Війна та Жінка

   Протягом року ми декілька разів згадуємо про тих людей, яким
завдячуємо своїми життям та волею. Серед них тисячі прізвищ чоловіків
різного віку, молодих хлопців та вже досвідчених мужів, і лише іноді
можна побачити імена жінок, які залишивши свої будинки, свідомо йшли на
фронт. Ті жінки є справжніми героїнями, які на рівні з чоловіками несли
тяжку військову службу. Таких жінок налічуємо десятки, але ще є
мільйони інших, тих, що лишились за рубежем фронту, тих, що помирали не
від смертельних поранень, отриманих в бою, а від обезсилення, яке було
викликане постійною тяжкою працею на заводах та фабриках, зорієнтованих
на виготовленні зброї та боєприпасів. Тяжка праця вела в могилу навіть
невоююче населення великої країни – Радянського Союзу, керівництво якої
своїми руками підписало приговор мільйонам пролетарів, права яких
нібито відстоювали протягом чверті сторіччя. Які б наміри не
переслідувала влада країни, але люди прагнули жити, не просто жити, а
бути вільними. Прикро, що вільне життя могло бути здобутим лише через
смерть, невідворотну та страждальну. Україна, яка стільки століть
потерпала від Російської держави, знову повинна була стати ареною
боротьби між гітлерівською Німеччиною та сталінським Союзом. Нічого,
адже українці сильні, наш народ витерпів усі поневіряння і вже точно не
міг здатися перед такою незначною перешкодою як непереможна фашистська
армія. Кожен хлопчина, чоловік, дід мав за честь йти на фронт і воювати
проти панування гітлерівської Німеччини у світі.   Але, погодьтеся,
жінка, яка не може зрівнятися фізично з могутніми вояками, в душі мала
запал, який і за розміром, і за силою був набагато більшим за ідеї
безпощадних правителів обох імперій. Це завдяки її силі та незломності
на фронтах лишались сили для боротьби та була найпотужніша воєнна
техніка. Це вони працювали по три зміни на день, спали по кілька годин
на добу, їли по кілька скибок хліба, лікували поранених, хоронили
померлих, доглядали за живими… Та, що в будень повинна радувати око
чоловіка та розквітати, у військовий період мала замінити чоловіка,
мала стати сильнішою за нього, бо на її плечах страшним тягарем лежало
багатомільйонне військо. Втративши чоловіків, синів, батьків кожна була
змушена йти працювати, щоб чужі сини повернулись до своїх матерів, щоб
жодна дитина не заплакала, втративши батька, щоб серце іншої молодиці
не розривалось від розпачу, дізнавшись про смерть коханого. Сотні
орденів та медалей отримали герої-фронтовики,   але хто зможе
об’єктивно оцінити внески тих, чиї сльози горіли на щоках, не
просихаючи, чиє серце замирало від переживань, чиї очі вицвітали від
яскравих та веселих до тьмяних та обездолених, чиї коси сивіли від жалю
та безнадії, чиї руки нестримно працювали на благо всього світу?!