Без добра, або маразм

Не зрозуміла, та все ж моя
Апатія до свого житття,
Відсторонений, та все ж живий,
Лиш думаю, що світ такий...

Такий самотній без добра,
Такий сумний, як забуття,
Такий п'янкий, як це вино,
Що п'ю його уже давно.

Напіврозумний цей маразм,
Сумний до болі весь чей час,
Ні на секунду волі дати,
Не може мене він відпускати.

Можливо, сам у цьому винен,
Можливо час прийшов й потрібен
Мені, як сонце і вода
Потрібні, щоб росла трава.

Але так важко, бо постійно
П'ю воду із сухого джерела,
І моє тіло як в Берліні,
Падає, як впала там стіна.

Як думаєте скільки треба випити, (або чогось іще) щоб таке написати