Манку́рт — людина зі стертою історичною пам'яттю

из википедии

Манкурт — людина зі стертою історичною пам'яттю.Термін походить із тюркського міфу і був популяризований Чингізом Айтматовим у романі «І довше століття триває день» (1980). За Айтматовим, людину перетворюють в бездушне рабське створіння, повністю підпорядковане господарю, якщо вона забуває свою Батьківщину, мову та історію.

Киргизька легенда, згадана в романі, описує жорстокий шлях створення манкурта, людини, котра забуває все, окрім своїх основних функцій і тому стає ідеальним рабом. Полоненому вдягали на поголену голову щось схоже на шапку, що була свіжою шкірою верблюда. Раба залишали в пустелі на кілька днів із зав'заними руками та ногами і колодкою на шиї, аби він не міг доторкнутися головою землі. Шкіра верблюда під сонцем стискалася. Це разом зі спрагою завдавало пекельних мук полоненому. Він або помирав або залишався жити, забуваючи про своє минуле та ставав ідеальним рабом. Манкурти цінувалися більше, аніж звичайні раби.

В наш час, завдяки роману Ч. Айтматова, це слово набуло нове значення на теренах СРСР. Починаючі з горбачовської Перебудови і Гласності(1985), та критичного переосмислення історичної спроби вивести в СРСР нову породу «радянської людини» (Homo sovieticus , множ. —«радянський народ») шляхом знищення національної свідомості і пам'яті та прищеплення так званого марксистсько-ленінського комуністичногосвітогляду. Це слово почали використовувати для позначення у широкому сенсі — людини без етнічної (національної) культури та національної історичної пам'яті, без релігії та етики, та ще ширше — без культурно-цивілізаційної самоідентифікації.

Слово «манкурт» найбільш використовується у країнах тюркської спорідненості колишнього Радянського Союзу (Азербайджані, Узбекистані,Татарстані, Казахстані тощо), щодо їхніх співгромадян, які не піклуються достатньо про рідну мову і рідну культуру, наприклад, розмовляючи лише російською мовою.