Дилетантські спостереження про західноукраїнські діалекти

Закарпатці - певно говорять по-різному, але всі вони як одне, причому часто незрозуміле. Пригадую, як зайшовши в якесь кафе у Синевирі (знаходиться у Синевирському заповіднику - східніше Воловця), щоб замовити каву і чеколядку - довелося тицяти пальцем. Дівчина-бармен не розуміла нашої галицької української ані галицької російської...на третьому тиці, правда, порозумілися  Зате люди, котрі старші (за їх часів видко школи ше працювали), або міщани - чудово спілкуються. Просто чудові люди, наприклад, заходиш як турист на подвір'я - самогонки місцевої купити - вони ще й на дорогу почастують та й з вами вип'ють - бонусна дегустація товару. В Мукачево часто розмовляють російською, тобто це вони думають, що то російська (багато мадярських слів і вимова - ніби проспівують фразу, ставлячи наголоси і знаки питання в кінці слів).

Косів - гарне містечко при гірській річці, водопадики і пороги якої місцеві називають гуками (певно від "гучний" чи "гукати"). Традиційне привітання старожилів:

- В(и)і дужіі?

- Дужіі, як виі!

"в", "ж" і деякі приголосні вимовляють ніби з м'яким знаком, розтягуючи склад.

Гуцули - динаміт, який запалюється від гоноровості. Спускалися з гір на роверах раз-два на тиждень і скуповували в Косові весь хліб для родини і худобини. Через це косівчани в ці дні їх недолюблювали, але динаміт краще не чіпати.

Лемки - доля їх важка, на чужину гнана, тому й співають:

"Полетів бим на край світа, Як вітрець, що в поли літат,   Геййй, мамо ріднаая!  Лем жаль мі тя, моя хижо(подвійно)         Солом'янаа жаль!                                  

Ой жаль мі вас вівці сиві,  Що плекав єм пестри зимні, Геййй солом'янаа жаль!      Лем жаль мі вас, мої верхи (двічі)             Зеленіії, жаль!"

Власне Галичани - то прикарпатці, поміж собою сильно помішані через густонаселеність, економічну та родинну міграцію і всякі особисті причини. Тому важко зрозуміти, ху є ху. Мешканці сіл частіше говорять на рідному діалекті, через що легковпізнавані в містах до другого покоління, потім асимілюються, частіше переходять на російський суржик. Але:

Справжня галичанка ніколи не користується праскою, кастрюлею і сковорідкою, бо для цього у неї є залізко, баняк і пательня. Ніколи не їсть шоколаду і морозива - тільки чеколяду і льоди.

Справжній галичанин ніколи не вживає російської ненормативної лексики, бо "псякрев" і "хулєра", а в особливих випадках "шляг би тя трафив" та "кров нагла заллєла" краще висловлює галицькі емоції.