...

Шістнадцята осінь в її житті, така пуста...як і всі попередні...для чого вона жила?
Вічний біль переслідував її серце, нею можна було б гордитись за вміння боротись з собою...
Течія життя була не для неї...людські мурашники великого міста лише змушували її зневажати цих людей вони всі такі звичайні...сірі, вони ховали сльози, почуття за великими чорними парасолями, вони  любили, дружили, знаходили собі близьких людей, страждали, помирали втрачаючи їх...для чого..ніколи не мала друзів, в дитинстві діти зневажали її, з роками вона закривалась в собі багато курила...в душі талановитий художник, бачила світ по іншому...її картини були б визнані геніальними якщо б вона показувала їх світу...зневажала гроші..але так потребувала їх...тихо помирала від ломки ночами а на ранок знову жила...вона насміхалась з тих, хто вірить в залежність, насміхалась з тих хто вірив в любов, але сама тихо помирала від неї...так часто плакала...
Напевне вона була гарною, кримінальні звязки губили її...вона втягувалась в це життя з кожним днем сильніше, не зізнавалась про свій вік...в стані ейфорії малювала, в цьому стані напевне й полюбила його, але сама ніколи собі в цьом не зізнавалась...він такий грубий, але в нього такі гарні очі...дні йшли за днями, тихо страждала...
вона не пережила шістнадцятої осені...
Не вірю в висновки лікарів, вона померла не від передоза, вона померла від самотності...