ІНШИЙ ПОГЛЯД: Микола Кузнєцов.

Віталій НЕПОМНЯЩИЙ

Гармати Другої світової вій­ни давно відгриміли. Втім, до сих пір, в тому чи іншому населеному пункті України знаходять вже поржавілі снаряди, які ще можуть вибухнути. Пройшло більше 60 років після закінчення активних бойових дій, та до сих пір існують історичні міфи і ними, за звичкою, годують громадян. Втім - це вже не снаряди. На повірку, багато радянських даних виявляються звичайними мильними бульбашками.

Наприклад, в офіційній Радянській енциклопедії було чітко написано: «Кузнецов Микола Іванович, загинув у бою з бандерівцями в с. Боратині (тепер Бродівського району Львівської області). Похований у Львові». Саме цю версію свого часу викладено в книжках М. Струтинського «Подвиг», Олександра Лукіна й Теодора Гладкова «Николай Кузнецов» та інших радянських виданнях.

Як зазначає ряд українських дослідників, для широкого загалу раз і назавжди сконструювали обставини смерті Ніколая Кузнєцова, місце його загибелі, місце перезахоронення - пагорб Слави у Львові. І звісно, герої­чна біографія борця з фашизмом. Чи все так було насправді? Ми спробуємо розібратися за допомогою свідчень учасників арешту розвідника.

Зі слів заступника начальника відділу контррозвідки ОУН ВО «Заграва» (Рівненська область) Артема Петренчука, можна припустити, що в бою в Боратині Кузнєцов участі не брав, а на питання, як Кузнєцов попався їм в руки, контррозвідник ОУН відповідає: «Він не попався, він просто - з'явився. Люди з села Переминки були із сім'ями в лісі (а Переминка неподалеку від райцентру Костопіль Рівненської області - це поряд через річку), і він там шатався. І один хлопець, я з ним в школі вчився в Переминці в одному класі, прийшов і каже: так і так, якийсь чоловік прийшов, з вінтарем російським - карабіном (з відпиленим бойком). Говорю, ведіть його сюди. Привели в ліс, де моя сім'я була. Це під Любашою Костопільського району. На ньому шинель була така, як німецька, та коричневий світер, перед нами маскувався як совєтський військовополонений. Він повноватий був, не дуже високого зросту... Мій батько (колишній унтір-офіцер царської армії) тільки глянув на нього, пізніше моргнув мені, ми вийшли в іншу кімнату - і каже: «Ой, це - пташка. Обережніше, це - велика і небезпечна пташка».

Отже, Микола Кузнєцов сам при­йшов до «оунівців». Навіщо? Єдине, в чому націоналісти погоджуються з комуністами, це те, що Кузнєцов був розвідником дуже високого рівня. «Він мав організовану мережу агентів внутрішньої дії всередині ОУН і УПА».

«У Кузнєцова  були підпільні зв'язки зі своїми агентами. Вони по раціях тримали зв'язок. Але, щоб тримати справу під контролем, йому треба було потрапити у наші ряди, у верхівку. І тоді продав би все», - згадує Артем Петренчук.

Коли Микола Кузнєцов прийшов до оунівців, у нього було декілька легенд. «Спершу Кузнєцов говорив, що він совєтський генерал... Кузнєцов. Командував дивізією. Потрапив в полон до німців під Кременчугом. Доводив, що увійшов у довіру до них, був з іншими полоненими у Рівному», - розповідав Артем Петренчук. Кузнєцов стверджував: «Німці повезли нас в ліс дрова заготовлювати, і мені вдалося втекти...».

Ніколая Кузнєцова залишили ночувати в хаті під Любашою, в лісі. А зранку наступного дня контррозвідники ОУН послали зв'язкового в Любашу, де саме знаходились їх керівники. Останні прислали трьох хлопців, забрали Кузнєцова і відразу пішли звідти... Працівники спецпідрозділу ОУН направились в селище Верба, Рівненської області, де і проходило слідство у справі Кузнєцова.

З книги, написаної Василем Щеглюком на основі спогадів Луки Павлишина, колишнього військового референта УПА «Південь», ми можемо отримати підтвердження, як про арешт Кузнєцова членами ОУН, так і про професіоналізм Кузнєцова.

Ось як сам керівник СБ ОУН Микола Арсенич пояснював причину чисток в ОУН, які мали місце в березні-квітні 44 року. «Біля Рівного зловили велику більшовицьку рибу - розвідника у формі німецького офіцера. Він вже встиг вбити багатьох німецьких високопосадовців у Рівному та Львові», - згадував Лука Павлишин. Спочатку полонений майстерно грав свою роль, пред'явивши документи на ім'я німецького офіцера Пауля Зіберта. За словами Артема Петренчука, німецьку мову Кузнєцов знав на відмінно.

Але ж Михайло мав інформацію на цього лже-Зіберта, тому швидко доказав йому, хто він є насправді.

ДОВІДКА

Служба безпеки ОУН мала інформацію про вбивство Кузнєцовим німецьких високопосадовців Прицманн, Ільгена і Доктора Бауера.

Допит вівся у формі переговорів, без застосування засобів примусу. Кузнєцов після деяких роздумів у всьому зізнався. Він розповів про свою розвідницько-терористичну діяльність, про багаточисельне більшовицьке підпілля на цій території. Виходило, що Кузнєцов це підпілля контролював, мав своїх агентів в УПА - колишніх військовополонених, які добре замаскувалися і чекали відповідного моменту для дезорганізації, а то і розвалу УПА.

Голова обласної ради ветеранів Дніпропетровщини, депутат облради від Партії регіонів Станіслав Шевченко вважає Кузнєцова героєм. «Український народ має бути йому вдячним», - впевнений він. «А оунівців, що заарештували Кузнєцова, треба було розстріляти. Коли Кузнєцов вбив німецького генерала, то німці просто почали проводити акції залякування», -переконаний Станіслав Шевченко.

Про ті «акції залякування» згадує і колишня жителька Острозького району Рівненської області Надія Ярмолюк: «Після вбивства німецького генерала в Рівному, в 41 році, німці знищили 300 жителів області. Моя знайома з Рівного, очевидець тих подій, говорить, що вбивали всіх поспіль: дорослих, дітей. Застрелили і її діда. Дівчині вдалося врятуватися, сховавшись у дитячому садочку».

У 90-річної Надії Ярмолюк виникає питання: коли Кузнєцов вбивав генералів, він хіба не знав, що у відповідь німці будуть нищити мирне населення?

«Це було все спеціально зроблено. Він на місці одного з вбивств течку залишив в машині з документами, начебто від бандерівців. Підкинув, - продовжує Артем Петренчук. - У відповідь нацисти заарештували тільки з райцентру Костопіль 120 чоловік. Їх відвезли у Рівне. А близько нікого з націоналістів не було. Хтось повідомив через когось, то в районі села Олександрія хлопці прийшли, але потяг вже проїхав, і заарештованих людей не встигли врятувати. Їх усіх безжально стратили».

Оунівський контррозвідник говорить, що серед вбитих було багато націоналістів. Зокрема, полковник армії УНР Коваленко, сотник УНР Ружицький. Був серед них і редактор друкарні ОУН у Рівному - Рибак, який боровся ще проти «панської» Польщі, був одним з головних організаторів ОУН на Костопільщині, отримав від поляків 12 років ув'язнення. Ще заарештували оунівця на прізвище Середа. (Йому вдалося втекти. Пізніше був одним з керівників СБ «УПА-Північ»). «Але більшість затриманих були простими селянами», - резюмує Артем Петренчук.

Хотілося б почути і версії працівників КДБ та НКВС, які «займалися оунівцями», їх погляд на діяльність ОУН-УПА, але, як сказали в дніпропетровському управлінні СБУ, останній з «спеціалістів» нещодавно помер. А Станіслав Шевченко порадив нам читати книгу «Сильні духом», «де все правильно написано», де бандерівців називають бандитами, які вбивали свій народ.

З книги Теодора Гладкова «Ніколай Кузнєцов»

В феврале 1944 года Кузнецов решил самостоятельно пробиваться на соединение с Красной Армией вместе с разведчиками Каминским и Беловым. Вероятно, именно тогда Кузнецов и написал рапорт одному из руководителей советской разведки, в котором подробно докладывал о всех своих делах, совершенных в тылу врага. Рапорт был подписан коротко: «Пух»; под этим кодированным именем Кузнецов проходил тогда в засекреченных документах. Конверт с рапортом положил в верхний карман мундира.

Настоящий разведчик, Кузнецов предусмотрел все, в том числе и возможную смерть от пули советского солдата, который не мог бы знать, что человек в ненавистном фашистском мундире на самом деле - воин той же самой великой страны. Николай Иванович рассудил, что если даже и придется ему погибнуть такой горькой смертью, то, обнаружив рапорт, похоронят его все же как своего.

С неделю Кузнецов, Каминский и Белов бродили по лесам, пытаясь приблизиться к линии фронта. В первых числах марта они вышли к селу Боратин.

Здесь разведчики и натолкнулись на банду националистов, переодетых в форму советских воинов...

Поняв трагическую ошибку, Николай Иванович сорвал с пояса тяжелую противотанковую гранату. Раздался оглушительный взрыв...  

Щоправда, з думкою Шевченка погоджуються далеко не всі ветерани Другої світової війни. Першим, чомусь, згадався фронтовик з Дніпроджержинська, який до пенсії працював простим вантажником. І на паради в честь Перемоги, організовані владою, не ходив. На питання сусідів, відповідав коротко: «Не можу я з тими мародерами з НКВС разом бути, бо вони... стріляли нам в спини». Також ми писали про дніпропетровця Василя Кудасова, який з боями дійшов до Берліну, і який говорить, що він росіянин, фронтовик, але нормально ставиться до ветеранів УПА. «Вони з комуністами воювали, а червоноармійців-фронтовиків не чіпали», - говорить Кудасов.

А бандитами ветерани називають представників нинішньої влади, яка сьогодні не хоче допомогти ветеранам навіть квартири відремонтувати. Не заслужили?

До слова, згадалася історія, про яку писав публіцист Володимир Гонський.

Іван Станжур воював за Україну в Радянській Армії. Пам'ятаєте радянський фільм «Спрага» про бої за Одесу, блокаду німцями міської водокачки і героїзм радянських воїнів при її розблокуванні? Іван Станжур - один з прототипів героя цього фільму. Після страшного поранення в тому бою він залишився без ока, партизанив на Чернігівщині. На запитання щодо його ставлення до ОУН і УПА відповів, що звичайний радянський воїн, захисник Вітчизни (а не імперії Сталіна), має ставитись до повстанців з великою пошаною. Декілька років тому влада навіть не відреагувала на клопотання про присвоєння йому «Героя України». Він говорив, що для «списочної» влади вони, ветерани, стали вже непотрібні навіть для показухи. Ні радянські, ні упівські...Натомість, звання «Героя» отримав Сергій Ківалов, причетний до фальсифікації результатів виборів Президента в 2004 році.

Іван Курпа - захисник Сталінграду, пережив блокаду 43 року. Сьогодні мешкає в Хмельницькій області. І не вважає СРСР переможцем у тій війні: «Це була перемога вільних людей: англійців, американців, французів... прості ж фронтовики боролись за свою землю, а не за комуністів, - говорить колишній солдат. - Між іншим, в СРСР був єдиний завод-гігант, який випускав алюміній. Він знаходився в Дніпродзержинську. Працював від Дніпрогесу. А коли почалася війна, Дніпрогес зруйнували, і ми залишились без алюмінію. Десятки тисяч тонн алюмінію для двигунів танків та літаків привозили з Англії, Канади, Південної Америки. От, у будь-кого запитайте, як ми перемогли, 50 тисяч нових танків з чийого металу зробили?»

Повертаючись до постаті Ніколая Кузнєцова, Артем Петренчук стверджує, що під час слідства Кузнєцов не вів себе по-геройськи. Він розколовся, здав усе своє підпілля: назвав псевдоніми, паролі. Просив, щоб його не били та добре годували. Погоджувався працювати на ОУН. Говорив, що може принести націоналістам багато користі.

Інформація, надана Артемом Петренчуком, повністю збігається з тим, що переповів Лука Павлишин, посилаючись на шефа СБ ОУН Миколу Арсенича.

«Умова була така: щоб не катували під час допитів, добре годували і, звичайно, зберегли йому життя». Але Миколу Кузнєцова таки розстріляли, і його тіло поховано неподалік містечка Дубно, що на Рівненщині.

Сподіваємось, у питанні загибелі Ніколая Кузнєцова, з часом, історики «розставлять всі крапки над і». І одним міфом «древнього СРСР» стане менше.