колись зовсім скоро я стану дорослою...

ти ще така мала...ну тобто ти ще дитина...як часто я це чую...звісно напевно бути таким всим кльовим і розумним...дорослим одним словом...повчати когось...казати що я ще не доросла...

я часто чую що я ще дитина...але це напевно не грає ніякої ролі...колись я прокинусь і зрозуміє що так...я вже доросла..перестану носити дитячі речі...почну виглядати як жінка...почну думати про смисл буття...почну розмірковувати про те що час нині не той...що люди противні істоти яких інколи хочеться просто вбити...почну думати що фарби не допомагають коли тобі погано і що краще напевно алкоголь...перестану фотографувати пташок і стану дорослою...буту поміркована...буду логічна...буду не марити крейзі ідеями...не збиратиму лахи до африки...не буду намагатися записатися до насса...не буду мріяти про заселення на марс, перестану бачити кольорові сни...закохаюся в помірковану спокійну людину...буду говорити що краще спокій чим почуття...буду планувати дитину...буду мамою блін...

але я поки що напевно ще мала...я ніфіга не розбираюся в людях.я вірю в добро. я хочу щоб добро перемагало зло і мені зовсім байдуже що напевно потрібно думати про завтра. 

я можу сходити з розуму. я ще не розучилася плакати...ну тобто коли мені просто дуже дуже погано я ще можу собі вже дозволити покричати і поки нікого не має поплакати...

але це минає...тому що я розуміє що все це лише в моєму розумі...і напевно я сама вибираю що мені почувати зараз...ні...це емоції вибирають мене...я ще вірю...я ще марю прекрасними країнами...я ще навіть збираю лахи десь далеко далеко...

я зовсім скоро зрозумію як класно вибирати що тобі відчувати...я вже скоро стану передбачувано непередбаченною по жіночому...я зовсім скоро скажу своєму я прощавай...але зараз напевно можна ще побавитись емоціями...плакати і сміятися...радіти на тисячу процентів а потім страждати...мені це подобається...розмальовувати своє життя...