вверх, это может привести к напряжению мышц в плечах. Также в этом положении может возникать храп и замедляться кислотный рефлюкс.
На бокуСон на правом боку может привести к изжоге, а сон на левом боку повышает нагрузку на внутренние органы. Это сердце, печень, легкие и желудок. Полезно спать на левом боку только беременным женщинам: это улучшает приток крови и циркуляцию питательных веществ, которые поступают к эмбриону.
На боку с вытянутыми в сторону рукамиВ такой позе имеет место сильное давление на нервы плеча, что может привести к временной атрофии мышц плеча и руки. Проснувшись, вы можете обнаружить, что рука онемела.
Какие позы полезны для сна?Самой полезной медики считают положение лежа на спине в позе солдата, то есть с вытянутыми вдоль тела руками. Если вы спите на боку в позе солдата, это полезно для спины и шеи, а также снижает риск апноэ – временного нарушения вентиляции легких. Полезно и спать в обнимку с подушкой – это снимает напряжение с мышц и позвоночника
Источник: russian7.ru
Псевдоісторичні міфи сучасної путінської пропаганди написані під диктовку Сталіна.
Прийшовши до влади в 1918 р. у Росії, більшовики одразу збагнули, що історична наука може служити утриманню влади. Тепер історію будуть писати і переписувати тільки вони.
Перший крок радянської влади — заборона читати лекції у вишах «буржуазним» професорам, які не поділяли думки, що рушієм історії є класова боротьба. Атмосфера для істориків-немарксистів була складною, але давала можливість займатись науковою діяльністю. Репресії зачепили лише тих істориків, які займались політикою і дозволяли собі критикувати Леніна. Набагато більше історична наука потерпала від радянського вандалізму, коли люмпен-пролетарі розграбовували музеї, а комісари знищували історичні некрополі і храми…
Головні напрями історичної науки у цей період визначав історик-революціонер Михайло Покровський. Він був автором першої історії Росії, написаної з позицій марксизму. У травні 1918 р. його призначили заступником наркома освіти РРФСР. Саме з іменем Покровського пов’язували закриття історичних факультетів, вилучення історичної літератури у школі та заміну історії суспільствознавством. Спочатку Покровський з повагою ставився до «буржуазних» професорів і був противником репресивних методів у науці. Але з 1928 року почав різко критикувати представників «старої» історичної школи і навіть виступив на боці слідства у «Справі академіків» у 1930 р. Причиною такої зміни поведінки історика-марксиста було бажання догодити Сталіну, який почав посилювати свої позиції. Бажання Сталіна концентрувати владу в одних руках одними з перших відчули на собі саме історики.
«Справа академіків» не лише поклала кінець науковій роботі «буржуазних» елементів, а й стала одним із перших сфабрикованих процесів, який супроводжувався масовими арештами. Через те, що більшість арештованих були істориками, справу також називали «Справою істориків». Зусиллями слідчих представники наукової спільноти перетворились на монархічну контрреволюційну організацію. Насправді ж комуністична партія вирішила перебрати на себе контроль над Академією наук СРСР. У 1931 р. функцію призначення керівництва АН СРСР перебрало на себе Політбюро ЦК ВКП (б). Звісно, ніхто з істориків, які ще були на волі, не заперечував.
Наступного, 1932 р., Михайло Покровський, на своє щастя, помер від раку. Чому «на щастя»? Бо якби прожив ще кілька років, його б уже не поховали у Кремлівській стіні…
Він — автор вислову, який став керівним для радянської історичної науки: «Історія – це політика, обернена у минуле». Але Покровський не зміг передбачити, що його наукова спадщина стане жертвою його ж слів. Його наукову школу було розкритиковано як антимарксистську і антиленінську, а книгу «Російська історія у стислому викладі», яка видавалася з 1921 р. і десять років поспіль була головним підручником, було вилучено з бібліотек. Боротьба зі школою Покровського стала приводом для нових репресій.
Наприкінці 1932 р. радянська влада повернула із заслання одного з головних обвинувачених у «Справі істориків» Євгенія Тарле. Його врятувало те, що як дослідника наполеонівських війн його добре знали у французьких наукових колах, він був членом низки французьких наукових товариств. Арешт Тарле викликав протести французьких вчених, і радянська влада вирішила використати реабілітацію історика, якого звинуватила у контрреволюції, з користю для себе.
Саме на прикладі біографії Наполеона, яку написав Тарле і яка вважається однією з кращих біографій Бонапарта у світовій історичній науці, можемо побачити, як радянська влада примушувала істориків переписувати історію. У виданні 1936 р. академік ставив під сумнів масштаби народної війни 1812 р., вказуючи, що у французьких мемуарах відсутні згадки про партизанів у перші три місяці війни у Росії. Натомість справжніми російськими партизанами були загони під командуванням офіцерів регулярної армії. Також академік вважав правильним застосування терміну «народна війна» до війни в Іспанії, а не в Росії. 1937 р. у «Правді» та «Известиях» одночасно вийшли дві статті з критикою «Наполеона» Тарле. Жах перед загрозою нового арешту не давав Тарле заснути. Він прийняв снодійне. Коли ж нарешті заснув, його розбудив телефон. Телефонував сам Сталін, який запевнив, що критика у газетах помилкова і її завтра ж спростують. Таким чином Сталін дав зрозуміти академіку, що йому треба уважніше прислухатись до побажань партії. У перевиданні 1941 р. Тарле вже писав, що народна війна була також і в Росії, але в інших формах, ніж в Іспанії. В іншій книзі, «Нашестя Наполеона на Росію 1812 р.», Тарле наголошував на провідній ролі у перемозі над Наполеоном народного спротиву, а не морозу і безмежних просторів Росії. З книги Тарле також прибрав місця, в яких ішлося про те, як російські війська грабували власні села через нестачу провіанту. У такому ж патріотичному дусі написав книгу «Кримська війна». У праці Тарле вже посилався на Маркса й Енгельса, хоча насправді батьки комунізму негативно оцінювали роль Росії у Кримській війні. Так один з кращих радянських істориків через страх бути репресованим вдався до переписування історії на догоду партії.
Історик Рафаїл Ганелін у 2004 році видав книгу спогадів, у якій добре відгукувався про академіка Тарле, але згадав і про набуті навички академіка. Він згадував виступи Тарле, де той без пихи, а радше з метою перестраховки, натякав слухачам на особливе ставлення до нього Сталіна, згадував про помітки, зроблені рукою Сталіна на коректурі «Історії дипломатії» Тарле.
Але історія революції в Росії була для Сталіна куди важливіша, ніж історія дореволюційної Росії. Тому «Короткий курс історії ВКП (б)» писався за безпосередньої участі Сталіна. «Короткий курс» Сталіна вийшов у 1938 р. і одразу ж став потужною ідеологічною зброєю. Він став обов’язковим для вивчення у радянських вишах. З 1938 по 1953 роки «Короткий курс» було видано 301 раз тиражем понад 42 мільйони примірників 67 мовами. Український переклад був виданий лише після окупації радянськими військами Західної України і призначався лише для західних українців. Таким чином радянська влада прагнула бути зрозумілою для нових громадян СРСР, а також робила вигляд, що всі мови рівні. Натомість в УРСР використовували російськомовні підручники, що сприяло зросійщенню українців.
Ще ретельніше переписувати історію радянські історики мусили після нападу Гітлера на Радянський Союз. До початку війни відомих російських полководців радянські історики найчастіше оцінювали як представників волі реакційних кіл. У 1931 р. Володимирський собор було передано ОСОАВІАХІМУ, і склеп адміралів Нахімова, Корнілова, Істоміна було сплюндровано. Але під час війни запроваджено ордени Суворова, Кутузова, Ушакова, Нахімова, Олександра Невського, а також Богдана Хмельницького для українських фронтів. Радянські історики вмить почали оспівувати цих полководців. Коли в армії відновили офіцерські ранги і погони, це було названо традицією, яка символічно підкреслювала спадкоємність слави російських воїнів. Хоча Червона армія була знекровлена через репресії проти «золотопогонників». Перевдягнувся згідно з російською традицією і Сталін. Він змінив комісарський френч на кітель генералісимуса.
Однак війна не відмінила сталінських методів нагнітання атмосфери страху серед істориків. Лише згадка норманської теорії, яка стверджувала, що Русь виникла як держава завдяки норманам, могла бути розцінена як підігравання фашистам. Таким чином було припинено одну із найбільших дискусій з часів виникнення російської історичної науки. Перемога ж у війні тільки посилила великоросійську державницьку традицію у радянській науці. Логічним результатом патріотичного угару стало переслідування космополітів. При цьому космополітами оголошували не лише інтернаціоналістів, а й тих, хто дав щонайменший привід сумніватись у своїй відданості партії.
Сьогодні українські історики борються з російськими історичними міфами, які виникли саме у період культу Сталіна: «Руська» Русь, «возз’єднання» України і «Росії» (Московського царства), «Велика Вітчизняна війна». Але, крім цих міфів, путінська пропаганда успадкувала і сталінський принцип перетворення науки в інструмент пропаганди. Саме завдяки цьому принципу і виникають нові російські міфи: кримська «скрепа», сирійська «скрепа», «Новоросія». Та чергове спотворення історичної науки на державному рівні викликає єдину думку: «Не так важливо, що ми можемо протиставити їхнім міфам сьогодні. Важливо те, щоб не повірити їхнім черговим клятвам у дружбі, з якими вони прийдуть до нас завтра».