хочу сюда!
 

Александра

44 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 39-49 лет

andrik746

предыдущая
следующая

Тсссссс, нас копіпастять!

Мій герой сидить за ноутбуком і клацає по клавіатурі. Не так давно він освоїв сліпий набір і тепер відверто отримує задоволення від самого процесу друку. Мій герой серфить по обраних закладках, але в якийсь момент увага починає розсіюватись під впливом нещодавніх спогадів і довга стрічка новин перстає сприйматися, він продовжує несвідомо водити очима по екрану, але думає зовсім про інше...

...-Не можна просто брати і обзивати попсою все, шо досягнуло хоч якогось визнання.

-Не можна, але ми називаємо.

-Блін, ти хочеш сказати, шо попса і бестселер - одне і те ж? Давай тоді і класичну музику будемо називати попсньою!

-Попса - це масова культура! Твоя класика тоже колись була попсою, так і сьогоднішні попсові бестселери стануть колись класикою...

-Брєд.

-Надіюсь, не стануть.

-Багато ви знаєте про класику! Тоже мені гурмани-меломани...

-Карочє, іди читай свої "Сутінки" і не харь.

-Ну і читаю.

Гурмани-меломани в кількості чотирьох чоловік сидять в центральному барі-тире-ресторані-тире-звичайній по-суті бичарні забігайлівці, п'ють звикле дешеве пиво, обмінюючись хаотичними думками на вільну тему. Вільна тема, то звужуючись, то розширюючись, уже встигла поверхнево торкнутися останніх новин спорту, кіноматографу, пробіглась по становленню світового імперіалізму і загрозливо наближалася до свого логічного завершення.

-Чувак, ти навіть елементарних історичних фактів не знаєш!

-Шо я не знаю!? Тут все панятно, вони воювали за нацистів.

-По-перше, ти не розрізняєш ОУН(Б) і ОУН(М), це мельниківці співпрацювали з наци...

-УПА гавно.

-Заткнись.

-По-друге, це твій папа так думає, а не ти... так шо не розказуй, почитай хоч би історію.

-А я взагалі за анархо-комунізм.

-Та завали морду, тебе ніхто не питає.

-Чувак...

...Мій герой - черговий графоман, який нерідко шукає своєрідне натхнення у спогадах. Він доїдає снікерс, залазить на знайомий блогпост, сканує "правильні" статті і зрештою, знайшовши необхідне, починає писати.

*"В Україні спостерігається активізація діяльності інформаційної “п’ятої колони”. На сьогодні існує низка серйозних сил, які спеціалізуються на перманентному паплюженні національно-визвольної боротьби українського народу та дискредитації його минулого. Іманентна потреба у комплексній фальсифікації історії виявляється в безперервному відтворенні потворних міфологем про “колаборацію” українського визвольного руху з гітлерівською Німеччиною. Вибудовуючи єдиний смисловий образний ряд із “посібниками гітлерівців” та політикою організованого геноциду нацистської Німеччини, фахівці з брудних технологій прагнуть реанімувати призабуті стереотипи сталінської пропаганди, наново вкорінивши їх у суспільній свідомості. Аби припинити інформаційне зомбування, достатньо пригадати елементарні факти." (с) Часто також достатньо задати людині єдине питання: чи читала вона щоденники командирів УПА або чи знайомилась хоча б з якимись історичними документами...*

Герой, не дописавши абзац, широко позіхає й знову провалюється в недалекі думки.

Той вечір у барі випадав саме на річницю створення УПА і на центральному корпусі університету розмістили великий продовгуватий тканинний транспарант із написом "ОУН-УПА, героям слава!" Алкоголь вже смачно вдарив у голову і на фоні останньої дискусії колишнім гурманам-меломанам спадає на думку ідея зірвати транспарант без особливої на те причини. Темрява ховає молодих порушників правопорядку від відплати всюдисущої адміністративної відповідальності, і "акція протесту" проходить успішно. Окрилені власною витівкою, гурмани розгортають транспарант і починають перетягувати його один на одного так, як це роблять з канатом. Через якийсь час перемагають ті двоє, що "за УПА", хоча в результаті на землю завалюються усі четверо... 

Мій герой у відчаї. Це явно не той епізод з життя, який він би хотів зараз згадати, але події заново відродилися в пам'яті, як ніби ще вчора біг по тому злощасному проспекту. Герой піднімає очі на екран і перечитує щойно написане, після чого розлючено стирає все нахуй і починає спочатку.

*Якби я знався на програмуванні, то серйозно попрацював би над одним проектом. Тільки нещодавно мені в голову прийшла ідея створення цікавої програми, яка б функціонувала за тим же принципом, що і відомий ICQ-бот. Він здатен автономно реагувати на елементарні і поширені повідомлення від друзів, такі як «прівєткакдєла» або «чим займаєшся». Прога одразу дає заготовані відповіді чи аналізує ваші власні фрази до інших користувачів, застосовуючи їх в аналогічних ситуаціях. Моя версія складніша, вона здатна сканувати весь тематичний інформаційний простір, узагальнювати створене, написане, обговорене за весь час у межах І-нет павутини, а тоді, як професійний рерайтер (спеціаліст по лексичній зміні оригінального тексту), редагувати слова синонімами, перетасовувати речення і переставляти абзаци. Таким чином, маємо програму, в яку достатньо ввести тему для аналізу, а вона одразу видає нову, ніким раніше не виказану думку про ту чи іншу проблему; пропонує нову інтерпретацію тих чи інших подій. Такий собі рерайтер-автомат (фінансова вигода очевидна). Тільки тут народжується інше питання: а як взагалі формується наше думка стосовно чогось? Ми вбираємо інформацію, аналізуємо її, стаємо на якусь сторону і можемо висловити власне бачення своїми словами, можемо навіть записати її. Але думати більше не потрібно! Просто вводимо тему, клікаємо на «за» або «проти», і ура! Ось вона, наша думка. Залишається скопіпастити на свій жорсткий диск. Просто останнім часом складається враження, що більшість опублікованого в неті - всього-навсього результат такого от рерайтингу... Далі випускаємо версію «рерайтер 2.0», садимо її на блоги й соціальні мережі, бот самостійно завантажує фотки-аватари, обирає нік, відповідає на повідомлення, додає коментарі, запрошує друзів, а головне: безперервно постить статті у заданих рамках, по-моєму, ідеальна агіт-зброя для коригування суспільної свідомості. Тільки чогось мені здається, друга версія провалиться, бо кому вигідно фінансувати кампанію, яка й без того котиться самостійно: хохлосрач і кацапоненависництво, свідомі і несвідомі, за вєлікарусскій і за солов’їну, за синіх, помаранчевих, білих, червоних!? Тисячі звинувачень, насмішок, образ… і все це ми розвели без чиєїсь там вказівки, хм… а може це нас розвели? Тоді хто? Хто розвів? І чого я досі не в курсі? Чи немає нікого окрім НАС? А ми взагалі є? Ну все, перегрівся, перезавантажуюсь.*

В мого героя злипаються повіки. Не те, щоб він хотів когось у чомусь переконати, але з собою принаймні тимчасово розібрався, залишаючись більш-менш толерантним із внутрішнім «я». Моєму герою нестерпно хотілося б розуміти більше і бачити глибше, але поки він стоїть тільки на тому фундаменті переконань, який дозволив викопати й побудувати час. Він відривається від реальності віртуальної і провалюється в сон, щоб завтра спробувати ще раз переписати її, реальність, на свою користь.

True story

                                                                                                            


74%, 14 голосов

26%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
15

Комментарии

15.01.13, 23:40

ты (?) отлично пишешь.