РОМАН ШУХЕВИЧ.......

Ніби енкаведист, підкрадається місяць над Стриєм.
Видно все
навкруги... Дожилися - у ріднім краю
Місяць ворогом став уже... Вовк
неприкаяний виє...
Може чує погибель, проклятий?.. Свою чи мою?

Можеш
вити всю ніч... Я вже звик і до смерті, й до тебе.
Для солдата не
смерть, а страшнішим від неї є страх!
Нам не страшно вмирать! Нам
такої Вкраїни не треба!
Краще вмерти в бою, аніж жити рабом в
таборах!

- Побратими мої! - спохмурніло лице генерала, -
Мало
нас є тепер проти хижих московських полків...
Ох, який урожай в
Україні біда назбирала
І з самої війни, і з голодних тридцятих років.

Ось
тому і нема в боротьбі за свободу єднання.
Розділили народ!
Залякали, споїли, звели!..
Помирає в боях наша гордість, надія
остання,
Поки інші мовчать і волочать ярмо, як воли!

Я не
знаю, хто з вас в цій війні до наступного року.
До свободи, до
теплого отчого дому дійде.
Стільки гине щодня! Вже не можна ступити і
кроку,
Бо засади кругом і підрозділи НКВД.

Золотих вояків ця
безжальна війна потоптала.
То є мій гріх також... Але впали вони
недарма!
Перемога прийде! І якби навіть сонце не встало...
Перевали
гудуть... Мабуть буде ще довго зима...

Там, за нами, дріма
повоєнна і сита Європа.
Їй начхати на нас. Та й куди вона проти
Кремля?!
Вона мала завжди за раба нас чи то за холопа.
Але ми є
народ! І отут наша рідна земля.

А вусатий тиран, той, хто мором
зморив Подніпров"я,
І півсвіту гнобить і тримає в нечистій руці, -
На
коліна він нас не поставить! І нашою кров"ю
Нашу землю зросить, аби
виросли нові бійці!

Прийде час, і вони стануть знову у лаві до
бою.
І ніщо не злама нами створену в битвах УПА!
Побратиме ти мій!
Ми повінчані смертю з тобою...
І скотилась на щоки сльоза
генеральська скупа.

Дорогі вояки мої! Славні народні герої!
Перемога
прийде! Як весна після злої зими.
І довершать сини нашу справу у
цьому двобої.
Україно моя! Я клянусь - переможемо ми!

І усяких
заброд, що топили в крові нас та горі, -
Чужорідну орду і
комуно-жидівський кагал -
Як Шевченко учив, ми потопимо в Чорному
морі
І за Дон проженем, і за Прип"ять і за перевал.

Хай
сьогодні вони ще жируюють, ці орди ворожі!
Але ми не здамось! Ми із
рідних лісів не підем!
І усі, як один, ми запишемось в Ангели Божі.
І
всю ангельську рать за Вкраїну у бій поведем!

Я суда не боюсь!
Бо я вірю в святу нашу справу.
Хай би як там було - та завжди
переможе добро.
Ми ще будемо мати свою Українську Державу,
Де
господарем буде народ. Український народ!

Побратиме ти мій! Ще
згадає про нас Україна.
Ще поставлять хрести на могилах нам. Їх ще
знайдуть!
Ми ще будемо жить в українських піснях солов"їних!
Чуєш,
друже ти мій, то про нас перевали гудуть!
(с)