Бачиш кров на долонях? То є краплі душі моєї…
Вони теплі й червоні, ллються прямо з очей.
Дощем зі сліз червоних, я поливаю квіти болю
Що розцвіли під впливом пустоти ночей.

Їх корінці прорвали серце і прижились,
Немов там місце приберіг для них.
Та ні… як добре що ще не змирились,
З плоттю… з світом почуттів моїх.

Та все одно, я вирву їх з корінням!
Нехай, можливо серце я порву!
Кінець настане всім сумлінням,
В душі зі спокоєм піду…


Всі мої вірші в моєму персональному блозі: http://www.moivirshi.com.ua/my/ivanko/

Коли тебе я бачу, відчуваю сморід-
На сонці плоть грайливо тліє,
Не мов кохання дикий повід.
Далеко хтось, про нього мріє.

З’їдають плоть тремтливо черви,
Куштують смак любові гади!
Мабуть у них залізні нерви,
Жують падлюки без поради…

Ти дивишся на неї й плачеш,
Вона тліє… невгамовно мре…
Коли в собі помилку побачиш,
Знов вона життя найде.


Всі мої вірші в моєму персональному блозі: http://www.moivirshi.com.ua/my/ivanko/

Тихо! Чуєш, він співає? – Вітер осені з дощем в дуеті.
Так холодно, так вогко і без крайнощів плаксиво…
Десь за вікном, виром диких почуттів і силуетів
Малюється кохання барвами із золота ліниво.

Можливо там, за тим вікном зникаєш ти безслідно;
Можливо десь шукають саме те, що ти не встиг…
Тютюн та кава, номери всі стерті — вже не видно,
Тих подивів, страждання кольорів – ти переміг!


Всі мої вірші в моєму персональному блозі: http://www.moivirshi.com.ua/my/ivanko/

Смотрю на часы — хочу их выбросить в окно.
Время — пыль на книжных полках.
Это боль, живущая в сердцах — ей все равно
Кто из нас уйдет, а кто завоет волком,
Оставшись здесь, один, где никого…

Никого в живых и любящих сквозь зло
И бедствия времен – им наплевать
На грязь и прочие проблемы. Вот оно!
Вот оно, что нам простым до горя не познать,
Но жить и по шаблонам мир наш принимать.

А что есть, Ты, заблудший Странник? –
Ты есть одна из капель, брошенной с небес?
Иль может ты гуманный и привратник
Своей души заблудшей, но имея вес
Средь молодых «овец» — развратник?

Коль душ щадящий — не покинет их,
Коль небо плачет до сих пор, покорно
Отдает последний раз дары. Плохих,
И не в укор бодрящих — без вопросов спорных
Слов, отдаст последнее для нас иных.

Но Странник, Ты без спорно капелька дождя,
Упавшая сознательно, ударившись о сталь,
Разлетелась мелкими частями, не смотря,
Откуда Ты спустился и тебе не жаль
О том, что не был никогда другим живя.


Всі мої вірші в моєму персональному блозі: http://www.moivirshi.com.ua/my/ivanko/

В твоих губах я вижу сладость пыла,
готовых разорвать преграды нить;
и кровь в глазах надежд унылых
дает мне повод полюбить!
Еще не вся любовь остыла.

В коленях дрожью бьется сила,
невинно с боязнью царит.
Свою красу слегка прикрыла,
а в сердце бурно страсть кипит…
Божественную боль забыла.

Улыбкой ненавязчивой, простой,
манишь как в первый день свиданья,-
желаешь быть лишь той одной,
которая избавит от страданий.
Бери! Бери меня, я твой!


Всі мої вірші в моєму персональному блозі: http://www.moivirshi.com.ua/my/ivanko/

Хочу в лес, хочу в горы,  Хочу в реку или в море, Хочу секса я на пляже, Пусть никто мне не откажет! Хочу пива дорогого, Хочу солнца мне родного! Даже пепси буду пить,  Дайте отпуск мне, етить... Повалятся на песочке,  Загореть хочу и точка! Покупаться, обожратся,  До упада оторваться! Дайте отпуск мне, етить Я вас всех буду любить!