В Луганську відкрили пам’ятник жертвам націоналістів з ОУН-УПА

Новина з мого рідного міста, яка, чесно кажучи, мене вразила. В Луганську відкрили пам’ятник «Жителям Луганщины, павшим от рук карателей-националистов из ОУН-УПА».

http://glavcom.ua/news/10691.html

Датована ця новина 9 травня. Вже й не знаю, чи саме в День Перемоги цей пам’ятник відкривали?

Ось мої думки стосовно такої події. По-перше, наскільки мені відомо, вояків ОУН-УПА в Луганській області не було. Кажуть мені, що жертви самі їхали на Західну Україну. В такому разі - мова йде про співробітників НКВС?

І чому подія в ці дні (найімовірніше, саме в день 9 травня)  не направлена на покращення життя ветеранів? Чому навіть відкрито пам’ятник не ветеранам, не захисникам Вітчизни? Чи немає в самому факті відкриття такого пам’ятнику просто спроби ще більше роздратувати як прибічників ОУН-УПА так і їх противників. Зіштовхнути лобами народ України? Це таким чином пан Олександр Єфремов, який був присутній на відкритті, виконує передвиборне гасло Президента України - "об’єднати всю країну"? Мені такий спосіб видається трохи дивним...

Ермолай Слышик: Россия получит в Беларуси вторую Грузию

Повертаюсь до теми взаємовідносин Білорусі та Російської Федерації... Я не навмисно, просто прочитав статтю, частину назви якої я вивів у назву своєї замітки... Але стаття така, що мені здається, корисно вам, панове, її й прочитати. Не можу не поділитися. Я був здивований риторикою цієї статті. Її можна почитати за адресою: http://www.regnum.ru/news/1265154.html

Наведу декілька цитат (всю статтю не хочу копіювати, кожен зможе прочитати за посиланням).

"Сегодня вся государственная политика Республики Беларусь, весь госагитпроп проводит идею о том, что мы - не один народ, а разные народы.

Каждый, кто читает местные газеты, смотрит местное ТВ, может в этом убедиться лично. Можете и вы, уважаемые россияне, зайти на сайт органа администрации белорусского президента - газеты "Советская Белоруссия" - и убедиться лично. Сейчас в Минске проходит совещание идеологических работников, на сайте госинформагенства БелТА публикуются материалы на сей счет - почитайте и найдите хоть одно упоминание о нашем духовном и историческом родстве, о стратегическом политическом и экономическом единстве двух братских народов."

"Несомненно, что такое развитие событий логично приведет к тому, что Россия получит в Беларуси вторую Латвию, Грузию, Украину."

"Да, Белоруссия - единственная из республик бывшего СССР, объявившая русский язык вторым государственным языком. Это выбор белорусов, которые подчеркнули национально-цивилизационную самоидентификацию. И мы не намерены лизать ботинки идиотам только за то, что они разговаривают на русском или согласились с выбором народа, разрешив ему разговаривать на родном языке."

Я розумію, що це окрема думка окремої людини. Але такі проблеми для мене виявилися дивними... Стаття, з якою полемізує пан Слишик також непогано ілюструє бачення "гарного сусіда" для РФ. Не втримаюсь, також процитую:

"Последовательные противники интеграции с Россией — президенты Украины Кравчук, Ющенко, и отчасти Кучма, делали всё, чтобы рассорить наши народы, настроить друг против друга. Дело доходило до такого абсурда, как запрет на общение на русском языке в общественных местах (от вже не пам'ятаю такого, хоча, нагадую, що я російськомовна людина, розмовляю переважно російською. Палити в громадських місцях забороняли, але російською розмовляти??? в моєму житті такого не було... - прим. Andrij-Guard),  даже детям в школах на Украине не разрешали говорить на родном им русском языке не только во время уроков, но и на переменах. Произошло едва ли ни полное изгнание передач на русском языке с телевидения.    Единственная республика, которая, не теряя национального достоинства, с уважением относилась и относится к России, к русским, подчёркивая роль, что сыграла наша страна в становлении государственности РБ, в развитии науки, культуры, в освобождении от фашистов, — это Белоруссия. Во многом это происходит благодаря политике, проводимой главой республики — Александром Григорьевичем Лукашенко."

Посилання на цю статтю: http://zavtra.ru/cgi//veil//data/zavtra/10/852/51.html

Думаю, що кожен може зробити свої висновки. Майже не коментую.

"Надія є!" акція, щоб нагадати про проблеми дитячої онкології.

На 15 лютого призначена акція "Надія є!" всеукраїнської волонтерської асоціації, що працює з онкохворими дітьми. Мета акції привернути увагу до цієї проблеми - проблеми дитячої онкології. Сам я дізнався про цю акцію від Кіровоградського представника. З її слів проходити ця акція буде по багатьох великих містах України.

Планується, що технічно це буде виглядати так: свічками-таблетками буде викладено слова "Надія є" у людному місці. Там же волонтери будуть працювати з прохожими - роздавати листівки, наприклад, тощо. Взяти участь у акції, або допомогти з придбанням свічок, паперу може кожен бажаючий. В Кіровограді, наприклад, можна запропонувати свою допомогу, звернувшись в будь-який четвер з 17.00 до 19.00 за адресою: вулиця Гоголя, 44 (товариство "Православна просвіта", молодіжний православний клуб "Путь отцов"). Спитати Маргариту.

Вважаю своїм моральним обов’язком розповісти про плани стосовно цієї акції й тут. Але щодо коментарів - прошу людей з загостреним почуттям гумору утриматись від того, щоб глузувати з даної теми. Залишаю за собою право видаляти ті коменти, які буду вважати некоректними та не гідними людини...

То, что дураку ясно, для умного еще вопрос (В. Шендерович)

Довго писати не буду. Але здалося мені, що особливо не помітили люди новину, що рахункова палата РФ в особі Сергія Степашина визнала, що Україна російський газ не крала. Я з початку подумав, що мені почулося, коли на роботі це почув по телевізору. Але ні, де-які російські сайти пишуть теж саме: "...По его словам, по итогам проверок счетные палаты двух стран пришли к выводу, что нарушения были с обеих сторон — это вопросы контрактов и финансовые составляющие.  Никакого прямого воровства в этой ситуации мы не   видели. Украина не воровала газ из газовой трубы», — заявил Степашин". (http://www.rosbalt.ru/2009/12/28/701143.html). Є подібне в   інших сайтах з новинами. Що ж, вітаю Росію з визнанням цього факту. І дякую панові Степашину - це приємно, що люди можуть розмовляти мовою фактів та доказів. Цікаво, а чи не буде бажання в посадовців братньої Росії вибачитись перед українським народом за наклеп? А також у багатьох наших, перепрошую, співвітчизників - які вслід за російським ТБ кричали про те, що українці щось там в когось з труби крадуть? Питання, звісно, риторичне... Нажаль. Але сама по собі новина приємна. Браво Степашину, і респект йому за визнання правди!

P.S. Назва замітки не випадкова. Над цим афорізмом пана Шендеровича треба замислитися. Він справедливий не тільки зі справою про так звану крадіжку російського газу. Цей афорізм взагалі про життя. Поки нам дають таку можливість, панове, сумніваймося та думаємо. Це інколи корисно.

8 грудня 10 років від дня утворення Союзної держави РФ+Білорусь

8 грудня 10-річчя від дня утворення Союзної держави
Росії і Білорусі.



Не можу не привітати братів-слов’ян. Хоча, перепрошую, у випадку з Російською Федерацією - не тільки братів-слов’ян, але й ще братів-башкірів, братів-татар, братів-ненців, чукчей, чувашей та й не такий я сильний, щоб перелічити всі братські нації, які живуть в Росії. Коли ми кажемо про наше братерство, чомусь апелюємо тільки до слов’ян...

Але я не про те. Все ж таки, у сусідів свято! І я щиро їх вітаю з цим святом. Так багато зроблено за 10 років! Правда я чув по радіо, що газ по внутрішнім цінам для Білорусі можливий тільки в тому випадку, якщо Білорусь буде суб’єктом федерації. А пан Лукашенко вже зробив багато - повернув радянський прапор, забув (якщо знав) білоруську мову, ще й зробив так, щоб її забули максимально велика кількість з мешканців країни. А от поміняти свою посаду президента на посаду губернатора Білоруської губернії, чи то Білоруського краю... Наскільки я бачу, поки що не хоче.

От і бачу я інколи по ТВ міцні братерські обійми двох країн Білорусі та Російської Федерації (http://www.100p.com.ua/statti_2/sojuzna_derzawa.html).

Дякувати Богові, ми наразі можемо поспостерігати за тим, що може зробити любов уряду РФ з братніми країнами. Тихо спостерігати, й розмірковувати, думати...

Чогось з цього приводу крутиться в мене пісня представника російського року українського походження - Сергія Чігракова (Чіжа) - "Солдат на привалі". Не зовсім в тему, але якось вона темі цій співзвучна... Її я у власному виконанні приєднаю до цієї замітки.

А взагалі, я не зі злості це пишу, боронь Боже. Щиро вітаю народи цих країн з наступаючим святом, якщо воно для них свято. А як для мене, то не все тут однозначно, тому й напрошується деяка іронічність, вже даруйте мені...


Путін закликав гідно підготуватися до святкування ювілею Союзної держави

Вічна пам’ять жертвам голодомору!

Приєднуюсь. Вшановую пам’ять закатованих, загиблих від голодомору. Вшанування пам’яті 28 листопада. Дякую за нагадування, Ружа!

Спаси, Господи, души рабів Твоїх! І благослови, щоб ніколи трагедія ця не повторилася ані для України, ані для інших держав Світу.

http://photo.i.ua/channel/834/1823602/

Перепрошую, коментарі я відключив - не хочу і не можу дозволити у своєму блозі глузування над пам’яттю загиблих.

Брати, ігноруйте по можливості тролів!

Давно читаю замітки співтовариства "Ми любимо тебе, Україно!". І розмірковую. Це не є таємницею, що тролі є скрізь, у тому числі й тут, на I.UA. І багато заміток перетворюється на абсолютно безпредметні перепалки через провокаторів-українофобів. Не буду їх перелічувати, майже всі знають, по кого йде мова.

Так ось, мені дуже сильно здається, що цих так би мовити людей в чомусь переконати буде неможливо, тому що люди ці не шукають інформації, істину - для них головне спровокувати конфлікт. А тому будь-яка відповідь цим тролям буде тільки годуванням для них. Я пропоную, коли ви бачите відверто провокаційні коменти, які ґрунтуються на або ненормативщині, або пошлятині, або багаторазовому повторюванні однієї й тієї ж фрази на різних постах різним людям - просто ігнорувати їх (не відправляти в ігнор, а просто не відповідати). Якщо є загроза того, що інші нормальні користувачі можуть сприйняти мовчання як згоду - то не відповідати на комент троля, а стисло викласти своє бачення в окремому коменті (якщо питання дійсно принципове).

Далі приводжу те, що знайшов про тролів на форумі http://forum.tstu.edu.ua/index.php?showtopic=5585

Троллінг — написання в Інтернеті (на форумах, в групах новин Usenet, і ін.) провокаційних повідомлень з метою викликати флейм, конфлікти між учасниками, порожня балаканина, образи і т.п. той хто троллінгом займається, що , називається тролем, що співпадає з назвою  міфологічної істоти.

В інтернет-термінології, «троль» — це людина, яка розміщує грубі або провокаційні повідомлення в Інтернеті, наприклад, в дискусійних форумах, заважає обговоренню або ображає його учасників. Слово «троллінг» може характеризувати або безпосередньо одне  повідомлення, або в цілому розміщення таких повідомлень. Поняття «троллінг» також використовується, щоб описати діяльність тролів взагалі.

Троллінг може дорого обійтися групі. Троль здатний перервати дискусію, розповсюдити погану пораду і зіпсувати імідж групи і конференції. Крім того, якщо група стає чутливою до троллінгу, то багато питань, заданих щиро, але в наївному тоні, будуть відразу ж відхилено. Це може  показатися таким, що вельми не привабливим новому користувачеві,  який ризикне написати своє перше повідомлення і буде тут же обсипаний звинуваченнями.

Популярна мудрість учить уникати годування тролів і ігнорувати спокусу їм відповісти. Відповідь на троллінг неминуче відводить обговорення від теми, виводить з рівноваги спостерігачів і забезпечує троля увагою, якої він жадає.

Людина, відхилена соціальною групою, що в онлайн-общенії (з навішуванням ярлика троля), що в реальному житті, може закріпити в  собі таку антагоністичну роль, і прагнутиме і далі дратуватиме або обурюватиме членів групи. Роль «троль» — часто ознака соціальних відхилень, і ярлик може назавжди зробити користувача таким.

Досвідчені учасники форумів знають, що найефективніший спосіб перешкодити тролю полягає в тому, щоб ігнорувати його wink.gif, тому що будь-яка відповідь заохочує справжнього троля і дає йому привід і можливість продовжувати писати провокаційні вислови. Вони також пишуть «будь ласка, не годуйте троля», user posted image
щоб попередити інших. Проте це попередження може також викликати зворотний ефект, ставши їжею для троля!!!. Тому, якщо учасник форуму стикається з явно безневинною відповіддю тролю, розсудливішим буде попередження в особистому листуванні. wink.gif

Повне ігнорування троля може мати також і негативну сторону. Новий учасник або гість форуму, побачивши повідомлення троля, на яке не поступило жодного відгуку, може прійти до висновку, що це повідомлення несе в собі «істину» або якийсь факт, що не потребує доказу або навіть мінімального коментаря.

******************************
Кінець цитати.


Ну і в цій замітці відповідати буду не на всі коменти - я також не дуже хочу годувати тролів smile . Так що, мовчання далеко не завжди буде означати згоду.

"Україна" Тараса Петриненка (в моєму баченні)

Покричу ще трохи про патріотизм smile . Навмисно не захотів редагувати запис, все одно мої можливості в редагуванні мультимедіа вельми скромні. А так буде простий домашній запис... Без будь-яких спецефектів, накладень, монтажу, перезаписів. Сподіваюсь на те, що автор такої версії не почує, або не образиться на неї smile . Отже, пані та панове, я з моєю гітарою маємо що сказати, і це в доданому звуковому  файлі smile .

Як Луганчанин став писати українською.

Взагалі-то, я - російськомовний. Народився у Луганську, де й прожив перші 23 роки свого життя. До 8-го класу школи я не вивчав української. Ну, мав таке право - не вивчати її як дитина офіцера... Такий був час, така була радянська школа, або, як правильно написати? – може, “совєтська”?. А потім чогось перехотів уходити з уроків, коли решта класу займається... Не тому, що дуже порядний був, а просто... І прапор перший жовто-синій (його тоді жовто-блакитним називали) з’явився у родині. Й напів-заборонені значки з прапорцями, тризубами... Перша сопілка. Уявляю собі сміх тих, хто буде читати цю замітку... Особливо... Хоча, не треба про це...

Сопілка - український народний інструмент, щось на зразок блок-флейти. Вона була у батька, й він наполіг, щоб я навчився грати на ній. Зараз я цим дуже задоволений - дуже своєрідний тембр, нескладна аплікатура - й є можливість додати щось оригінальне - вона дуже цікаво звучить у поєднанні і з гітарою, і з фортепіано...

Але я трохи відволікся. Потім життя мене закинуло до Кіровограда, ну, точніше, не само закинуло, я переїхав. У Кіровограді, повинен сказати – дві мови – російська та суржик. Майже не чути по місту людей, які б розмовляли виключно українською. Ну і я залишився російськомовним – якось не дуже легко перейти на мову спілкування, коли з дитинства говориш російською, і оточує тебе також не українська мова. Але, були причини, й захотілося вести історії хвороби (основний документ, який мені, як лікарю, доводиться вести) українською мовою. Причини ті тут неважливі, головне, що це не була вказівка “згори”, а це було моє бажання. І що цікаво, що на попередньому місці роботи саме це моє бажання викликало масу проблем та зауважень з боку колег. Тобто, коли я писав документацію не державною мовою – це не було проблемою, а коли захотілося вести українською... Виявляється, що це право в Україні ще треба відстояти!

Ось тут я зрозумів, наскільки утискається російська мова в Україні. Уявляю собі, що було б, якби я саме таке рішення прийняв у себе на так званій малій Батьківщині!

Не скажу, що таке рішення було легким само по собі – моєю настільною книгою (окрім суто фахової літератури) став й російсько-український словник + російсько-український словник медичних термінів. Проте згодом заглядати в нього мені було необхідно дедалі рідше.

Але тоді я не витримав випробування людьми. Мати необхідність працювати над собою (щоб грамотно вести документацію) та сперечатися з колегами й співробітниками одночасно – для мене це виявилось занадто. Втім, коли я перейшов на іншу роботу (це не було пов’язано з мовним питанням, на те були зовсім інші причини) –  я із задоволенням помітив, що тут все одно моїм колегам, якою мовою я пишу, головне – ЩО я пишу. Тому зараз пишу я свої документи виключно українською. Не без того, що деколи доводиться відкривати знов таки словничок, але... Зараз відчуваєш якесь особливе задоволення, коли розумієш, що це виходить, і виходить нормально.

Навряд мене зрозуміють ті, для кого українська – рідна. А тим більш не чекаю розуміння від тих, хто плюється при першому ж згадуванні про будь-що українське.

 Що ж стосується коментів... Завчасно перепрошую, але не обіцяю відповідати на всі. Видаляти теж не планую – хай красуються навіть ті, для кого рідна не російська й не українська, а ненормативно-шансонно-олігофренічний діалект. Але моє мовчання далеко не завжди буде означати погодження...

Ось така моя перша україномовна замітка smile ...