Внутрішня міцність означає почуття врівноваженості, майже байдужості, відчуття зручності, але найголовніше — природну та глибоку схильність до дослідження та розуміння. Всі ці якості називають тверезістю.К. Кастанеда

Прокинувшись, Самітник озирнувся навколо — то була його кімната, це відчувалося всюди. Все було звичним, знайомим. Коли він зазирнув у вікно, то побачив блакитно-біло-малинове вечірнє небо — сонце кидало на землю останні промені дня. Дивна подорож закінчилася, Самітник був удома. Спочатку Самітник дуже зрадів тому, що вся його жахлива й неймовірна подорож була лише сном... Але через мить він відчув, як те прекрасне й життєдайне відчуття краси, яке супроводжувало його в житті...

Читати далі...

Один вже не молодий чоловік попросив Майстра взяти його до себе в Учні. На це мудрець відповів:- Можеш вчитися у мене, і навіть жити у мене, разом з іншими учнями. Тільки не ставай моїм послідовником.- За ким же мені тоді слідувати?- Ні за ким. Коли за кимось слідуєш, збиваєшся з істинного Шляху.- А як же твої інші учні?- Вони лише шукають свій Шлях. Але як тільки знайдуть його - тут же покинуть мене.

Постать дивилася своїми глибокими, безмежно щасливими, але водночас суворими золотавими очима у вічі Самітника й через мить у його голові знову пролунала якась думка: — Ти про щось запитував? Самітник думками відповів: — Вибачте, але я не розумію, про що ви кажете. В цю ж мить у його голові почали приходити образи: роздуми над нещастям, звільнення свідомості від повсякденних турбот, захоплюючі подорожі по найкращих куточках свідомості, відчуття неймовірної краси...

Читати далі...

Самітник не відчував до дідуся навіть крихітного страху. Навпаки, відчувалась якась глибока прихильність, наче цей дідусь для нього рідний і дуже любить хлопчину. Самітник не любив заважати іншим, тому йому стало ніяково за те, що він хоча б трішки потурбував таку поважну людину. Він дуже тихенько навпочіпки почав йти до краю вершини, щоб знайти спосіб непомітно звідси злізти та почув у своїй голові чиюсь думку: /Постривай, ти про щось запитував?/. Повністю спантеличений хлопчина...

Читати далі...

Кроки моторошно-загадкових істот все гучнішали, але Самітник їх вже наче й не чув. Все, що було в його голові — це запитання, на які він, на величезний жаль, не міг дати відповіді.... Раптом, не помічаючи знову свого переміщення, він опинився на неймовірно крутій та вузькій вершині височезної засніженої гори. Було пронизливо холодно, присвитував крижаний вітер, але Самітник наче й не помічав того холоду — навколо, вперше після тієї болотної пустелі, було вражаюче прекрасно...

Читати далі...

Коли Самітник засинав від знемоги, то чимдуж зосереджувався на тому, що прокинеться у своєму ліжку в дійсності. Він знову відчув себе у ліжку, але його відразу пройняв холодний страх — через вікно на його обличчя світило байдужо-жорстоке фіолетове небо у зеленистому тумані. Відчуття безвиході, холодності, порожнечі та загубленості заполонило його душу. Самітника долало виснажливе бажання здатися. Безвихідь здавалася нескінченно нездоланною, а життя його було наче нічого не вартим. ...

Читати далі...

Раптом він прокинувся у ліжку в себе вдома. Але чогось не вистачало... Була ще ніч, але здавалося, що вона й ніколи не закінчиться. На вулиці не світив місяць і не було ніякого шуму. Коли він вийшов у сусідні кімнати, щоб побачити, чи сплять його батьки, то помітив, що квартира повністю порожня. Коли Самітник вийшов на вулицю, то вона теж виявилася порожньою й ніде не було освітлення. На небі не було зірок та саме воно було якогось фіолетового кольору й покрите дивним...

Читати далі...

Раптом руки цієї постаті зупинилися і в безпомічності почали напружуватися, щоб досягнути горла своєї жертви, але не змогли цього зробити. Злість та зусилля цієї істоти все збільшувалися, але вона не могла нічого вдіяти. Якась нездоланна сила намертво не впускала її. Тоді ця постать зняла свій каптур та очима вбивці Світлана подивилася на Самітника. Вона вказала на нього пальцем та із рознервованим гнівом промовила: — Ти більше ніколи не побачиш свої сни. Поки я живу, ти не будеш ...

Читати далі...

Після розмови із циганкою Світлана була дуже збудженою. Для того, щоб зашкодити йому, вона повинна була вночі, коли Самітник спить, зосередити на ньому всю свою злість. Саме так і сталося — опівночі дівчина почала злісно та насичено думати про хлопця і саме тоді вона відчула, що все ж таки домоглася свого — він був “ураженим”. Світлана відчула, як вся та шалена злість та образа, які накопичувалися протягом цього часу, почали ніби витікати з неї, вона відчула полегшення і радість...

Читати далі...