Рвонемо і душі і підземелля

      Петрович в 3 години ночі йшов рвати вибухом забій.

  У шахтарів не кажуть взривати, кажуть Палити.

Але відпалити  щось в шахті  завжди небезпечно по газу метану .

   Петровича -студента,  дрючив (і  правильно), три роки професор, Микола Іванович.

Недаремно : знання  технікі  безпекї  вибухових робіт у шахті ( ПТБ  БВР)   не дали Петровичу  загубити ні однієї шахтарської душі під землею.

   Але з початку. Петрович олівцем  і лінійкою недовго малював  і розписував паспорт Буро Вибуховихх Робіт (БВР). Потім побіг цей паспорт підписувати у  начальника зміни і диспетчера .

   Поки Петрович займався рутиною на поверхні, в забої йшлось неймовірне.

  Щоб взірвати-відпалити масив (нішу) довжиною 12 метрів, висотою 0,9 метра , і глибиною десь 2 метри, Грози давили «баран» сверло СР, причому не по паспорту . По паспорту Петровича, після вибуху, треба було тон 30 лопатою відвантажувати.  Але Грози, мудрі люди, всупереч паспорту бурили шпури, так, щоб в ніші і краплини вугілля не зосталось. Петрович це знав, але  закривав на це очі.

  І ось, Петрович, з Майстером взривником, подолав пішки 8 км. Зі з 22 кг Амоніту, підходять до забою.

   Всі шахтарі якось мовчки "урочисто", по плану, йдуть по  розписаними постами. Це зараз Петрович розуміє, крайні пости безпеки, десь по кілометру, від міста паління, берегли Людей від вибуху метану, хоча х.з

  І от як в церкві, повна тиша, тільки шелест вентиляції, поскрипування пласта, потріскування дерев,яних стойок,І тільки три людини, Взривник, Петрович, і Заряджаючий,  щось мудрують з вибухівкою, детонаторами і  проводами.

  Заряджаючого відправили подалі. Ще раз з Взривником напрягли мОзги, перевірили  з,єднання, щоб не капала вода, щоб десь не впала породинка на провід. І понеслось....

    Петрович з Взривником відходять, недалеко, метрів 20 за кут від забою на штрек.

  Взривник дує в сюрчок, запускає взривну машинку, йде писк готовності, і натискається кнопка, і…

   УУХХНАХБУМЁПТЬУХХ, по вухам ТИСКОМ, з втратою слуха, в грудях стискається все, на ребра  на легені , очі закриваються, йде ударна хвиля.,і через якусь мить життя приходе в тіло, і адреналін…адреналін... таки по всім жилам.

   І  поки вуха від хвилі відпочивають, видно як пилюка піднялась по штреку, якісь «рами» «стрельнули» від напруги, якісь стойки ремонтини   порепались, але все добре. Все стоїть, і всі живі. і це добре.

  Слух повертається, пилюка спадає  за вентиляцією, і Петрович перший йде на місто вибуху.  Ще не відійшов сизий дим, рвучий ніздрі пороховими газами( такими знайомими з армії). Ще не вгамувався адреналін, ще тримтить тіло.

   Петрович глянувши на стихію вибуху, примружившись і посміхнувшись, що все гаразд. кивнувши Взривнику, який  змотував провід.

    Відзвонившись постовим, доповів диспетчеру, Подякував Шубіну. Матюкнувся на сонного слюсаря, і на мать її, нічну зміну, на воду залившу всю спину і чоботи, на невиплату зп, на не подаруавши квіти дружині , пішов на-гора.

І знову потекли шахтарські будні в підземеллі сирому, темному, але таки теплому, бо там є Люди.

 Виїхавши на поверхню, ніздрями втягнувши запах спілої пшениці  яка росла навкруги шахти, Петрович пішов в баню, змивати бруд підземелля,  нервів і  негараздів.