Мрія

 

       Одного разу їжачки забажали Мрію. Взяли — і забажали. А якщо їжачок щось (або когось)  забажає, то він цього обов'язково доб'ється. Будь-якими методами. І якщо бачите, що їжак чогось бажає — ховайтесь. Тому що небезпечна це справа — на його дорозі стояти. Особливо, якщо він не один, а зграєю. І за Мрією.

        Склад був старий, запорошений і сильно погризений щурами. Стіни його — упереміш дошки-бетон-алюміній — давно вимагали фарбування, а предмети, що скупчилися на полицях, приголомшували уяву своїм різноманіттям та безглуздям.

          Доглядач складу сумував. Він сумував так вже тисячу, а може, й цілих дві тисячі років. На носі у нього сиділи потріскані окуляри і волохатий павук в ковпаку з бубонцями, на пальцях фальшиво сяяли тьмяні золоті кільця, а холодні блакитні очі уважно дивилися на світ, фіксуючи будь-які зміни, що в ньому відбувалися. Ось полетіла муха, оно промінь світла проник крізь дах, що прохудився, хтось до стійки протупав... До стійки... Протупав...

- Не віддавайте їм! - тихо прошепотів голос знизу.

- Не зрозумів... - приголомшено виголосив Доглядач.

- Нізащо не віддавайте! - жаркий шепіт став голосніше — внизу немов би стали навшпиньки в надії бути почутими.

- Так не віддавати-то що?! - Доглядач намагався розгледіти відвідувача, але стійка була широка, а тягнутися було лінь.

- Нічого не віддавайте, - прошепотіли з-під стійки.

- Кому не віддавати?! - Доглядач починав втрачати терпіння, а павук на його носі нервово в'язав прапор кубинської революції.

- Їм, - голос знизу був дуже тихим.

- КОМУ ЇМ?!!! - не витримав Доглядам і різко перегнувся через стійку. Павук задзвенів бубонцями. Внизу скромно, навшпиньках, стояв їжачок.

- Ти хто? - здивувався Доглядач?

- Моє їм'я і порядковий номер вам нічого не скажуть, - хлюпнув носом Тридцять другий праворуч. - Я рятую вас від найжахливішого кошмару.

- Це ще від якого? - здивувався Доглядач.

- Ось він прийде — самі й дізнаєтесь, - ухильно відповів їжачок.

- Хто прийде? - брови Доглядача нестримно дерлися все вище і вище — він вже нічого не розумів.

- Дізнаєтесь, - Тридцять другий праворуч нервово обернувся, потім поманив лапкою Доглядача. Той нагнувся ще нижче. - Тільки дивіться, я вам нічого не говорив.

- Вони прийдуть, і будуть просити щось. Я думаю, що Мрію, - швидко-швидко заторохтів їжачок на вухо Доглядачу. - А ви її не давайте!

- Так я й не дам, - гмикнув Доглядач. Якщо в них документу немає.

- У них “Треба!” є, - сумно пробурмотів Тридцять другий. - Воно сильніше за документ.

- Немає нічого сильнішого за документ! - жорстко поставив крапку Доглядач. - Немає документу — немає й мрії.

- Ну дивитесь, як знаєте. Я вас попереджав. Ви їм тільки Мрію не віддавайте. - і Тридцять другий праворуч вислизнув за двері.

       За п'ять хвилин у двері постукали.Тараном. На порозі стояв Головний Їжак.

- Доброго дня, я за Мрією, - скромно човгнув він ніжкою.

- А документ є? - підступно запитав Доглядач. - І взагалі, навіщо вона вам?

- Нада! - ухильно відповів Головний Їжак.

         Очі Доглядача заскляніли і він відправився шукати на полицях Мрію. Історія повторювалась. Павук тихенько в'язав прапор кубинської революції.

          Запорошена пилом, потерта Мрія стояла на пеньочку. В ній не було нічого особливого, вона була звичайна. Але їжачкам було все одно. Мрія була біла, пухнаста, і, що саме головне, ЇЖАЧА.

...        ...

Висловлюємо подяку за цю чудову казку Євгену Каменецькому  та сайту  http://ejik-land.ru/

  Літати

 

 

Їжак - пташка горда, доки під зад не даси - не полетить!

        Одного разу їжачки забажали літати. Поза сумнівом, з підступними цілями. Скажіть, навіщо може їжачку знадобитися літати? Яблука і так на землю падають, вужики по землі повзають, а не на деревах ростуть. Про гриби взагалі не говоримо.Тобто, каверзу якусь замислили. Або ще чого...

         Льотчик Торопикін йшов по летовищу до свого літака. В руці він тримав бутерброд... З маслом і ковбаскою, й він, голосно чавкаючи, із задоволенням жував його.

- Це Ви літати навчаєте? - раптово пролунав суворий голос.

          Торопикін вдавився бутербродом і озирнувся. Навколо нікого не було. Він потрусив головою.

- То це Ви літати навчаєте? - знов запитав голос.

- Ну, я, скажімо, - обережно відповів Торопикін. - А хто питає?

- Ми, - вийшов із травички Головний Їжак.

          Торопикін знов вдавився бутербродом і гепнувся на траву поруч. Їжачок суворо подивився йому в очі.

- Слухайте, а навіщо вам літати? - прошепотів Торопикін.

- Треба, - ухильно відповів Головний Їжак.

- У вас що, і літак є? - здивувався льотчик.

- Який такий літак? Навіщо літак? - здивувався Їжак.

- Ну, літак. Щоб літати, - пояснив Торопикін.

- Нє, нам так треба. Без літаків, - серйозно сказав Головний Їжак.

- Ну, так це ж зовсім просто! - злорадно сказав льотчик Торопикін, якому заважали їсти бутерброд. - Піднімаєтесь, витягуєтесь, розпускаєте голки, і передніми лапками починаєте швидко-швидко літати. І летите.

- Так? - запитав Їжак, встав на задні лапки, витягнувшись і швидко-швидко замахав передніми.

- Ага! - хихикнув в кулак Торопикін. - Коротше, тренуйтесь, - і, злорадно посміхнувшись, закрокував по полю, підкидуючи в руці яблуко.

-  За його спиною їжачки повільно піднімались у повітря.

Бійся, льотчику, просто тремти,

Поглядом останнім оглянь  небосхил...

То пролітають по небу вони!

Їжачки — гордий, сміливий народ!

 

                 

 

 

Висловлюємо подяку за цю чудову казку Євгену Каменецькому  та сайту  http://ejik-land.ru/ .

       Якось їжачки вирішили пограбувати Банк. Навіщо? Невідомо. Їжачки тваринки скритні, мовчазні і небезпечні. Відправилися їх зоологи у минулому році вивчати — і неповернулись. Мабуть, з'їли їх. Адже їжачок він як: що не з'їсть, то понадкусює. Так що, шансів у зоологів мало. Хоча й є. Їжачки їх в гущавину могли заманити.Тоді зоологи звідти ще три роки вибиратися будуть. А там комарів видів приблизно п'ять або шість. Тисяч. Так що їм із зоологів в ентомологи терміново перекваліфікуватися доведеться. За те колекцію зберуть, кар'єру зроблять, тому що невідомих видів серед комарів багато, їх, види ці, і не рахував ніхто, усі відразу прибити норовлять. Підступна тваринка Їжачок, немає страшніше за нього у лісі хижака.

       Банк їжачки обрали великий, солідний. По дрібницям їжачки розмінюватися не любили. Вони були серйозними тваринками. Рівно о 8:00 охоронець відкрив двері Банку.

- Доброго дня. Це пограбування, - сказав Головний Їжачок і поправив маску, що збилася.

- Ой, Їжак! Ой,пограбування! Ой, не можу — заржав охоронець. Касири та керівник підхватили. Охоронець, сміючись, схопився за спинку стільця. У стільця підломилась підгризена їжачками ніжка, він хруснув, захитався,охоронець впав на підлогу, вдарився головою і втратив свідомість.

         Всі відразу замовкли. Запанувала тиша. Всі втупилися на Головного Їжака. Той соромливо кашлянув і клацнув пальцями. З усіх щилін хлинули їжачки і зайняли ключові позиції та погрозливо вискалилися. Робітники банку, витріщивши очі, підняли руки вгору.

- Ви керівник? -запитав Головний Їжак повного чоловіка в окулярах. І знов засоромився. Навіть сам не зрозумів, чому.

        Керівник судомно кивнув.

- Нам би грошей...- сказав Їжачок.

- Вони замкнуті. А в мене ключа немає! - зрадів керівник.

- В нас є, - заспокоїв його Головний Їжак. І показав на кипу динаміту.

        Керівник зітхнув і поліз за ключем.

- Навіщо вам стільки грошей? - понуро запитав керівник, дивлячись на те, як їжачки спустошують сейф.

- Треба, - ухильно відповів Головний Їжак.

         Осінній ліс був закутаний у прекрасну багряно-золоту ковдру. Вся зграя їжачків зібралась на галявині і палила гроші. Їжачки стрибали довкола багаття, підпалювали ці безглузді папірці і кидали їх в повітря. Палаючі гроші летіли в небо, залишаючи за собою красивий вогняний слід. А ще... Ще їжачки співали.

 

 

 

P.S. Автор - Євген Каменецький (висловлюємо подяку сайту http://ejik-land.ru/).

Місяць. Казочка про їжачків     Один раз їжачки забажали Місяць. Ось так, просто взяли — і забажали. А так як їжачки — істоти дикі, вперті і підступні, то якщо вб'ють собі що-небудь в голову – фіг виб'єш. Навіть калаталом.

Марш-кидок на космодром зайняв троє діб. Рівно о 9:37 ранку за космодромним часом до кабінету Керівника полетів постукали. Відірвавшись від розрахунків і накинувши піджак, він відкрив двері.

• Ну. Хто там ще? - хмуро запитав Керівник полетів. За дверима нікого не було. “Здалося, перепрацювався” - подумав Керівник полетів і закрив двері. Він підійшов до столу і остовпів. На столі сидів Головний Їжачок. - Нам потрібен Місяць, - твердо сказав Головний Їжачок.

• Який Місяць? - обережно запитав Керівник полетів і обережно обмацав галюцінацію рукою. Галюцінація зашипіла і кольнула голками. Керівник полетів відстрибнув.

• Звичайний. Який в небі висить, - діловито сказав Головний Їжачок.

• А Ви знаєте, - трохи затнувшись сказав Керівник полетів, - у нас його немає! - І зрадів.

• Знаємо. Доведеться дістати, - сказав Їжачок.

• А якого дідька? - єхидно поцікавився Керівник.

• З нами Грінпис, - сказав Головний Їжачок і розчахнув на вікні жалюзі. За парканом космодрому декілька тисяч демонстрантів скандували лозунг: “Віддайте їжачкам Місяць!”.

Керівник полетів вилаявся.

• Обережніше при дітях, - ввічливо сказав Їжачок.

• Яких дітях? - різко обернувся Керівник полетів. І сів на стілець. Кабінет був повен дітьми. Вони стояли мовчки, свердлячи його поглядами, що звинувачують, сурові і непідкупні.

• Діду, поверни їжачкам Місяць! - похмуро сказав онук Керівника полетів і зробив крок вперед.

• Але навіщо Він вам?!!! Навіщо?!!! - у відчаї закричав Керівник.

• Нада, - ухильно відповів Головний Їжак.

Місяць повісили над лісом. Ночами його холодне, чисте світло лилося на землю крізь гілки дерев і будив незрозумілі відчуття. Їжачки зібрались у стаю, посідали на галявині і вили, обернувши свої мордочки до Місяці. Вони були щасливі.

Казка про Їжачка і Зірочку

В одному лісі жив Їжачок. Ти знаєш, які звичайно бувають їжачки — ділові та ворчливі. Полюбляють шарудіти ночами гілками в траві. А цей Їжачок полюбляв по ночах мріяти. Іноді він робив це не один... У Їжачка була знайома Зірочка.

• Це добре, коли у тебе є з ким розділити свої мрії... Загадай бажання... На жаль, вони не могли часто бачитись: іноді їм перешкоджали хмари, іноді земля поверталася не тим боком і заважала їм зустрітися.

• Подумати тільки, - говорила іноді Зірочка, - нас розлучає закон всесвітнього тяжіння.

А коли наближався ранок, Зірочка говорила:

• Мені пора...

• Я все одно буду чекати на тебе! - говорив Їжачок. - Я знаю, що це знову буде дуже довго, але я все одно буду тебе чекати! Повертайся скоріше!

• Я повернусь, ти же знаєш, - говорила Зірочка.

Після тривалої розлуки Їжачок завжди говорив:

• Зірочка, я дуже сумував за тобою! Я так довго чекав на тебе! Майже вічність...

• Ти же знаєш, як сильні іноді бувають обставини, - говорила Зірочка.

• Так, я знаю, - зітхав Їжачок...

А більше вони нічого не говорили. Вони просто мріяли... Разом...

• Так, я знаю, - посміхався Їжачок, - адже це так важливо — знати, що той, на кого ти чекаєш, обов'язково повернеться, не дивлячись навіть на всесвітні закони...

Танцюючі під дощем

Одного разу їжачки танцювали під дощем. Як можуть танцювати під дощем тварини? - запитаєте Ви. І будете абсолютно праві. Але їжачки — незвичайні тварини. Скритні і таємничі. Вони ніколи нічого не роблять просто так. Навряд чи ми зможемо розгадати їх пориви. А коли нам відкриється таємниця — буде вже дуже пізно. А поки...

Їжачки танцювали під дощем і співали. Прямо посеред головної вулиці втомленого міста. Танцювали легко і красиво, відкинувши забобони і умовності. Їх босі п'яточки тьокали по калюжам (Чому босі? А ви бачили їжачка у черевиках?), а з їх голок стікали краплі і м'яко плюхались на землю. Перехожі перелякано розступалися і застигали на місці, заворожені цим дивним і прекрасним видовищем.

• СТОП! - встав посеред дороги Мер міста. І змахнув годинником на ланцюжку. Їжачки зупинилися. — Що це ви за безлад розводите, чому спокій і нормальність пішохідного руху порушуєте?

• У нас гін. Нам можна, - сказав Головний Їжачок. І показав великий папір з круглими печатками.

• Який такий гін? - здивувався Мер місця.

• Осінній, - протягнув ще одне одне дозвільне посвідчення Їжачок. Печаток на ньому було ще більше, інколи попадалися навіть трикутні, а слово “Осінній” було жирно виділено і підкреслено двічі товстим червоним олівцем.

• А чому по головній вулиці? Не належить! - намагався перейти в атаку Мер.

• Справа в тім, що їжачки — істоти прямі, кривих ліній не розуміють, - сказав Головний Їжачок, взявши окуляри і читаючи текст, написаний на папері. - Міністерство природи ввійшло в наше положення і дозволило прохід по Самій Прямій і Головній вулиці. За це ми обіцяли іншу частину міста не чіпати. Як я вже говорив, їжачки — істоти прямі. Могли бути наслідки. Питання є? - подивився Головний Їжак на Мера з-під окулярів.

• Немає, - тремтячий Мер сів на краєчок тротуару і утер хусточкою спітнілий лоб. - І часто у вас цей... Як його там? Ну, ось, Гін?

• Та як Вам сказати, - Їжак замислено протер окуляри. - Великий разів п'ять-шість за сезон, а Малі... Ну разів по вісім на тиждень може бути.

• А чим Великий гін від Малого відрізняється? - зацікавлено запитав Мер міста.

• Розмірами, звичайно! Який же Ви нерозумний! - розсміявся Їжак.

• А це який? - запитав Мер, і, поглянувши на Головного Їжачка, зрозумів, що відповіді отримувати явно не бажає. Але було вже пізно.

• Малий, звичайно! - радісно відповів Головний. Тисячі їжачих лапочок захлюпали по калюжам, перейшовши в рух. Мер підібгав ноги і з тугою дивився на ту, що стрибає по калюжах, стаю.

• Слухайте, а навіщо ви танцюєте? - у відчаї запитав він. Це питання турбувало його більш всього, але він до найостаннішого моменту боявся його задати.

• Нада! - ухильно прокричав здалека Головний Ёжик.- До вечора!

Мер сумно зітхнув, і, напнувши капелюх, похмуро почимчикав до будинку. Їжачки танцювали під дощем. Незабаром до них приєдналися перехожі.

Любов їжачка або весняна казка

Ніколи раніше з Їжачком не траплялось такого. Ніколи раніше він не мав бажання співати і веселитися без  будь-якої причини. А ось тепер, коли наступив місяць травень, він цілими днями співав і веселився, і якщо хто-небудь у нього питав, чому він співає і веселиться, Їжачок тільки посміхався і починав співати ще голосніше.

• Це тому, що весна прийшла, - говорив Ведмежонок. - Тому Їжачок і веселиться!

А Їжачок дістав із комірки скрипку, покликав двох зайців і сказав їм:

• Йдіть, візьміть свої минулорічні барабани і повертайтесь до мене!

І, коли зайці прийшли з барабанами через плече, Їжачок наказав їм йти позаду, а сам пішов першим, граючи на скрипці.

• Куди це він іде? - запитав Перший Заєць.

• Не знаю. - відповів Другий.

• Нам бити у барабани? - запитав він у Їжачка.

• Ні, поки не треба, - сказав Їжачок. - Хіба ви не бачите: я граю на скрипці!..

І так вони пройшли весь ліс.

На узліссі перед високою сосною Їжачок зупинився, задрав свій писочок і, не відводячи очей від дупла Білочки, став грати саму ніжну мелодію, яку тільки знав. Вона називалась: “Сумний Комарик”.

• Пі-пі-пі-пі-і!.. - співала скрипочка. І їжачок навіть примружив оченята — так йому було гарно й сумно.

• Навіщо ми тут зупинись? - запитав Перший Заєць. - Хіба ви не розумієте? - здивувався Їжачок. - Тут живе Руде Сонечко!

• А в барабани нам бити?

• Почекайте — пробурчав Їжачок. - Я скажу коли...

І знов примружив очі і заграв “Сумного Комарика”.

Білочка сиділа в дуплі і знала, що це Їжачок стоїть під сосною, грає “Сумного Комарика” і називає її Рудим Сонечком... Але вона бажала якомога довше слухати скрипку, і тому вона не виглядала із дупла.

А Їжачок грав цілий день до вечора і, коли стомлювався, кивав головою зайцям — і вони тихесенько барабанили, щоб Білочка знала, що Їжачок все ще стоїть внизу і чекає, коли вона вигляне.

!-- @page { margin: 2cm } P { margin-bottom: 0.21cm } H2 { margin-bottom: 0.21cm } -->Щось я, мабуть, у дитинство впала. Знайшла в інеті декілька малесеньких казочок про їжачків, здалися такими кумедними.. , добрими. А коли я почала перекладати їх на українську мову, то помітила, що сама пишу і посміхаюся. Відчуття - немов з маленькою м'якою іграшкою-ведмедиком бавлюся. Почала писати сама про них продовження. Хочу з вами поділитися знайденим. Може кого й зачепить, як мене. Їжачки в Аду

Одного разу їжачки вирішили з'їздити на екскурсію. В Ад. Всім відомо, що Аду не існує. Але їжачків це не зупиняло. Їжачки — вони ж рішучі. І з голками. Якщо чогось в природі немає — це їм не завадить. Все одно вони знайдуть. Гірше за податкову. Ті хоча б люди, їм щось пояснити можна, поплакати на плечі. А ці — звірі. Їм наплювати.

У ворота постукали. Біс, який відповідав за вхід до аду, вшкварив по нозі хвістом, і посунув заслінку оглядового віконця.

• Хто там? - сонно запитав він. І стрепенувся. За воротами нікого не було.

• Їжачки, - відповіли йому.

• Які їжачки? - не зрозумів біс.

• На екскурсію.

• Яку екскурсію? - почав нервувати біс.

• Оглядову. По Аду. - сказали з тієї сторони двірей.

• А навіщо вам екскурсія? - здивувався біс.

• Нада, - ухильно відповіли їжачки.

• А у нас обідня перерва, - зрадів біс. Так що зачинено. І взагалі, день сьогодні не екскурсійний. І тиждень. І місяць. - Потім подумав, почухав потилицю хвістом.

• І рік! - додав він. І закрив віконце.

• Ми ж все одно увійдемо, - попередили іжачки. - Ви вже краще по-доброму, відкрийте.

• Ні за що! Не увійдете ви! Наші ворота навіть не будь-який динаміт візьме!

• Ну, це залежить від кількості динаміту, - сказали за воротами.

...Коли біс летів у повітрі, він дуже, дуже, дуже некультурно висловлювався. Але було вже пізно.

По розвалинам Аду бігали і фотографувались їжачки. Та небагата кількість бісів, що уціліла, сиділа на уламках і тихесенько жаліли грішників. Вони розуміли, що Ад тільки починається. І на цей раз він буде Справжнім. Адже їжачки не терпіли напівмір і до всього відносились дуже серйозно.

1. ...была древнейшая славянская мудрость дохристианских времен, начало которой, благодаря различным религиям, знают все: «КОГДА УДАРЯТ ПО ПРАВОЙ ЩЕКЕ, ПОДСТАВЬ ЛЕВУЮ...» Но у наших предков, оказывается, было продолжение: «НО НЕ ДАЙ УДАРИТЬ!». 2. ...Как часто слышим мы по сей день выражение: «НА ФИГА КОЗЕ БАЯН»? Некоторые, наиболее пытливые умы удивляются, что за чушь? О чём это? Да потому что, никто не знает продолжения: «ОНА И ТАК ВЕСЕЛАЯ!». (До речі, хто-небудь може собі уявити козу веселу? ). 3. ...В славянском пантеоне была богиня, которую звали Сва. Она сидела у веретена и плела нить жизни. Слог «ВА», когда зарождалась первая речь, означал «СЕМЯ». Скорее всего, потому что, извините за документальные подробности, извергая семя, самец выкрикивал в экстазе «ВА»! Память об этом восклицании до сих пор сохранилась во многих западных языках. ВАУ!.....Позже от имени самой богини произошло такое приятное для русского слуха слово – «СВАДЬБА!». 4.... Когда мир подчинился мужикам, в своем стремлении лишить женщин духовной силы последние очень постарались, чтобы многие слова из доброжелательных по отношению к женскому полу превратились в оскорбительные. Видимо, боясь, что власть снова может вернуться к бабам, этим делом мужики занимались несколько тысячелетий. И весьма преуспели! К примеру, самое оскорбительное нынче ругательство в адрес матери в очень далекие времена женского правления означало пожелание продолжения РОДА!... 5....Интересно и слово «ЖЕНЩИНА». Милые женщины, не обижайтесь, образовалось оно давным-давно, и к вам, сегодняшним, не имеет никакого отношения. «ЖЕНЩИНА» – это «ОЩЕНИВШАЯСЯ ЖЕНА»! (неймовірно!!! ) Может, поэтому мы женщинами называем только тех, кто лишился девственности. В противном случае не женщина, а девушка. И в этом нет никакой пошлости. Просто девственности лишали для продолжения рода! 6....Слово «БРАТ», скорее всего, состоит из слогов, обозначающих «БОГА» и свет «РА». Конечно, научных подтверждений такой фантазии нет. Но само слово настолько светлое, что даже воспитанные радиошансоном полууголовные кореша, друг друга нередко называют «БРАТОМ», «БРАТАНОМ», «БРАТЕЛЬНИКОМ», «БРАТЕЛЛОЙ»... И это не случайно. Объединенные дружины князей, которые мало чем отличаются от современной братвы, назывались «РАТЬЮ», а когда шли сражаться за святое дело, - «БОЖЬЕЙ РАТЬЮ». Бойцы у БОЖЬЕЙ РАТИ – БРАТЬЯ!Конечно, сегодняшних бандитов божьей ратью не назовешь. Но среди них хотя бы попадаются те, кто ценит дружбу и братство. А вот среди бизнесменов и чиновников таких не отфильтруешь. Поэтому назвать пацана «БРАТОМ», в наше время нормально. 7...Гениальное всегда просто. «ДЕТИ» от слова «ТИТЯ». 8...Слово «ВДОВА» означает «В УДОВОЛЬСТВИЕ». .....Когда офицеры и другие знатные мужи погибали в бою, их бывшие жены «ЗАЧИСЛЯЛИЬ НА ДОВОЛЬСТВИЕ»! (При этом говорили, что их поставили «в довольствие»). Сокращенно – «ВДОВА». «ДОВОЛЬСТВИЕ» и «УДОВОЛЬСТВИЕ» – действительно слова однокорневые. Получается, что вдовы и правда жили себе в удовольствие. 9...Послать по матушке — означает пожелать продления рода: 10...несколько тысячелетий назад у бога, творца, было несколько имен: Всевышний, Род, Сварог, Даждь-бог (даже в современной молитве осталось: "даждь нам днесь")... Еще одно из имен Создателя — Ебун. Извините, но это вполне приличное по тем временам имя. И от него пошло слово "кол-ебания" — колебаниями Ебун создал мир. Сегодня квантовые физики подтвердили, что Вселенная произошла в результате взрыва, ядерной реакции, волновых процессов, колебаний, вибраций. Последнее слово наши предки произносили как "вебрация". Они интуитивно знали о волновой сути создания мира... 11...Отсюда же пошло другое языческое слово, сохранившее свой смысл до наших дней: "молебен", или "молитва Ебуну". А те, кто были созданы в процессе колебаний, имели отчество — Иван-ебич, Олег-ебич, Никола-ебна. Слово "ребенок" того же происхождения, только в древности оно произносилось длиннее — "переебенок"... 12...Интересно, что и в латыни многие слова первоначально имели не тот смысл, который мы в них теперь вкладываем. Например, 

Капитал - означало уголовное преступление.

Офис - преграда, мешать, ставить препятствия...

Бар - печаль, скука, тоска, ссора, скандал... Только тот вид скандала, который разрастается от печали и от скуки.