Я дивлюсь навкруги і нічого не бачу,
Я мабуть загубив серед зір свою вдачу.
Я мабуть заблукав між болем і гнівом,
І стирчу ніби стовп привидом сивим.

Дні та ночі повзуть, немов дві гадюки,
Хтось встромляє цвяшки в мої ноги і руки,
І зі стелі мені всміхається пика.
Я їй тицяю дулю...
То їй буде утіха.

Я чекаю на щось. На що і не знаю.
Так, мабуть я дурний, бо і досі чекаю.
Десь за лівим плечем очі п’яні і сині.
Я давно заховав свою долю у скрині.

Знову ніч, я сиджу біля вікна,
А чому я не сплю ніхто не зна’.
На столі склянка чаю та пиріг.
Хтось упав головою на поріг.

Це вони, я їх зустріну залюбки.
Це вилупки...

Кожен з них має пляшку і часник,
В кожного мозок був, але він зник.
У очах зорі сяють голубі,
А один навіть грає на трубі.

Навкруги заблищали посмішки,
Це вилупки...

Може завтра і у твій гостинний дім
Зазирне хтось із виглядом бридким,
А за ним, тебе звалюючи з ніг,
Заповзе натовп вилупків дурних.

Кожен з них скрутить дулю із руки,
Це вилупки...

Навкруги заблищали посмішки,
Кожен з них скрутить дулю із руки,
Це вони, я їх зустріну залюбки.
Це вилупки...

Холодом ночі землю накрило,
Впало у сніг її зморене тіло.
Голе гілля понад тілом схилилось,
На її грудях змія причаїлась.

Їй до світанку ніяк не дожити,
Собаки скавчать наче несамовиті,
Вітер гойдає засніжені гілки,
Тануть у темряві звуки сопілки…

Не знатимуть більше ці губи усмішки,
Холодом віє снігове ліжко.
Під колискову солодко спати,
І не прокинутись більше дівчаті.

Я іду туди, де тебе нема, Я іду туди, де завжди зима, Де між хуртовин причаївся страх І колише ніч на міцних руках.

Я іду туди, де холодні сни Оживають між дошками труни, Де вирує болю голосливий спів, Де сліди весни в’язнуть між зубів

Я іду туди, де не плине час, Де ніхто іще не чекав на нас, Де любов і зло рідні дві сестри, І співають їм з півночі вітри.

Я іду туди, я іду один, Як стеблина, що пнеться між крижин. Я тягнусь туди, де завжди зима, Де завжди зима, де тебе нема…

Немає нічого, нічого немає. Колись щось було, але зникло кудись, І дещо тепер мов бульдозер волає, І щось там іще... але все заїбись!

І замерехтіло, і запорожніло, І ніби й насправді, та, певно, брехня, Шикуються струнко веселі дебіли І щось там іще... але все це хуйня!

 

Наливаймо келихи повні,
Настромляймо на ніж огірок,
І нехай, панове шановні,
Нас зігріває наш перший ковток!

Вип’ємо ж браття за вилупків славу,
А ворогів наших хай нищить біс.
Вип’ємо ж браття за вилупків славу,
А москалям тільки дулю під ніс

Наливаймо, гей не стриваймо,
Настромляймо на ніж ковбасу.
Ну, а потім ще наливаймо,
Бо на завтра не буде часу.

Наша доля ще не вмирала,
Наша правда з нами завжди.
Поливаймо гірчицею сало,
І танцюймо туди і сюди.

Сумно вночі, коли пива нема Навколо кружляє муха німа Нема кому поскаржитись на свою недолю, А ніч до світанку крокує поволі…

Місто засинає, гаснуть вогні,
В Небі загоряються зорі ясні,
Місяць випливає – Ночі вартовий,
Йде на полювання Андрійко Бабій.

Руки у кишенях, “Ватра” в зубах,
Вогники кохання в сірих очах,
І кого зустріне в цей час нічний
Зацілує всмерть Андрійко Бабій.

Цілу ніч гуляє поміж домів,
З острахом тікають зграї щурів.
Не в одну дівчину устромив вже свій
Закоханий погляд Андрійко Бабій.

Не ходіть дівчатка уночі гулять.
Краще Бабія вам ніде не зустрічать.
Хоч він і ласкавий, зовсім не злий,
Закохає всмерть Андрійко Бабій.

Ой, по небу чорному
Хмара зла біжить,
Небо гірко плаче,
Дощиком мрячить.
Небо гірко плаче,
Землю полива’,
Щоб висока виросла
Конопель-трава.

Конопелька виросте –
Розкумарка буде.
Нехай начуваються
Тоді злії люде.
Нехай скаженіють
Прокляті собаки,
А мені то буде
Все давно до сраки.

Буду я ходити
Босий по садочку,
Буду я блювати
Собі на сорочку.
Буду я блювати
Ні про що не дбати.
Лийся, лийся дощику,
Єдиний мій брате…

Яке це щастя мене любити,
Мене найкращого в цьому світі,
Мене красивого молодого,
Мене такого лише одного.

Як це чудово мене любити,
Любити палко несамовито,
Любити вдень і у час смеркання,
Любити так, ніби це востаннє.

Я знаю певно мене любити
Це краще ніж інше щось робити.
Яке це щастя, це насолода
Мене любити за гарну вроду

Як це чарівно мене любити
Я ніби весь зроблений із квітів,
Я ніби з сонячного проміння,
Я бездоганний, Я мов Богиня!