Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю!
- 19.03.11, 22:23
Світова практика доводить, що високого рівня добробуту досягли ті народи, які розбудували свої держави, як демократично-правові; в яких джерелом влади є народ і влада йому підконтрольна, в яких панує верховенство права, в яких гарантовані природні людські права і свободи, в яких чітко діє принцип розподілу влади і особливо забезпечено незалежність судів, у яких існує взаємна відповідальність держави та особи, рівність усіх громадян і відсутні будь-які привілеї. Водночас у країнах, де панують тоталітарні режими чи зберігаються їх залишки, розвиток суспільства відбувається або сповільнено, або воно взагалі деградує, оскільки вільна людина працює і творить набагато ефективніше, ніж підневільна. Україна за роки незалежності у політико-правовій площині пройшла два етапи. Перший охоплює 1991-1994 роки. У цей період відбувався перехід від тоталітаризму до демократії. Із 1994 року Україна почала рухатися у зворотньому напрямі до кланово-олігархічної диктатури. Вийшовши із тоталітаризму ми знову опинилися у цій системі, яка, правда, дещо видозмінилася. Роль компартії, як керівної і спрямовуючої сили, замінили олігархічні клани, які узурпували у своїх руках фінанси, економіку і ЗМІ. І сьогодні, як зазначає Андрій Дуда, ми маємо державу «...де править не закон, а мафія, клани, злочинні угрупування». Політична система в Україні на сучасному етапі побудо¬вана на принципах фаворитизму і клановості. На рівні Києва і регіонів (областей і районів) утворилися замкнуті владно-бізнесові групи, що зв'язані круговою порукою. Населення на них немає жодного впливу. Наш народ не тільки опинився поза владою, але не відіграє ніякої ролі у формуванні органів влади. На виборах його або прямо купляють, або шляхом різних обіцянок чи погроз використовують у своїх цілях. І як стверджує екс-президент Л. Кравчук, «...ми маємо вже зараз куплену посадову владу», яка на кожному кроці порушує елементарні закони і норми. Основний принцип: демократія — це влада народу і для народу у нас абсолютно не працює. Вона хоч і формально обирається народом, але не виражає його інтересів, не захищає прав і свобод громадян. Ми, мабуть, маємо найдемократичнішу Конституцію, але не маємо самої демократії. «Те що в Україні названо демократією,— зазначає Євген Марчук у своїй книзі «П'ять років української трагедії»,— є лише способом закріпити за «новими українцями» і за владно-економічною елітою права мафіозного свавілля». Слово демократія стало лише вигідною вивіскою прикриття для владно-фінансових угрупувань їхнього владарювання і засобом маніпуляції громадською свідомістю. То що стоїть на перешкоді розбудови України як демократичної і правової держави? Перш за все не зацікавлена у такій політичній системі сама влада, бо вона, з одного боку, може позбавити її можливості діяти на власний розсуд, нехтуючи законами, а з другого — незаконних джерел заробітку, а це є для неї невигідно. Більше того, існуюча владна еліта вийшла із лав колишньої командно-адміністративної системи і управляти Інакше, ніж по-волюнтаристськи не вміє і не хоче. Залишаючись тоталітарною, вона змінила лише риторику з комуністичної на демократичну. Крім того, права та інтереси народу для неї ніколи не були близькими, оскільки люди нею завжди розглядалися як слухняні знаряддя праці, а не як повноправні громадяни. Не існує в Україні і соціальної бази для утвердження демократії, а саме, значного прошарку середнього класу, який і є носієм таких цінностей. Середняк в українському суспільстві складає всього десь 5-7% від загальної кількості населення. А бідний люд, що доведений до межі фізичного виживання, бачить своє головне завдання у тому, як вижити у цих складних умовах і методи правління його не дуже турбують. Та й дає про себе знати радянський спосіб життя, який відівчив багатьох від потреби користуватися громадськими свободами. Наших громадян більше хвилюють матеріальні речі, ніж політичні проблеми, а діалектичного зв'язку між ними вони здебільшого не розуміють. До того ж, радянська людина привикла жити за вказівками начальників, а не за діючим законодавством. А така політична байдужість і правовий нігілізм, що характерні для більшості населення, дає змогу владі не тільки нехтувати принципами демократії, але й використовувати їх проти них самих, застосовуючи старе правило «поділяй і пануй». Слід також враховувати і те, що населення сьогодні розчароване демократією, бо від її проголошення воно не тільки не одержало жодних плодів, але саме життя стало ще гіршим. Однак у своїй масі воно не усвідомлює, що одним із основних факторів, що спричинили такий стан була саме відсутність справжнього демократизму, його фальшивість і бракованість. Щоб демократичне суспільство могло нормально функціонувати необхідно, щоб влада мала противаги, які б не дозволяли їй чинити свавілля та узурповувати владу. Таку роль виконують в основному на Заході опозиційні політичні партії і незалежні ЗМІ. Однак, у нашій країні вони виявилися не здатними виконувати цю місію. Одна із найвпливовіших партій КПУ була довгий час лише декоративною опозицією. Більшість націонал-демократичних партій займали так звану конструктивну, чи вірніше угодовську позицію. Ті, що були налаштовані радикально були малочисельними і не мали серйозного впливу. А це дозволяло владі прибирати до своїх рук неконституційним шляхом все більше повноважень і таким чином, обмежувати все більше правові начала. Правда, картина стала дещо змінюватися після парламентських виборів 2002 року, коли ряд партій, що перемогли на виборах відкрито зайняли опозиційну платформу. А щодо ЗМІ, то вони не стали «сторожовими псами демократії» і четвертою владою, бо опинившись у полоні безгрошів'я, продалися або владі, або олігархам, які їх годують. Тираж незалежних друкованих ЗМІ є дуже малим, а електронних майже не існує і тому їх вплив у суспільстві — незначний. Однак, найбільшими противниками демократичного розвитку є олігархи, їм не потрібна Україна як демократично-правова держава з ряду обставин. По-перше, вони нажили свій капітал і приватизували народну власність в основному незаконним шляхом, тому не хочуть, щоб на цей процес засвітило світло, бо це виставить їх в очах громадян у дуже непривабливому вигляді. По-друге, враховуючи шахрайський спосіб накопичення багатств, вони бояться приходу до влади будь-яких незалежних від них політичних сил, бо це може привести до експропріації «їхнього майна» і вони це добре розуміють. Тому і руками, і зубами намагаються зберегти статус-кво як у політичній, так і в економічній системі. По-третє, їм вигідна існуюча ситуація, бо вона дає можливість не тільки займати панівне становище у державі, але й використовувати його для подальшого збагачення. Закритість і непідконтрольність влади є найсприятливішим середовищем для всіляких злодіянь та афер. Водночас, як зазначає віце-прем'єр-міністр Словаччини Іван Міклош, «...чим у більшій мірі корумповано економіку, тим більше обмежено демократію». Отже, на сучасному етапі в Україні створено такі економічні і політичні умови, які не дають можливості утверджуватися демократії. Тому різні постанови і закони, що спрямовані на поглиблення демократичних процесів не реалізовуються у практичному житті і мають таким чином декларативний характер і Україна залишається псевдодемократичною державою. Свобода використовується лише владною елітою для власної вигоди, це є фактично свобода діяти незалежно від волі народу. Щоб наша Україна могла розвиватися, як демократична країна, необхідно здійснити кардинальні як політичні, так і економічні зміни і перш за все: — усунути від влади олігархічні клани, оскільки вони є головною перешкодою на шляху до вільного суспільства; — оновити держапарат людьми, що позбавлені тоталітарного мислення; — створити передумови для росту середнього класу та існування незалежних ЗМІ; — піднести рівень політичної і правової свідомості населення; — посилити юридичну відповідальність держчиновників за порушення прав і свобод громадян. Ми, українці, географічне і культурно належимо до європейських народів, тому повинні жити за принципами Європи, а не азійської деспотії, яку нам постійно нав'язують. Україні потрібна диктатура права, а не диктатура особи чи осіб. Саме завдяки неї ми можемо стати на шлях демократичного розвитку і вивести нашу країну із затяжної кризи. В іншому випадку ми ще довго тупцюватимемо на місці.
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
0
Коментарі