Із ранньої творчості. (скорочене і трішки відредаговане)

Укуси себе за лікоть, або “де раки зимують?”

Куди сідає сонце? —

Воно нікуди не сідає, а заходить за планету, якщо дивитись із нашої точки зору. Там воно обходить коло, і повертається зі сходу. Зараз ми знаємо, що Земля – кругла, але були часи, коли такої інформації у людей не було, а тому дане питання їх дуже хвилювало. Тепер існує багато інших питань, які не менш турбують сучасне людство.

Куди дівається щастя? – воно нікуди не дівається, ми просто про нього забуваємо, 

перестаємо звертати на нього увагу. В оточуючих умовах ми змінюємо своє уявлення про щастя – те, що колись заставляло наше серце шалено битись, і викликало незбагненне тремтіння десь у грудях, те, від чого захоплювало подих, стало звичайною буденністю, ми до цього так звикли, що починаємо сприймати це як належне, як те, що існує саме по собі, те, що повинне існувати. Так ми втрачаємо щастя. Недаремно говорять, що цінуєш, коли втрачаєш. Адже лише тоді, коли людина починає відчувати нестачу того, чого раніше прагнула, чого добилась, до чого, нарешті, звикла як до звичайного, тоді вона починає цінувати те, що було, та цінувати його з новою силою, тою, яка була на початку.

Чому ми спокійно проходимо повз діаманти, розсипані у пилюці в траві? Невже вони, присипані пилом, втратили колишній блиск та привабливість? Невже так важко на мить зупинитись, схилитись, щоб підняти, та обтерти їх від пилюки? Візьміть склянку звичайної прохолодної джерельної води та запропонуйте її звичайному перехожому, якщо він щиро вам подякує, і прийме цей щедрий дарунок, то це мудрець, а так – на вас просто здивовано поглянуть, дехто подякує просто із ввічливості та чемно відмовиться. А тепер запропонуйте те ж саме подорожньому, що довго блукав і відчуває сильну спрагу. Ви побачите в його очах щиру вдячність, адже можливо ви навіть врятували йому життя. Так чому ж таке різне ставлення? Невже у сучасних людей у життєвому циклі зникла гостра потреба, ба, навіть необхідність води? Звичайно що ні. А в чому ж тоді річ? Просто ми настільки звикли до присутності води, що сприймаємо це як належне, у більшості людей навіть не виникало думки, що такої безцінної рідини може раптом не стати. 

  Буває інколи, навесні, виходиш надвір, всміхнешся сонцю, яке ще невпевненим промінням вітає землю, вдихнеш свіже повітря нового життя і зрадієш. Але літом сонцю посміхаються лише ті, хто стрічає його схід, хто бачить, як стелиться по землі легкий туманець, як золотиться роса на павутинці, як, купаючись у перших променях, багряніє світанкове небо. Тоді дихається по справжньому широко і вільно, тоді радість і надія наповнює усі закутки душі, тоді на серці стає сонячно і згадуєш все хороше. Я часто дорікаю собі тим, що живу минулим, спогадами, тим, що давно минуло. Хоча пам’ять і не дозволяє мені детально згадувати усе, що колись відбувалось,  але найдорожчі серцю миті пам’ятаю і пам’ятатиму завжди... 

 Так у чому все таки полягає щастя, і куди воно від нас зникає? Думаю, що думка на першу частину питання у кожного своя, хоча хочеться, щоб люди на перший план все таки ставили щастя для душі; а на другу частину питання думка у вас уже також сформувалася, тому не буду нав’язувати своєї, хоча заради цікавості скажу – ми просто випускаємо його із поля зору, і тому перестаємо його бачити.

Як досягнути щастя? – потрібно лише навчитись бачити його у тому, що нас  оточує. Не минайте самоцвітів, розсипаних у траві, можливо один із них – ваш.