Профіль

Йолоп

Йолоп

Україна, Хмельницький

Рейтинг в розділі:

Прив’язаність до щастя

Одна із найбільших оман у нашому житті полягає в уявленні, що щастя може знаходитися десь у зовнішньому світі. Коли ми так міркуємо, то вважаємо, що без чогось зовнішнього (речей, людей, умов...) ми не зможемо бути щасливими, повноцінними, завершеними. Але щастя насправді не може існувати поза нашою свідомістю, яка, у свою чергу, повністю залежить тільки від нас самих та повністю незалежна від зовнішнього світу. Ми самі себе ставимо у залежність від зовнішнього, вважаючи, що саме там існує наше щастя. Та таємниця полягає у тому, що коли ми відмовляємося від “гонитви за щастям” і приймаємо світ таким, який він є, не прив’язуючись до нього, до нас приходить внутрішній спокій. Внутрішньо спокійною може бути тільки незалежна від всього зовнішнього людина. А ще дивовижнішим є те, що внутрішньо спокійна людина, відчуваючи неймовірне щастя, не може до нього прив’язатись. Вона живе таким щастям, але водночас повністю від нього незалежна. Кожен із нас — внутрішньо довершена та повністю самодостатня істота, призначення якої не живитись чужим щастям, а випромінювати його та ділитись ним зі всім світом. Чиста свідомість (наповненість справжнім щастям) — це свобода від будь-яких прив’язаностей.

Закон збереження енергії

У фізиці є закон, який стверджує, що будь-яка енергія (сила) в цьому світі нікуди не зникає, вона просто переходить в інший стан. Є сила м’язів, яка нам дозволяє рухатись, є хімічна сила перетворення, яка нам дає змогу перетравлювати їжу, а ще є психічна сила (сила Свідомості), яка нам дає змогу спілкуватись із іншими людьми. Як і будь-яка фізична чи хімічна енергія, вона має тисячі різних забарвлень, які (як фізичні на тіла, а хімічні на взаємодію речовин) сильно впливають на наше життя. Одна з найважливіших речей у нашому житті є спілкування. Воно якраз і є обміном силою (енергією). Яким буде наше спілкування, таким і буде наше життя. Коли ми робимо комусь добро або зло, то ця сила не провалюється у небуття, а накопичується у нас самих. Все добре чи зле, що зробили іншим, ми змушені будемо обов’язково пережити самі й від цього немає ніякої втечі. Тому потрібно кожного дня слідкувати за тим, яке забарвлення енергії ми розповсюджуємо навколо себе. Будь-яка дрібниця у теперішньому будує наше майбутнє.

Щастя і страждання

Більшість людей, коли відчувають страждання, то нарікають на життя та намагаються різними способами втекти від них. Коли відчувають щастя, то зазвичай сильно прив’язуються до нього, зосереджуючи на щасті всю свою увагу. Та насправді ні щастя, ні страждання не мають сильно захоплювати наше життя. Страждання, якщо на них дивитися спокійно, змушують нас задуматись над життям, виявляють наші недоліки у стосунках з оточуючим світом. Саме через подолання власних страждань ми стаємо сильнішими духом та розумнішими. Страждання не є чимось поганим, якщо ти готовий виправляти свої недоліки. Щастя, якщо дивитися на нього спокійно, показує нам — наскільки ми стаємо егоїстичними та самовдоволеними, часто забуваючи про свої обов’язки, коли насолоджуємося в житті. Спокійне відношення до власного щастя дозволяє нам піднятися над власними почуттями та навчає бути незалежними від джерела задоволення. Та найголовніше, що нам приносить спокійне ставлення до щастя і страждання — це внутрішня свобода, вміння бути розумним та розважливим навіть під сильним тиском зовнішніх обставин.

Зміна Свідомості

Зміна нашого життя починається через боротьбу із власними недоліками. Недоліки — це наші думки, слова та вчинки, які шкодять навколишнім істотам. Неможливо не зашкодити собі, кривдячи інших. Неможливо по-справжньому бути щасливим на стражданнях інших. Щастя починається із внутрішнього спокою, а він досягається через сумирність — вміння жити у мирі зі Світом. Якість нашої Свідомості залежить від вміння жити у внутрішній рівновазі, але із злими та хтивими думками людина ніколи не буде мирною. Зі зменшенням недоліків збільшується наший Внутрішній Спокій, а разом із ним покращується якість Свідомості, яка, у свою чергу, змінює на краще наше життя.

Сила Свідомості

Якість нашої Свідомості — це найбільша сила у нашому житті. Саме вона керує всім, що із нами відбувається. Саме із неї "витікають" всі наші думки та вчинки, а також більшість вчинків та думок інших по відношенню до нас. Таємниця полягає у тому, що більшість людей вважають своє забарвлення Свідомості за незаперечну Істину та завзято захищають її від будь-яких сумнівів та можливостей зміни. Вони відстоюють своє світобачення, незважаючи на те, що їхні думки та дії можуть сильно нашкодити іншим. Відчуваючи негаразди і страждання у власному житті, такі люди не хочуть змінювати свою Свідомість (яка і є причиною страждань), а знаходять виправдання у зовнішньому. Так як би вони не намагались змінити зовнішній світ, сила їхньої свідомості буде затягувати їх у відповідної якості життя. Ні сила, ні краса, ні гроші і т. п. не можуть змінити наше життя. Його можливо змінити тільки через зміну якості світобачення. Бо сила Свідомості нездоланна.

Відповідальність

Відповідальність - це визнання того, що тільки ми самі є причиною наших дій та їхніх наслідків. Чим більше людина нарікає на оточуючий світ, звинувачуючи його у своїх стражданнях і радостях, тим більш вона безвідповідальна. Вона визнає те, що не може вибирати свої слова, вчинки, а отже — долю. Це також означає, що вона нібито не винна у своїх поганих вчинках, тому страждання, які вона приносить іншим, нібито не лежать на її совісті. Тобто такі люди можуть зробити будь-який злочин і при цьому себе повністю виправдати. Більшість страждань, які ми відчуваємо від інших, здійснюються через безвідповідальність людей до власних вчинків, до власного життя.

Розум та емоційність: чому протистоять?

  • 03.06.14, 22:26

Більшості людям важко повірити в те, що наші емоції заважають нам бути
розумними, хоча насправді кожен із нас це напевне помічав не один раз, коли ми знали, що вчиняємо неправильно, але все одно робили так, як нам того хочеться. Нас тягнули за собою наші почуття та бажання і ми свідомо за ними йшли, вчиняючи неправильно. Ми отримували бажане ціною правди.

 

Що таке правда? Правда — це життя, думки і вчинки людини, які наповнені повагою та ненасиллям відносно інших. Людина намагається жити так, щоб не завдавати навколишнім людям зайвого клопоту, вона ставить свої інтереси нарівні із інтересами оточуючих і намагається знайти рішення, яке не буде причиняти шкоди нікому.

 

Неправда — це життя, думки і вчинки людини, які наповнені бажанням насолоджуватись ціною гідності, благополуччя та щастя оточуючих істот. Життя такої людини наповнене насиллям та приниженням. Вона завжди ставить свої інтереси понад інтересів оточуючих та завжди хоче всіх використати заради власного задоволення.

 

То в чому ж глибинна різниця між правдивими та неправдивими людьми? Вона полягає у тому, наскільки сильно людина ставить свої почуття та бажання вище почуттів та бажань інших, наскільки вона рахується із іншими. Але подумайте самі — якщо ви знаєте, як вчинити правильно, то чому б так не зробити? Заважають наші власні егоїстичні інтереси. Це може бути почуття ліні, відчуття небезпеки, втрати, почуття наживи тощо. І що ж ми робимо для того, щоб "не побачити" правильність нашого вчинку? Ми шукаємо виправдання, а це означає, що ми починаємо на його основі будувати якість свої власні уявлення, які могли б нас "відмазати". Спочатку ми свідомо тікаємо від правди, але поступово починаємо вірити у власні вигадки. А з чого все починалось? Саме із наших почуттів та бажань, якими ми не хотіли жертвувати заради загального благополуччя.

 

Хіба можна одночасно сильно чогось хотіти і при цьому розумно мислити? Подивіться на себе, поспостерігайте за собою. Якщо ви насправді щира людина, то побачите, що коли чогось сильно хочеш, то правда не має ніякої ціни, існує лише бажання, яке має бути виконаним і заради цього ми вигадаємо тисячу теорій, які будуть нам показувати, які ми насправді добрі і що ми робимо все тільки всім на благо або що ми жертви, які нічого не можуть змінити.

 

Кожен із нас має проблеми в стосунках, які не вирішуються роками. Ми сваримось кожного дня або просто відчуваємо незадоволення. Але чому так відбувається? Бо ніхто не хоче жертвувати своїми егоїстичними примхами заради загальної злагоди. Адже якщо б ми просто сіли та розумно, без егоїзму, разом подумали над вирішенням цієї проблеми, то вона б вирішилася за кілька хвилин. Розумієте? Розумні люди все вирішують швидко, а емоційні люди, наповнені бажаннями, ніколи не можуть нічого вирішити, бо вони завжди хочуть, щоб задовольняли саме їх і байдуже, що при цьому хтось страждає або принижується.

 

Розум та емоційність (або егоїзм) — повністю несумісні речі. Той, хто не може керувати своїми бажаннями та емоціями, не може керувати ні своїм життям, ні власними думками, які й визначають наше життя. Кожен із нас сам вибирає, чи бути йому розумною людиною, чи ні, коли дозволяє або не дозволяє собі піддаватись під вплив бурхливих та оманливих емоцій та бажань.

 

Хтось скаже, що засоби масової інформації визначають наший світогляд, що нами маніпулюють через новини і що ми всі обдурені. Та я все ж таки прихильник тієї думки, що тільки ми самі себе обдурюємо, дозволяючи іншим впливати на наший світогляд. Замість того, щоб спокійно та тверезо обдумувати те, що відбувається у нашому житті, ми просто віримо тим чи іншим і дозволяємо їм будувати наший світогляд. Ми часто захоплюємось якимись поглядами чи ідеями, навіть не маючи уявлення про них. Ми говоримо із впевненістю, що це правда, але при цьому часто навіть не ставили під сумнів те, чим захопились. Чи можна це назвати розумністю?

Різниця між розумними людьми та егоїстами

  • 24.05.14, 14:26

Важливо в житті знати, із якою людиною ти спілкуєшся. Часто ми не розрізняємо людей та спілкуємося однаково відкрито або закрито із більшістю знайомих. Але буває так, що ми спілкувались із людиною та вважали її доброю, а потім виявилося навпаки; часто нас обманюють або розчаровують власною поведінкою. Чому із нами таке трапляється? Бо ми не вміємо розрізняти людей і ставитись до них відповідно до їхньої поведінки.

Внутрішній намір

Я поділив людей на егоїстів та розумних. Але багато хто із вас заперечить такий поділ, бо вважає, що правильно було б розділяти людей на егоїстів та альтруїстів або щось схоже на це. Але часто буває, що людина своїм альтруїзмом приховує від інших свій егоїзм. Що це означає? Що людина робить добро людям не для їх блага,  а заради задоволення власного самолюбства, гордості або чогось схожого.

Мій поділ на егоїстів на розумних людей ніяк не стосується того, що люди роблять, а вказує на внутрішнє ставлення людини до навколишнього світу. Наші вчинки мають дуже малу вагу в порівнянні із нашими намірами. Саме наміри в набагато більшій мірі за вчинки впливають на наше життя. Кожен наший вчинок має певне «забарвлення», яке створене нашими думками і, незалежно від наших дій, люди найчастіше сприймають нас саме через це «забарвлення», але ми цього, на жаль, часто не помічаємо.

Щоб зрозуміти це краще, наведу приклад. Батько б’є «по задниці» свого сина, але в першому випадку один батько робить це з любов’ю для того, щоб його син зрозумів хоча б якось свою помилку та хоче, щоб з нього виріс справжній, зрілий чоловік; а інший батько це робить заради задоволення або через ненависть до цього «шмаркача». Різниця відчутна — одна дія та різні забарвлення і наслідки вчинку.

Повага та хтивість

Так ось, егоїсти та розумні люди відрізняються за внутрішнім наміром. Егоїсти хочуть насолоджуватися для себе, їхні вчинки просякнуті бажанням використати заради власного задоволення все і всіх. Головна їхня риса — хтивість (бажання використовувати інших). Розумні люди намагаються жити правдою, хочуть вміти розуміти інших, бути чесними, бо знають, що саме таким шляхом можна побудувати щасливе життя, коли ти зайвий раз не турбуєш навколишніх. Їхня головна риса — повага (небажання використовувати інших, бажання жити в злагоді).

Хтось скаже, що саме егоїсти виживають в цьому світі… Але це тільки тому, що вони розглядають своє життя поверхнево. Якщо подивитися глибше, добре все обдумати, то часто все виявляється зовсім протилежним. Уявіть, що всі люди, не рахуючись із іншими, поводять себе егоїстично, хочуть використовувати інших. Чи буде між такими людьми рівновага, щастя, добробут? Часто в такому становищі виживає найсильніший, але, щоб надалі втримувати своє положення, йому потрібно все більше напружуватись та це сильніше боротись, а це, звичайно, виснажує та, якщо людина не витримує, ламає її. Хтось скаже, що для щасливого життя треба, щоб всі були розумними, а коли один я такий, то це нічого не змінює на краще. Але насправді це змінює наше особисте життя, бо його якість відповідає якості нашого внутрішнього світу. Розумна людина не буде глибоко спілкуватися із егоїстами, їй біля них буде неприємно, незручно. Переважно розумні люди спілкуються із собі подібними, розумними людьми. Вони мають власне товариство, де кожен поважає та підтримує.

До розумних людей важко ставитись без поваги, бо вони себе поводять гідно; до егоїстів часто ставляться вороже, бо вони постійно від когось чогось вимагають, постійно скаржаться, когось принижують, люблять сперечатись, щоб довести свою «правоту».

Взаємовиключення

Але яка ж тоді залежність між розумом та егоїзмом? Невже вони одне одному протиставляються? Так, це відбувається тому, що наша психіка змінюється залежно від наших намірів та бажань.

Егоїсти хочуть насолоджуватись, тому в них дуже загострені, розбурхані та «розхитані» почуття. Коли людина багато насолоджується, то її емоції стають поступово дуже сильними та некерованими. Під впливом емоцій людина не здатна тверезо мислити, тому чим сильніші емоції, тим менш розумна людина. До того ж, емоції та почуття мають властивість накопичуватись у нашій психіці, тому людину із часом починає перекидати із суму в радість, із радості в гнів, вона стає рабом своїх переживань, які їй починають диктувати різні погляди, що задовольняють егоїстичні примхи, але насправді руйнують людині життя, бо часто нерозумні та шкодять іншим. Такі перепади ще можна назвати двоїстістю.

Розумні люди намагаються поважати інших, розуміти інших, а для цього насамперед треба стати терплячою людиною, яка вміє відмовитись від егоїстичних бажань заради загального добробуту. Вони зацікавлені в керуванні своїми почуттями та переживаннями, бо ставлять за мету стати сильною, поміркованою людиною, яка керується моральними принципами взаємозлагоди, а не бажаннями та примхами. Такі люди дуже спокійні, врівноважені та ніколи не сприймають якісь труднощі в діяльності чи в стосунках емоційно. Якщо трапляється якась халепа, вони намагаються спокійно та розумно вирішити її, тоді як егоїсти вибухають емоціями, починають хвилюватися, дратуватися та звинувачувати інших, бо їх не цікавить правда, а лише власна вигода у будь-якому випадку. Навіть якщо розумну людину образити, вона не перестане ставитись до образника справедливо, тоді як егоїсти швидко ображаються, запам’ятовують образу, а згодом намагаються помститися. Розумні люди не зловживають своїми обов’язками, тоді як егоїсти завжди ними жертвують заради власної вигоди, а потім відбріхуються, шукають виправдання. Розумні люди щирі, так як насправді дбають про оточуючих. Егоїсти поводять себе лицемірно, так як хочуть використовувати інших, але не бажають при цьому показувати власну хтивість, тому показово вчиняють нібито заради загального добробуту.

Стосунки

Розумні люди в стосунках намагаються знайти злагоду та рівновагу. Вони взаємно та добровільно поступаються перед іншими, іноді навіть без сильної потреби іншого, так як хочуть йому добра та готові жертвувати. Такі люди відчувають взаємну вдячність, підтримку, опору одне в одному. Такі стосунки будуються на довірі.

Егоїсти завжди намагаються перетиснути іншого, пригнітити. Якщо, наприклад, до егоїста ставитися добре, то він не буде відчувати вдячність, а прийме це як належне, а в майбутньому буде  вимагати поваги до себе постійно, незалежно від гідності власної поведінки та ставлення. Егоїсти намагаються щось випросити в іншого, а коли їм не дають бажаного, то вони, відчуваючи повне право на егоїстичне використання іншого, починають гніватися або ображатися. Згодом це переростає у ворожнечу та «війну інтересів».

 

Уявлення

Розумні люди мають уявлення про життя, які спрямовані на загальний добробут та будуються на моральних цінностях. Коли хтось намагається заперечити їхні уявлення, то вони спокійно та уважно вислуховують, так як їм важлива Правда в житті, вони готові виправлятися і знають, що далеко не досконалі.

Егоїсти в щось вірять часто тільки для того, щоб за допомогою них задовольняти свої егоїстичні потреби, гордість, самолюбство. Коли таким людям хтось заперечує, то вони відразу сильно ображаються та часто починають ображати інших. Їх не цікавить правда, бо їхні уявлення їм слугують заради самоствердження та самозадоволення, тому хто-небудь, хто заперечує їхні уявлення, є їхнім ворогом та найнижчою та наймерзеннішою істотою для них.

Отже, якщо ви хочете спілкуватися із людьми, які вас не розчарують, то подивіться, наскільки вони розумні, наскільки вони можуть спокійно вирішувати труднощі та прощати образи. Саме це є показником надійності людини. А ще краще — спостерігайте за собою, знаходьте у собі недоліки, виправляйте їх та ставайте все розумнішою і, відповідно, щасливішою людиною.

Я там, де моя увага

  • 21.05.14, 17:04

Дехто із нас помічав у своєму житті, що не завжди наший внутрішній стан відповідає зовнішньому оточенню. Буває, що умови життя якнайкращі, але у всередині не відчуваєш щастя. А буває, що умови препогані, але ти залишаєшся щасливим, незважаючи на це.

Колись читав книгу «Психолог у концтаборі» Віктора Франкла, знайшов у ній багато цікавих і, на мою думку, важливих речей. Віктор Франкл потрапив у концтабір під час Другої Світової Війни і перебував у ньому аж до її кінця. В цій книзі він розповідає про жахливі умови існування, але це не те, на чому він зосереджувався; в ній приділена увага внутрішнім переживанням як в’язнів, так і наглядачів.

Умови у концтаборі ніяк не можна було назвати придатними до проживання. Людей вбивали просто за бажанням, принижували їх як завгодно, калічили заради задоволення. Але найбільше пригнічували в’язнів не нестерпні фізичні умови, а повна відсутність поваги. Вони могли стерпіти фізичний біль, але не зуміли перенести біль приниження. Саме це їм приносило найбільші страждання. Ось це важливо зрозуміти, що самі жахливі умови існування незрівнянно мало пригнічують нас відносно почуття приниження, яке ми самі тримаємо всередині та не хочемо відпустити. І найцікавіше, що найбільше серед в’язнів страждали через приниження не прості у минулому люди, а високопосадовці, науковці та інші, хто мав високе положення в суспільстві.

З часом в’язні починали звикати до їхнього «існування» в концтаборі. Їхнє життя стало сірим, вони не відчували ні радості, ні горя, стало звичайним і те, що когось вбивають. Більшість вже не відчувала співчуття. Єдине, про що вони думали — про їжу та скільки він проживе. Їхня свідомість була наче у примарному сні, але сприймалася за дійсність, а їхнє минуле звичайне життя здавалося приємним сном, в який неможливо було повірити.

Одна із частин цієї оповіді — ставлення наглядачів до в’язнів. Вони були надзвичайно жорстокими та байдужими, любили знущатися, часто глумливо принижували в’язнів за те, що ті ледачі та безвідповідальні, що вони аморальні та безкультурні, хоча добре знали, що самі «перекручують дійсність» і від цього отримували задоволення. Але навіть серед наглядачів траплялися різні люди. Деякі з них потай вибачалися перед в’язнями за свою негідну поведінку, ділилися власною їжею з ними і все це робили під загрозою власної смерті; навіть вибачали сказані до себе грубі слова та не звертали уваги. Часто ми в житті не можемо вибачити дрібні образи оточуючих , злимося на них та хочемо зробити щось погане у відповідь, а тут перед нами постають люди, які повинні тебе принижувати або вбивати, а вони, із ризиком за своє життя, намагаються тобі допомогти. Ще важливо зрозуміти, що такі люди не хочуть нічого нікому показати, бо нікому дивитись. Вони це робили щиро, із совістю та почуттям обов’язку. А ще вони дають нам приклад того, що людина, навіть у скрутному становищі, може залишатися Людиною і все залежить тільки від нас, від того, на що ми хочемо звертати увагу — на свою безвихідь та "шкуру" чи на свою гідну поведінку. Вони залишалися добрими людьми під тиском оточення тому, що їхня увага була звернена не на своє положення, а на те, як вони можуть допомогти людям, які потрапили у біду.

Та й серед в’язнів траплялися такі, які "здавали" інших, допомагали наглядачам у їхніх брудних справах. Колись цей "зрадник" був другом, а зараз він принижує своїх же друзів. За це їм давали їжу та кращі умови життя. Часто такі зрадники ще гірше знущалися над в’язнями, ніж самі наглядачі. Увага таких людей була звернена на жорстокість, власне виживання. Спочатку вони осуджували своїх катів, а потім самі ж стали такими самими.

Один із найдивовижніших випадків: одного разу Віктора Франкла із іншими в’язнями на мороз вигнали копати траншею. Це була дуже втомлююча робота, так як вони працювали легко одягнені на сильному морозі, довбали замерзлу землю. І тут у нього сталася дивна річ — йому згадалися щасливі дні його звичайного життя і вони були настільки прекрасними і він так ними захопився, що взагалі втратив відчуття перебування у цих жахливих умовах. Коли навколо були одні страждання і біль, він відчував глибоку любов до своєї дружини. Він згадував всі насправді жирі та дорогі йому події в житті. Разом із тим, він почав подумки спілкуватися із нею і відчув, що насправді відчуває її, що їх не роз’єднує відстань чи щось інше. Поступово він зрозумів цінність своєї любові. Насправді, коли всі інші страждали через біль та відчуття приниження, він відчував високі почуття та справжнє щастя, яке ми так недооцінюємо, живучи в повсякденності. Саме тоді він своєю увагою вибрав не страждати, а бути щасливим, навіть у таких умовах. Він відкинув весь біль та образи та відчував те, що є насправді цінним для кожного із нас.

Ще одна подія на цю тему сталася одного разу, коли в’язні, втомлені, "відпочивали" після важкої роботи. До них підбіг один в’язень та із щирим захопленням почав закликати інших піти із ним. І коли вони вийшли, то побачили прекрасну картину — блискуче сонце заходило за обрій та все небо було зафарбоване в червоний колір. Франкл у своїй книзі висловився, що у мить він не відчував нічого приємнішого за це. Ще він зазначив, що коли наше життя наповнене стражданнями, то ми починаємо помічати те прекрасне у світі, яке звикли пропускати в повсякденності, в якій на насправді важливі "дрібниці" в нас не вистачає часу.

Ще один важливий випадок стався тоді, коли в’язнів уже звільнили із концтабору, але вони ще мали у ньому перебувати. Тоді Франкл вперше пройшовся вільним по природі. Він йшов із своїм знайомим і перед ними на шляху трапився гарний кущик рослинки, що розцвіла. Франкл її обминув, а його товариш, не звернувши на неї уваги, пройшовся по ній, зламавши та потоптавши. Коли Віктор спитав у свого товариша, навіщо він так зробив, адже це була гарна рослина і для цього не було ніякої причини, то товариш йому відповів: "А коли ми були в’язнями, то нас не так топтали? Нехай відчуває". Він відчув у своєму товаришеві всю ту злість, яка накопичилася у ньому та зрозумів, що, перебуваючи в ув’язненні та зосереджучись на своїх стражданнях та образах, люди поступово внутрішньо починали ставати подібними до своїх катів.

Роблячи висновок із всього написаного, можна сказати, що людина стає такою, на чому вона найбільше зосереджена, незалежно від обставин та умов, у яких вона перебуває. Одні зосереджувались на власних стражданнях та образах і ставали злими, жорстокими та мстивими людьми. Інші, незважаючи на оточення, зосереджувались на всьому прекрасному, що було в їхньому житті та залишались добрими людьми або навіть ставали кращими.

Принижувач та принижений

  • 18.05.14, 10:37

Тема приниження стоїть в кожного із нас в житті доволі гостро. Адже майже кожного дня нас так чи інакше хтось принижує. Приниження — це вчинок людини словом чи поведінкою, який вказує іншому на його ницість, непотрібність, меншовартість. Для чого люди принижують одне одного? Переважно вони це роблять для того, щоб показати іншому свою "кращість", домогтися чогось від нього або просто отримати задоволення.


Принижувач


Більшість людей наївно гадають, що таким способом вони доведуть неправоту інших, покажуть, що принижені "помиляються" та будуть виправлятись. Але що ж відбувається насправді? В дійсності людина, яка принижує іншого, принижує саму себе, так як показує цим вчинком свою злісність, нестриманість, заздрість, невихованість та некультурність. Тобто якщо подивитися на двох учасників приниження, то принижувач завжди опиняється приниженим самим собою.


А що ж тоді робиться, коли принижувача підтримують всі навколишні? Це означає, що вони також дозволили цій людині принизити себе, так як показали свою підтримку такій негідній поведінці. Вони показали, що є нічим не кращими за принижувача і, якщо б самі опинились в такому становищі, то діяли б так само. Насправді такі люди із часом почнуть так само принижувати й одне одного, так як не мають ніяких моральних цінностей.


Принижений


А як щодо жертви нападу? Чи буде він обов’язково приниженим? Ні, необов’язково. Бути приниженим чи ні — внутрішній вибір самої людини. Вона вибирає — чи прийняти у серце зневагу, чи залишитися незворушною.


Розумієте, аби були стосунки існували, потрібно, щоб обидві сторони дали на це згоду. Є одна оповідь. Колись, коли Будда давав своїм учням настанови, прийшов до нього якийсь чоловік та почав його принижувати всіма можливими словами. Що робив Будда? Він сидів спокійно, не звертаючи на чоловіка уваги. Учні Будди хотіли заступитися за вчителя, але він їм де дав цього зробити. Чоловік все кричав і лаявся, а потім в якусь мить замовк і пішов. Учні були дуже невдоволені та спитали Будду, чого він не відповідав своєму образникові. Будда спитав учнів: "Якщо до вас на День Народження прийде друг із подарунком, а ви подарунок не приймете. Де він залишиться?". Відповідь очевидна — весь бруд, який виливає образник на іншу людину, неодмінно залишиться із своїм "джерелом", якщо інший не образиться сам.


Якщо ви насправді хочете вирішити проблему із образами, то ніколи не відповідайте на ваше приниження. Навчіться "не чути" образи, так як насправді вони принижують не вас, а самих себе. Для образника дуже важливо принизити, так як це буде означати, що інший прийняв приниження і з ним згідний. Ми самі вибираємо, бути нам приниженими чи ні, лише власними вчинками. Бо саме вони і ніщо інше визначають наший рівень культури та розумності. Прийнявши образу, ми стаємо гіршими, пропустивши образу, ми стаємо розумнішими.