Депортація кримських татар у травні 1944 р.


Депортація кримських татар, 1944 р.
Депортація кримських татар, 1944 р.

Навесні 1944 р. радянська влада повернулась у Крим й відразу вдалася до масових репресій проти категорій населення, які виявили хоча б найменшу нелояльність до сталінського режиму у період війни. До числа «неблагонадійних» потрапили громадяни, репресовані раніше за політичними мотивами, а також представники «нелояльних народів».


За принципом «колективної відповідальності»

Досвід масових «етнічних чисток» у Криму в перші роки німецько-радянської війни (зокрема, операції з виселення з півострова 61 тис. 184 німців у серпні-вересні 1941 р. та 438 італійців у січні 1942 р.) став у нагоді відразу після повторного захоплення півострова військами 4-го Українського фронту та Окремої Приморської армії. Вже на шостий день після початку Кримської операції, 13 квітня 1944 р. був підписаний спільний наказ наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії та наркома держбезпеки СРСР В. Меркулова «Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів». Йшлося насамперед про кримських татар, звинувачених у «зраді Батьківщини» та «пособництві на користь німецьких окупантів». Для виконання цього завдання до Криму прибуло 5 тис. оперативних працівників НКВС та НКДБ СРСР, водночас до таємної операції залучили 20 тис. бійців та офіцерів внутрішніх військ НКВС [1].

За даними НКВС-НКДБ, з 10 по 27 квітня 1944 р. було заарештовано 49 членів мусульманських комітетів, створених кримськими татарами під час війни у співпраці з німецькою окупаційною адміністрацією, виявлено 5 тис. 806 «антирадянськи налаштованих осіб». У середині травня їх кількість зросла до 8 тис. 521 особи. Під час оперативно-чекістських заходів вилучено 6 тис. 100 одиниць бойової зброї [2]. 

Факти співпраці окремих представників кримськотатарського народу з нацистським окупаційним режимом у роки війни Сталін хотів використати для реалізації власних великодержавницьких цілей. Через сумнівну лояльність до радянської влади, наявність неросійських національностей на окраїнах комуністичної імперії ставала небажаною. Водночас з’являлася можливість отримати додаткову дешеву робочу силу й скерувати її в інші регіони країни для  використання в екстремальних умовах. Відтак, усе кримськотатарське населення опинилося під загрозою виселення.

Радянські каральні органи розпочали підготовку широкомасштабної операції з виселення кримськотатарського населення з півострова ще задовго до прийняття рішення вищим військово-політичним керівництвом про її проведення. У доповідній записці на ім’я очільника НКВС Л. Берії 7 травня 1944 р. повідомлялося: «Підготовчу роботу по операції вважаємо можливим закінчити 18-20 травня, а всю операцію – до 25 травня». Нарком внутрішніх справ 10 травня 1944 р. власноруч доповідав Сталіну: «Враховуючи зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу, та виходячи із небажаності подальшого проживання кримських татар у прикордонній окраїні Радянського Союзу, НКВС СРСР вносить на ваш розгляд проект рішення ДКО про виселення усіх татар з території Криму. Вважаємо доцільним розселити кримських татар в якості спецпоселенців в районах Узбецької СРС для використання на роботах як в сільському господарстві – колгоспах, радгоспах, так і в промисловості та на будівництві» [3].

На п’яти машинописних сторінках тексту проекту постанови були роз’яснення з усіх питань організації депортації кримських татар, зазначалися терміни виселення, перераховувалися відомства, відповідальні за виконання завдання уряду тощо. Проект був підписаний Й. Сталіним та набув юридичної сили. Ніколи ще проміжок часу між звільненням від окупації та депортацією не був таким коротким: трохи більше місяця.

11 травня 1944 р. Державний комітет оборони СРСР прийняв історичну постанову № 5859 про виселення кримських татар із Кримської АРСР в Узбецьку СРС. Підставою для депортації у документі вказувалося: «У період Вітчизняної війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували із частин Червоної армії, які обороняли Крим, і переходили на бік противника, вступали у сформовані німцями добровольчі татарські військові частини, які боролися проти Червоної армії, в період окупації Криму німецько-фашистськими військами, брали участь у німецьких каральних загонах, кримські татари особливо відзначалися своїми звірячими розправами щодо радянських партизан, а також допомагали німецьким окупантам в справі організації насильницького угону радянських партизан в німецьке рабство та масового винищення радянських людей» [4]. До 1 червня 1944 р. кримські татари отримували статус «спецпоселенців».

21 та 29 травня 1944 р. були прийняті додаткові постанови про нові переселення татар із Криму в Марійську АРСР, Горьковську, Івановську, Костромську, Молотовську та Свердловську області РРФСР [5].

«Детатаризація» Криму

НКВС та НКДБ СРСР вважало можливим закінчити всю операцію з депортації кримських татар достроково до 18-20 травня 1944 р. Згідно з графіком операція з «детатаризації» Криму мала розпочатися вранці 18 травня. Однак за окремими даними, в деяких населених пунктах виселення корінного населення розпочалося пізно ввечері 17 травня.

«З вечора 17 травня 1944 р. у Сімферополі з’явилося багато вантажних машин, – пригадує Ділявер Еннанов. – Вони розмістилися по обидві сторони вулиці. Одночасно у місті з’явилося багато-багато солдат. Ми, маленькі хлопчики, бігали по вулицях і рахували. Починали і збивалися з рахунку. Хіба ми могли собі уявити, для чого вони призначені? У місті не було скасовано комендантської години, і ми з мамою лягли спати раніше. Раптом серед ночі сильний гуркіт у двері. Прокинувшись, я побачив, як заспаній матері офіцер сердитим голосом щось читав на папері. Поряд з ним стояло двоє солдат. Офіцер поспішав. Повідомив, що на збори є 10 хв. (…) Нас вивели з дому в двір. Під дощем в оточенні солдат внутрішніх військ сиділи зі своїм скарбом наші сусіди, також кримські татари. Разом з ними ми просиділи до світанку. Підігнали машини і нас відвезли на окраїну міста, до залізничної станції (…) Пам’ятаю, нас посадили в подвійний вагон № 44. Сльози, стогін, крики – і поїзд рухається з місця. Коли перетинали кордон Криму, всі, хто був в ешелоні, заспівали якусь пісню. Співали і плакали, оглядалися назад» [6].

Тамара Протасова, яка маленькою дівчинкою також була депортована разом зі своєю сім’єю з Криму, розповідала: «На світанку 18 травня 1944 р. нас розбудив гуркіт у двері. Троє озброєних солдат наказали нам швидко зібратися для виїзду. Перелякана мама вирішила, що нас повезуть на розстріл, як німці розстрілювали євреїв. Вона мовчки взяла мене за руку і, не збираючи ніяких речей, пішла до виходу. На щастя, нам трапилися хороші конвоїри. Вони пояснили: вас виселяють, шлях некороткий, беріть із собою все, що зможете взяти» [7].

18 травня 1944 р. нарком НКВС СРСР Л. Берія звітував Й. Сталіну та В. Молотову про початок депортації кримських татар: для завантаження в ешелони було підготовлено 90 тис. осіб, з яких 48 тис. було відправлено на схід. Наступного дня з усього півострова було зібрано спецконтингент у 165 тис. осіб, з яких 136 тис. 412 осіб було депортовано [8].

У звіті 281 окремого стрілецького полку внутрішніх військ НКВС на прикладі Судацького р-ну Кримської АРСР йдеться про те, як відбувалася підготовка та проведення спецоперації: «З 12 по 17 травня підрозділи полку займалися безпосередньою підготовкою до проведення операції – вивчали місцевість гірського району очікуваних дій, наявність прихованих підступів до населеного пункту, місця для розташування вогневих засобів та спостереження, вивчали склад місцевого населення, готували маршрути пересування, визначали місця посадочних площ та пункти зосередження машин (…) Проведення великої підготовчої роботи в підрозділах полку, доведення до всього особового складу конкретного завдання майбутньої операції, дали можливість успішно провести її в короткий період без єдиного випадку якого-небудь спротиву або укриття від населення (…)».В результаті операції із Судацького р-ну було депортовано 14 тис. 378 кримських татар [9].   

20 травня 1944 р. заступник наркома внутрішніх справ СРСР І. Сєров та заступник наркома держбезпеки СРСР Б. Кобулов у звіті вищому партійно-державному керівництву підвели підсумки проведеної операції – депортація кримських татар була завершена о 16-ій год., за її результатами було переселено 180 тис. осіб. Впродовж трьох діб каральні органи відправили з півострова понад 70 залізничних ешелонів, у кожному з яких було по 50 вагонів, ущент заповнених переселенцями [10].

«По дорозі в Сімферополь проїжджали в темноті пусті села. В кожному з них сумно і страшно вили собаки, вили корови – просто страх брав. У Сімферополі нас битком набили в товарні потяги, можна було тільки сидіти. Проїжджали ми різні міста та села, часто у відкриті двері вагонів летіло каміння, доносилися крики: «Везуть зрадників Батьківщини!», – пригадувала виселенка Лілія Яртубашева [11]. 

Масштаб депортації видавався сталінському керівництву недостатнім. Тому 21 травня 1944 р. ДКО СРСР прийняв постанову про додаткове переселення з Криму кримських татар.  

Враховуючи кількість мобілізованих Головним управлінням формування Червоної армії та спецконтингент, скерований на провідні промислові об’єкти країни, загальна кількість вивезених татар становила 191 тис. 14 осіб. Під час проведення кампанії з виселення були заарештовані «як антирадянський елемент» 1 тис. 137 осіб, за весь час операції – 5 тис. 989 осіб. Л. Берія наказав своїм емісарам І. Сєрову, Сергієнко та Фокіну залишатися в Криму та забезпечити арешт тих татар, які переховувалися від переселення: «тов. Сєрову необхідно врахувати, що в Криму ні в якому разі не можна залишати татар, які ухиляються від переселення, та інший бандитський елемент». Одночасно виселяли партійних та радянських працівників Криму [12].

Через деякий час на схід були відправлені кримські татари, які заселяли інші райони країни. НКВС СРСР вимагало від республік свідчити про наявність на їхніх територіях кримських татар. Дослідники називають різну кількість виселених у 1944 р. кримських татар. За останніми підрахунками – близько 200 тис. осіб [13].

Довга дорога на схід

Переселення відбувалося у важких санітарно-побутових умовах. Люди погано харчувалися, що стало причиною високої смертності. Кримська татарка Тамара Протасова пригадувала умови свого транспортування: «До самої смерті не забуду почуття приниження, коли нас, як стадо тварин, заштовхали в товарні вагони і довгі дні та ночі везли затравлених, завошивлених, голодних. Люди помирали. На коротких зупинках солдати викидали трупи із вагонів. Хоронити було ніколи: паровоз давав гудок і ешелон рухався далі» [14]. Її одноплемінник Ділявер Еннанов розповідав: «На шляху двері вагону відкривалися на коротких зупинках, коли вважала за потрібне охорона. На зупинках думали про воду… виносили із вагонів покійників. На більш тривалих зупинках із наявних продуктів, хто встиг що схопити з дому, під наглядом конвоїрів готували собі їжу. За два тижні шляху ті, хто витримав це перевезення, страшно вихуділи, завошивіли, стали непізнаваними»[15].

За підрахунками дослідників, людські втрати під час перевезення кримських татар ешелонами на схід становили 7 тис. 889 осіб [16]. У довідці про рух спецпоселенців Криму в 1944–1946 рр. зазначалося, що у перший період серед них загинуло 44 тис. 887 осіб., тобто 19,6 %. Як зазначалося у зведенні із Узбецької РСР, у 1944 р. серед спецпоселенців у республіці померли 16 тис. 52 особи (10 %), у 1945 р. – 13 тис. 183 особи (9,8 %) із загального числа депортованих [17]. Тамара Протасова щодо умов свого проживання на спецпоселенні в Узбекистані розповідала: «Влітку страшна спека, епідемія тифу та малярії, укуси зміїв та скорпіонів, а взимку холод та голод забирали тисячі людей. Ми з мамою чудом залишилися в живих після тифу, а малярія мучила нас кожне літо на протязі шести років» [18].

Понад 2/3 із виселених кримських татар були спрямовані в Узбецьку РСР. Перші 7 ешелонів із виселенцями прибули в Узбекистан 1 червня 1944 р., наступного дня – 24; 5 червня – 44; 7 червня – 54 ешелони. Усього до Узбецької РСР було депортовано 35 тис. 275 сімей кримських татар. Їх прийом був закінчений 8 липня 1944 р., про що доповідав Л. Берії нарком внутрішніх справ Узбекської РСР Ю. Бабаджанов. Географія розселення виглядала наступним чином: Ташкентська – 56 тис. 641, Самаркандська – 31 тис. 604, Андижанська – 19 тис. 773, Ферганська – 16 тис., Наманганська – 13 тис. 431, Кашкадар’їнська – 10 тис., Бухарська – 4 тис. осіб [19].

Поряд з цим контингентом кримські татари прибули також в Казахську РСР – 2 тис. 426 осіб, Башкірську АРСР – 284, Якутську АРСР – 93 особи, в Горковську область Росії – 2 тис. 376 осіб, а також Молотовську – 10 тис., Свердловську – 3 тис. 591 осіб, Іванківську – 548, Костромську область – 6 тис. 338 осіб [20].

Значну частину кримських татар «передали для трудового використання» на шахтах, заводах та будовах. Більшість з них не мали елементарних умов для життя і праці, багато людей хворіли (від 10 % до 40 %). Станом на 1948 р. у промисловості та сільському господарстві працювало 74 тис. 97 спецпоселенців із кримськотатарського народу [21].

Етноцид проти народів Криму

Насильницьке переміщення кримськотатарського народу зі споконвічної Батьківщини до Середньої Азії та інших регіонів СРСР супроводжувалося його тотальним пограбуванням. Фактично конфіскувалося усе рухоме й нерухоме майно переселенців. Відповідно до постанови ДКО від 11 травня 1944 р. кожній родині дозволили взяти із собою лише «особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд та харчі в кількості до 500 кг». У результаті депортації у кримських татар було вилучено: понад 80 тис. будинків, понад 34 тис. присадибних будинків, близько 500 тис. голів худоби, всі запаси продовольства, насіння, саджанців, корму для домашніх тварин, будівельних матеріалів, десятки тисяч тон сільськогосподарської продукції. Ліквідовано 112 особистих книгозбірень, 646 бібліотек у початкових і 221 у середніх школах. В селах перестали діяти 360 хат-читалень, у міста і райцентрах – понад 9 тис. шкіл і 263 клуби. Були закриті мечеті в Євпаторії, Бахчисараї, Севастополі, Феодосії, Чорноморському та в багатьох селах. На місце виселених кримських татар на півострів прибули переселенці з України, Воронезької, Брянської, Тамбовської, Ростовської областей РФ – загалом 17 тис. 40 сімей (62 тис. 104 особи) [22].

Насильницька депортація позбавляла кримських татар їхнього споконвічного етносоціального та етнокультурного середовища проживання. Хоча офіційно депортований кримськотатарський народ звинувачували у співробітництві з німецькими окупантами, дії комуністичної влади щодо виселення цього народу з півострова були цілком злочинними, адже жоден народ за всіма міжнародно-правовими нормами не може і не повинен бути покараним за злочини, вчинені окремими чи навіть багатьма його представниками. Репресивна політика радянської держави визначила соціальний та демографічний регрес кримськотатарського народу у повоєнний період, поставила його на межу вимирання як національної спільноти. За усіма критеріями депортацію кримських татар у травні 1944 р. можна назвати геноцидом. Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 р. визначала ним «дії, здійснені з метою знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку» [23].

Відповідно до постанови ДКО СРСР від 2 червня 1944 р. одночасно з кримськими татарами з Криму виселяли «німецьких посібників з числа греків, вірмен та болгар». З пропозиціями щодо проведення цієї спецоперації звернувся 29 травня 1944 р. нарком НКВС СРСР Л. Берія [24]. Вірменам та болгарам інкримінувалося активне співробітництво з окупантами, грекам – дрібні торгівельні гешефти з німцями. Операція з виселення охопила обидва контингенти і була здійснена упродовж двох днів – 27-28 червня 1944 р. Органи НКВС примусово перемістили з Криму на спецпоселення в Гур’євську, Молотовську, Свердловську, Кемеровську області та в Башкирську АРСР сім’ї греків, вірмен та болгар в кількості 37 тис. 455 осіб (з них: греків – 16 тис., вірмен – 9 тис. 821, болгар – 12 тис. 628). Всього у травні-червні 1944 р. з Криму було виселено 225 тис. осіб [25].

Політика етноциду щодо депортованих етносів Криму не обмежувалася лише їх виселенням за межі етнічної території. Було здійснено комплекс антиправових заходів, спрямованих на знищення історичної пам’яті, мови, культури і самосвідомості депортованих народів. Відразу після виселення «антирадянських елементів» з півострову розпочалася ліквідація всього, що нагадувало про етноси, які колись населяли Крим. Відбувалася майже цілковита зміна топоніміки півострова. Згідно з указом Президії Верховної Ради РРФСР від 14 грудня 1944 р. [26] були перейменовані райони та районні центри, назви яких були пов’язані з виселеними спецпереселенцями. Зокрема, Ак-Мечетський район був перейменований в Чорноморський, а село Ак-Мечеть – у село Чорноморське, Ак-Щейхський район – в Роздольненський. Усього було перейменовано 11 районів та районних центрів Криму. За підрахунками дослідників, протягом наступних років було перейменовано 1 062 села в 26 районах Кримської області[27].

Постановою Президії Верховної Ради РРФСР від 30 червня 1945 р. було подано прохання до Президії Верховної Ради СРСР щодо перетворення Кримської АРСР у Кримську область. Того ж дня своїм указом Президія ВР СРСР постановила затвердити відповідне подання. Згідно зі ст. 18 Конституції СРСР 1936 р. територія радянських республік не могла бути змінена без їхньої згоди. Однак всупереч цієї норми Кримська АРСР була перетворена в область у складі РРФСР [28]. Ніхто не запитав згоди на це ні в населення, що мешкало на території півострова, ні навіть в органів радянської влади Кримської АРСР. 25 червня 1946 р. на засіданні Верховної Ради РРФСР був підписаний закон, яким було затверджено ліквідацію Кримської АРСР. Таким чином, скасування останньої було взаємопов’язане із переселенням кримських татар, болгар, греків, вірмен та німців з території Криму.

Особи, депортовані з Криму, були зараховані до категорії спецпоселенців, виселених довічно. Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про кримінальну відповідальність за втечі з місць обов’язкового постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» від 26 листопада 1948 р. встановлював жорстоке покарання за втечу зі спецпоселення – 20 років каторжних робіт.

Внаслідок поганих кліматичних та санітарно-побутових умов, непосильної праці та хвороб у нових місцях проживання кількість кримських татар різко зменшилася. Станом на 1 січня 1953 р. у Радянському Союзі проживало 165 тис. спецпоселенців кримськотатарської національності, з них 46 тис. 461 чоловіків, 64 тис. 53 жінки, 50 тис. 220 дітей [29]. Окрім цього, режим спецпоселень сприяв руйнуванню етнічної єдності, мовної спільності кримськотатарського народу, знецінивши такі норми як право на життя, честь і гідність людини.

Режим спецпоселення для репресованих народів Криму був скасований лише указами Президії ВР СРСР від 27 березня 1956 р. (для кримських греків, болгар, вірмен) та від 28 квітня 1956 р. (для кримських татар) [30]. Законодавчі акти вищого органу державної влади СРСР хоча й передбачали звільнення з-під адміністративного нагляду спецпоселенців з Криму, однак повністю позбавляли їх права на компенсацію втраченого при виселенні майна та забороняли повертатися в місця колишнього проживання. Ця заборона формально діяла до 1974 р., а фактично до 1989 р.

http://www.territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=405

Нацистські друзі Путіна в Європі

Западные союзники Путина: почему европейские правые на стороне Кремля? (перевод Foreign Affairs)



Дамы и господа, предлагаем вашему перевод материала влиятельного американского журнала Foreign Affairs с кратким анализом симбиотических взаимоотношений европейских правых партий и российской власти. Нам кажется, что эта статья может положить начало важной дискуссии о том, должна ли России влиять на внутреннюю европейскую политику в своих интересах, и если должна — то какими способами. Приятного чтения!

Учитывая, что основная причина вторжения в Крым по Путину — это борьба с пришедшими к власти на Украине «нацистами», на первый взгляд, не может не удивлять его стремительное сближение с ультраправыми партиями по всей Европе. Но в обоих случаях Путиным двигают не идеологические мотивы. На Украине он хочет получить территорию, которую считает своей по праву. В Европе он поддерживает радикальные партии, надеясь что это во-первых расшатает враждебные государства, а во-вторых приведёт в Брюссель политиков, которые хотят распустить ЕС, а не увеличить его.

В Венгрии, например, Путин взял под крыло партию «Йоббик». «Йоббик» — третья по величине партия в стране. Среди её сторонников есть люди, одевающиеся в псевдонацисткую униформу, произносящие антисемитские речи и всерьёз обеспокоенные «еврейской колонизацией Венгрии». Партия усилилась благодаря растущей популярности националистического курса экономики, который подаётся как средство от непопулярного сокращения расходов и общей либерализации венгерской экономики в последние годы. Россия намерена воспользоваться этими настроениями. В мае 2013 года связанные с Кремлём русские правые из престижного Московского Государственного Университета пригласили лидера «Йоббик» Габора Вону в Москву. На сайте «Йоббик» этот визит описывают как «важный прорыв», показывающий что «лидеры России воспринимают «Йоббик» как партнёров». Ходят устойчивые слухи, что этот энтузиазм оплачен российскими рублями. Партия часто критикует «евро-атлантические связи» Венгрии и Европейский Союз. Недавно «Йоббик» назвал референдум в Крыму «образцовым» — опасное определение в стране, выходцы из которой большими диаспорами живут в соседних Румынии и Словакии. Вероятно, партии нравятся параллели между новой этнической политикой Путина и собственным ревизионистстким национализмом.

vonadugin

Дугин и Вона

Связи Кремля с ультраправым Национальным Фронтом во Франции тоже укрепляются. Марин Ле Пен, лидер партии, посещала Москву в 2013 году по приглашению лидера Государственной Думы Сергея Нарышкина, близкого соратника Путина. Она также встречалась с заместителем премьер-министра Дмирием Рогозиным и обсуждала общие проблемы: ситуацию в Сирии, расширение ЕС и гомосексуальные браки. Французский телеканал ProRussia TV финансируется Кремлём, его редакторы тесно связаны с Национальным Фронтом и используют канал, чтобы продвигать близкие к идеям Национального Фронта позиции по внутренней и внешней политике. Национальный Фронт хочет заменить ЕС и НАТО панъевропейским партнёрством независимых стран, которое, между прочим, должно будет включать в себя Россию и управляться тройственным союзом Берлина, Парижа и Москвы. Спикер Ле Пен, Людовик Де Данн, недавно признал результаты крымского референдума и заявил в интервью радио Голос России что «исторически Крым является частью Матушки-России.» В том же интервью он упомянул, что за прошедший год несколько раз побывал в Крыму. Марин Ле Пен также посещала Крым в июне 2013.

lepennaryshkin

Ле Пен  и Нарышкин

Список этих партий можно продолжать. Помните «Золотую Зарю», партию греческих фашистов, которая в 2012 году выиграла 18 мест в парламенте Греции? Её сторонники используют нацистскую символику на митингах, делают упор на уличные драки и распевают греческую версию гимна Нацистской партии. Правительство Греции посадило лидера «Золотой Зари» Никоса Михалолиакоса в тюрьму и лишило неприкосновенности депутатов его партии, а потом предъявило им обвинения в организации актов насилия. Но партия продолжает выходить на улицы. «Золотая Заря» никогда не скрывала прочных связей с российскими ультраправыми и предположительно получает средства из России. Один из связанных с Зарёй веб-сайтов сообщает, что в тюрьме Михалолиакос получил письмо от Александра Дугина, профессора МГУ, бывшего кремлёвского советника и автора «евразийской» идеологии Путина. Тот же Дугин принимал лидера партии «Йоббик» Габора Вону в Москве. В своём письме Дугин выразил поддержу геополитическим взглядам «Золотой Зари» и предложил наладить общение между греческой партией и своим аналитическим центром. Ньюйоркский сайт «Золотой Зари» сообщает, что Михалолиакос «ясно высказался в пользу союза и сотрудничества с Россией и против морской атлантической цивилизации».

nik

Задержание Михалолиакоса

Наконец, документы опубликованные WikiLeaks показывают что болгарская ультраправая партия «Атака» тесно связана с российским посольством. Слухи о финансировании «Атаки» Россией ходят давно, но до сих пор не подтверждены. Однако, в энтузиазме болгарских националистов по поводу российской внешней политики может убедиться любой. 17 марта «Радио Болгария» сообщило, что депутаты «Атаки» «настаивали, что Болгарии необходимо признать результаты референдума в Крыму». Лидер партии Волен Сидеров неоднократно призывал болгарское правительство наложить вето на экономические санкции ЕС против России.

В дополнение к публичной поддержке аннексии Крыма Россией, «Йоббик», Национальный Фронт и «Атака» отправили наблюдателей на крымский референдум (то же сделали австрийская «Партия Свободы», бельгийская Vlaams Belang, итальянские Forza Italia и Lega Nord, польская Самооборона и некоторые ультралевые партии, в их числе немецкая Die Link). Их поездка была организована Евразийским Советом за Демократию и Выборы (ЕСВД), ультраправой неправительственной организацией «противостоящей западной идеологии». По собственному определению, ЕСДВ специализируется на мониторинге выборов в «самопровозглашённых республиках» Абхазии, Приднестровье и Нагорном Карабахе, союзниках Москвы.

1395124658-a1eefaef16ef7a44caae5b5e320c28e6

Распространяемая в интернете фотография наблюдателей за референдумом в Крыму
с «разоблачающими» подписями (по клику — большая версия). Вопрос «российские ли это агенты» —
неправильный. Правильный вопрос — полезно ли России иметь своих агентов.
(комм. «Спутника и Погрома»)

Тёплые отношения между режимом Путина и европейскими ультраправыми выглядят странно, учитывая борьбу этого режима с «нацистами» в украинском правительстве. Но неприязнь Путина к украинским «фашистам» не имеет ничего общего с идеологией. Дело здесь в том, что они — украинские националисты. Националистические партии «Свобода» и «Правый сектор», которые могли бы быть успешны на Украине после свержения Януковича, выступают за независимость страны, которая, по мысли Путина, не должны существовать отдельно от России.

Похожим образом поддержка, оказываемая Россией европейским ультраправым, связана не с идеологией, а с желанием расшатать европейские правительства, предотвратить расширение ЕС и привести к власти режимы, дружественные России. В этом смысле несколько европейских стран находятся на расстоянии одних «нехороших» выборов от катастрофы. Существует мнение, что в Венгрии такая катастрофа уже произошла. По мере того как популярность «Йоббика» росла, антидемократическое правоцентристское правительство премьер-министра Венгрии Виктора Орбана всё сильнее сдвигалось вправо, и в результате заключило с Россией крупную сделку в области ядерной энергетики. Россия планирует одолжить Венгрии десять миллиардов евро на сооружение двух новых реакторов на атомной станции Пакс, ещё сильнее таким образом увеличив энергетическую зависимость Венгрии от России. Габор Вона из «Йоббика» хочет пойти дальше, выведя Венгрию из ЕС и присоединившись к российскому проекту Евразийского Союза.

Европейские парламентские выборы, намеченные на конец мая, обещают высокие для ультраправых результаты. Плохая экономическая ситуация, которую только усугубила насаждаемая Европейским Центральным Банком политика экономии, привела к росту популярности ультраправых. Последние опросы показывают, что во Франции и Голландии крайне правые могут получить большинство мест в национальных делегациях этих стран. Брюссельские аналитики предупреждают, что до 20% депутатов нового Европарламента, что вдвое больше чем сейчас, будут из партий, желающим роспуска ЕС. Это может привести к коллапсу правительства не менее масштабному, чем недавние проблемы в Вашингтоне, нанеся серьёзный удар по расширению ЕС и попыткам противостоять русскому экспансионизму.

Странно утверждать, что стратегия, применённая Путиным в Крыму (поддержка ультраправых партий с тем чтобы посеять хаос, а затем воспользоваться им), может быть успешной в южной и восточной Европе. Или что некоторые партии в Европарламенте, ежедневно работающие на разрушение ЕС и в последнее время укрепляющие свои позиции, финансируются Россией. И всё же на такую возможность нельзя закрывать глаза. Возможно, вскоре Россия получит возможность расшатывать ЕС изнутри.

Чтобы противостоять российскому влиянию, европейские лидеры должны начать официальные расследования источников, из которых финансируются ультраправые политические партии. В случае, если обширные связи с Россией будут найдены, важным шагом будет публичное освещение этих связей и применение к России санкций, которые затруднили бы такую поддержку. Проевропейские партии могли бы таким образом мобилизовать электорат, с известной неохотой голосующий на выборах в Европарламент. Европе также придётся пересмотреть политику экономии, растравившую обиды многих европейцев и толкнувшую их на поддержку антисистемных и антиевропейских правых партий. Хотя Германия и запретила ультраправые партии, другие страны этого не сделали. Германия таким образом недооценила урон, который политика экономии нанесла европейскому проекту и должна оценить эффект, который чрезмерное сокращение бюджетов, осторожная монетарная политика и излишек экспорта имеют на политику в остальной Европе.

Вызов, брошенный Европе Путиным, необходимо воспринимать серьёзно. Вместо того, чтобы ухватить ещё один кусок территории на «домашнем» фронте, Путин может молчаливо стоять в стороне и терпеливо ждать оглушительной победы пророссийских ультраправых на майских выборах в Европарламент. И того, как эти выборы ослабят ЕС, и приблизят друзей России к власти.

http://nektonemo.livejournal.com/4604773.html

Петиція про визнання Росії державним спонсором тероризму

https://petitions.whitehouse.gov/petition/designate-russia-state-sponsor-terrorism/XMjbTltM

До 71 річниці створення дивізії "Галичина"

https://sites.google.com/site/naklepy/




https://sites.google.com/site/juvileinyialmanakh19502000/

Бібліографія Дивізіяна - найповніша бібліографія видань по темі "Дивізії Галичина" , станом на 2012 p. 
https://sites.google.com/site/bibliografiadyviziiany/

Хорватський рецеп по боротьбі з т. зв."мирними" жителями Донбасу

То, что сегодня творит Россия на Донбассе с участием "мирных жителей" - отнюдь не ново. Подобные тактики использовали сербы во время оккупации восточных земель Хорватии - против хорватской армии: и стрельба из-за голов "мирных", и блокирование техники...

Были и более изощренные приемы: например, отделение хорватских солдат или полиции встречала улыбчивая бабушка со словами "сынки, мы же братский народ", усаживала за большой стол, накрытый во дворе, уходила в дом за угощением... И через полминуты по гостям с чердака начинал работать пулемет.

Набирали и инструктировали "мирных жителей" в диверсионных центрах Сербии, после чего перебрасывали через кордон и поселяли в домах, которые оставили хорваты-беженцы. Кстати, "мирными этническими сербами" были, в основном, отставные военные, с той же мотивацией, что и у россиян сейчас - заработать на крови.

От действий так называемых "мирных жителей" хорваты испытывали достаточно ощутимые потери в живой силе и технике (а не только унижение, которое переживают украинцы, когда у наших солдат ОТБИРАЮТ (!!!!!) автоматы и бронетраспортеры).

С этим нужно было что-то делать - и решение было принято. Оно было непростое - но, как показало будущее, позволило сберечь тысячи человеческих жизней с обеих сторон.

Когда соединения регулярной армии Республики Хорватия сближались с сербскими солдатами, ополченцами и "мирными" (разделение, как правило, было очень условным - как и ныне на Донбассе), хорваты выстреливали в воздух специальную сигнальную ракету. Которая означала: ровно через 30 секунд после сигнала все люди, находящиеся в зоне боевых действий со стороны противника, считаются ВОЕННЫМИ, 30 секунд было дано случайным прохожим и зевакам для того, чтобы покинуть место столкновения.

Об этом было сообщено через газеты, ТВ и в листовках, которые распространялись в зоне конфликта.

Итог - быстрый и радикальный: буквально после первых двух-трех столкновений количество случайных людей и "зевак за компанию" в районах боевых действий уменьшилось почти до нуля. Точно зная, что через полминуты начнет работать армия безо всяких "няш-мяш", большинство простых людей не хотело испытывать судьбу почем зря.

При этом хорватская армия соблюдала "правила войны" - что и подтвердил Гаагский трибунал по бывшей Югославии, ОПРАВДАВШИЙ легендарного хорватского генерала Анте Готовину. Ведь настоящим мирным жителям всегда предоставлялась возможность уйти невредимыми.

Сегодняшняя "антитеррористическая операция" в исполнении Турчинова, Авакова и Ко - это позор и унижение для страны.

А для того, чтобы победить, хорошо бы поучиться у хорватов - которые выстояли против сильного, хорошо вооруженного, превосходящего по всем параметрам противника, потому что:

а) не боялись принимать жесткие, но верные решения;

б) очень, очень, очень любили свою страну.
https://www.facebook.com/oleinikov.me/posts/272152966292363