Посмішка

Ранок. Як завжди прокидаюся від п'ятого дзвінка будильника... На
мобільному вже кілька пропущених та СМС "Соня, вставай!!!" ... Вільного
часу - хвилин 15, а я ж дівчина, а отже часу мені треба набагато
більше... Тихеньку злізу з ліжка, в кімнаті ще всі сплять, а отже треба
намагатися вести себе як можна тихіше, але в такі моменти я зазвичай
можу зачепитися за край стільця і голосно вилаятися... З думками
"Прекрасний ранок... щоб йому...", натягаю на себе улюблені джинси та
теплий светр, начхати, як я виглядаю, аби було зручно і мама не
переживала через мій кашель... Міцно тримаючи за щокою зубну щітку,
повільно обмірковую, що ж сьогодні одягнути. Ні, думаю я зараз далеко
не про сумісність чорних балеток та джинсів, давно вже на таке не
відволікаюся. Обдумую інше, яку сьогодні одягнути посмішку... Так-так,
саме посмішка стала моєю головною прикрасою останнім часом, особливо
враховуючи те, що ніякого намиста чи яскравих сережок я зроду віку не
носила. То ж, почнемо... Звичайно, іноді ситуація вимагає серйозності і
посмішка просто буває неумістною, але таких днів у мене майже немає.
Так, цю відкладу відразу, хоча... Ні, я її дуже люблю, вона в мене
найщиріша: з відблиском знущання, підступності та трохи єхидності...
Але сьогодні не її час. Сьогодні навколо мене постійно будуть дорогі
мені люди, тому треба щось набагато краще... Ах, он вона!!! Ну чому
найнеобхідніші речі в косметичці завжди завалюються вглиб?! Дістану її,
обережно протру серветкою та надам їй трохи блиску. Все-таки вона
найкраща, в нії немає нічого "занадто": трохи кохання до навколишнього
світу, поваги до найкращих та найдорожчих мені людей і краплинка
наївності, яка так підходить до мого світлого волосся.  Так, ну, наче
нічого, тим паче, що її одягаю найчастіше, бо точно знаю, що вона мені
пасує. Так дивно, останнім часом все частіше чую "Чому ти
посміхаєшся?!", ну і що я можу відповісти?! Просто пам'ятайте, що якщо
я посміхаюсь вам саме ЦІЄЮ посмішкою, то ви мені не байдужі, якось
так... Ну все, здається, готова. Так дивно, хвилин 10 вбила на підбір
посмішки, а одягла мою стару, поношену, затягану до дір... Вже б час
знайти якусь нову, але з цією так класно, так легко, хіба що можна б
додати ще трохи наївності, але це якось згодом... Для завершення образу
трохи туші на вії, аж тут голос ззаду "Я так и знала, что ты ёще
красишься!"... "Ще трохи", а сама тим часом думаю, що треба б ще ту,
дурнувату, з єхидністю кинути до сумки, а що як згодиться ?