EPPUP TI TRADIRO

Тебе я, може, зраджу в ту годину,

як таємницею весь світ укриє мла,

приникне геній з поглядом вогнистим

і з поцілунком до мого чола.

І я тоді, бліда й тримтяча встану,

покину ліжко і піду за ним.

Крізь темряву піду за гордим і величним

таємним генієм моїм...

Моїм вустам свої слова надасть він,

одкриє всі дива, що знає сам,

і з серця глибини тоді полинуть

к широким неозорним небесам

нестримані, одважні, вільні співи...

Л. Українка, 1904