Святкуємо без оковитої.
- 01.01.13, 23:13
ЗИМОВОЇ НОЧІ
За гори далекі сховалося сонце
Вечірній туман над полями спливав
Маленький Петрусь все дивився в віконце,
З торговиці тата весь час виглядав.
Вже рік як померла Петрусева мама,
А сина лишила на ласку людей,
Немає кому сироти доглядати,
Нема кому сльози утерти з очей.
Стояв і на вулицю пильно дивився
Подертий жупан до грудей пригортав.
До зимної бідний, стіни притулився...
Мороз вже на вікнах квітки малював.
І все виглядає нещасний сирітка...
Пішов би на зустріч коли б не зима;
Казала, що прийде над вечір сусідка,
Тим часом сусідки і тата нема.
Голодний Петрусь все тремтить і чекає,
Заплакані очі втира рукавом;
А вітер за хатою сніг замітає,
І вовком сердитим співа за вікном.
Казав йому тато, що довго не буде,
Приїде з сусідом, як буде смеркать;
Давно вже всі переїхали люди...
На темному небі вже зорі блищать.
Петрусь притулився під піччю в куточку
Згадав як то з мамою добре було,
Він мав жупана і новеньку сорочку
У власних чоботях ходив у село.
Сидів все і думав, а потім здрімався,
І чує - під вікнами хтось застогнав;
І скрипнули двері...Це батько...хитався...
Був пяний. В снігу ввесь на лавку упав.
І серце Петрусеве вмить защеміло,
Він з лавки на землю в темряві зліз,
До батька прийшов і тихенько не сміло,
Спитався чи хліба йому не привіз.
А батько мовчав, мав заплющені очі,
І важко на лавці стогнав та хропів...
І бідний сирітка холодної ночі
Під зимную пічку в куточку присів.
І дав сльозам волю, розплакався гірко;
Згадав, як то мати казала колись,
Що там в небесах, де блищить ясна зірка
- Не буде там сліз і туди лиш дивись.
Тихенько знайшов він старі чоботята
Та мамин подертий жупан надягнув,
Востанє ще глянув на п’яного тата,
І вийщов надвір так що тато не чув.
Він біг через сад, крізь засніжене поле...
Заплакане личко мороз цілував,
А вітер сердитий все шарпав за поли
І снігом дрібненьким сліди засипав.
Вже бачить Петрусь - в полі цвинтар чорніє,
Він знає могилу, де мати лежить,
Він все їй розкаже, вона зрозуміє,
Пригорне, на руки свої посадить.
Біжить сирота чує ноги змерзають.
Ось цвинтар розкинувся... Тихо кругом,
Лиш липи старезні щось сумно співають,
Вже місяць зійшов і світив над селом.
І чує Петрусь що не має вже сили,
І чує, що серце все більше болить;
Навколо сніги, темна ніч, і могили,
Та далі Петрусева мати лежить.
І ось він стоїть між густими кущами,
Трясуться від холоду бліді вуста,
Прийщов він шукати своєї тут мами,
Голодний обдертий Петрусь-сирота.
Стояв над могилою, низько зігнувся,
А потім під дерево бідний присів,
Тісніше в подертий жупан обгорнувся,
І чув - десь здалека доносився спів.
Ще трошки й пішов він до рідної мами,
Туди де лиш щастя і радість одна.
Усе там покрите живими квітками,
Зими там нема, тільки вічна весна.
На синьому небі всміхалися зорі,
Сирітка-Петрусь на могилі лежав,
А вітер шумів на широких просторах
І снігом дрібненьким його присипав.
М. Подворняк
