Курінний “Перебийніс”

Одним із провідних діячів національно-визвольної боротьби за УССД, був буковинець Данилюк Назарій Степанович – “Підкова”, “Перебийніс”, “Д-45”, “Л-54”.

Народився 1910 р. у с. Витилівка Кіцманського повіту. В сім’ї Степана Захаровича і Євгенії (уродженки с. Шубранця) було восьмеро дітей: Захарій, Назарій, Савета, Степанія, Сільвестр, Оля, Корнель, Влодко. Батько був добрим господарем, привчав дітей до праці, виховував у національному дусі. Назарій навчався у чотирирічній сільській школі, по закінченні – в Чернівецькій гімназії.

Згодом Назарій був призваний до румунської армії. Призивали до війська молодих хлопців, яким виповнився 21 рік і служба тривала 3 роки.

Після завершення служби вступив на юридичний факультет Чернівецького університету (за іншою версією – навчався в університеті Бельгії), під час навчання став членом ОУН, отримавши псевдо “Підкова”.

Після здобуття вищої юридичної освіти, Н. Данилюк працював адвокатом у м. Чернівці, відстоював в румунських судах права буковинців на рідне слово, так як окупаційна влада забороняла українську мову, насаджуючи свою мову. Вільно володів декількома іноземними мовами: французькою, німецькою, румунською, польською.

В кінці 30-х рр. Назарій одружився з студенткою Лучією Карличук.

Із приходом червоних “визволителів”, в краї почався масовий вивіз буковинців у Сибір та інші віддалені регіони радянської імперії. Не оминула така доля і Степана Данилюка, батька Назарія. По дорозі у Сибір його розстріляли неподалік м. Умань. Над Назарієм, як членом ОУН, також нависла небезпека арешту органами НКВД, але почалася німецько-радянської війна.

Після початку війни, на Буковину повертається румунська влада, представники якої жорстоко переслідували національно свідомих українців. У жовтні 1941 р., від переслідувань служби держбезпеки Румунії, відомий захисник разом із дружиною Лучією виїздять до м. Львова. На протязі 1942-43 рр. старший десятник доктор Назарій Данилюк у Львівській українській поліційній школі викладав право, дружина навчалася на медичному факультеті Львівського університету.

Навесні 1944 р. командування УПА призначило “Перебийноса” командиром сотні, яка оперувала в Жаб’євському (Верховинському) та Косівському районах Станіславської області. Сотня під його командою звела декілька боїв із відступаючими німецькими і угорськими частинами, захищаючи від грабунків мешканців карпатських сіл, та здобуваючи зброю і амуніцію.

“Перебийніс” був справжнім інтелігентом і мав твердий характер. Високий, стрункий, чорнявий сотенний запам’ятався стрільцям своєю цілеспрямованістю та бездоганною військовою виправкою. На озброєнні мав автомат німецького виробництва МP-40, пістолет та гранати, на грудях носив далековид (бінокль – Авт.).

У листопаді 1944 р. окружний провід ОУН Коломийщини відрядив сотенних-буковинців “Перебийноса” і Романа Дубика-“Боєвіра” у рідні терени. Разом із чоловіком на Буковину повернулася і його дружина Лучія Данилюк-“Люся”, “Галина”, лікар за фахом, її призначено санітарним референтом в обласному проводі ОУН Буковини. Поручник “Перебийніс” спочатку очолив сотню, а потім – Буковинський курінь УПА. Колишній курінний Олекса Додяк-“Крига” став командиром першої сотні, “Боєвір”, Ілля Мацьопа-“Хмара”, Онуфрій Москалюк-“Яструб” і Олексій Рижко-“Борисенко” – інших сотень. Вояки куреня під командою досвідчених командирів звели десятки боїв з внутрішніми і прикордонними військами НКВД, здійснили декілька нападів на гарнізони ВВ НКВД та станиці “стрибків”, знищуючи окупантів та їх прислужників. Але вже влітку 1945 р. Буковинський курінь було розформовано.

В листопаді 1946 р. “Перебийніс” переведений до теренової сітки ОУН, від серпня 1947 р. – член окружного проводу ОУН Коломийщини. Колишня підпільниця Василина Петріянчук-Домнюк -“Квітка” (проживає у с. Стебні Косівського р-ну) називає “Перебийноса” надрайонним провідником. Але в той час надрайонним провідником ОУН Косівщини був поручник Микола Харук-“Вихор”. Тому цілком імовірно, що командир “Перебийніс” працював на посаді надрайонного референта пропаганди ОУН Косівщини.

Головний пропагандист під час рейду відділу УПА на чолі з сотником Петром Мельником-“Хмарою” територією Румунії влітку 1949 року, головним завданням було встановлення контакту з румунським підпіллям. В ніч з 26 на 27 червня група у районі гори Стіг перетнула радянсько-румунський кордон. Серед учасників рейду тільки “Перебийніс” знав румунський терен та мову і тому на політичних мітингах перед румунськими селянами тільки він виступав та відповідав на їхні запитання. За два тижні українські повстанці пройшли 150 км, не втративши жодного вояка. В ніч з 9 на 10 липня повстанці перетнули кордон і 27 липня повернулися до місця постою в с. Космач Косівського району. Під час рейду “Перебийніс” фотографував (крім нього, фотоапарати мали Дмитро Білінчук-“Хмара” і Іван Гаргат-“Липкевич”) та вів щоденник і 12 жовтня 1949 р. склав детальний звіт “Двотижневий рейд в Румунію”, який він особисто надрукував на машинці (оригінал звіту зберігається в Галузевому державному архіві СБУ).

В жовтні 1949 р. велика група підпільників на чолі з “Перебийносом” збудували бункер на полонині Копилаш, в якому разом з ним зимувало 20 чоловік. Після танення снігу, в квітні 1950 р. командир “Перебийніс” взяв із собою стрільців Івана Шкрібляка-“Дуная”, Івана Дебринюка-“Непорадного” та “Чорного” (дані не встановлені) і пішов на працю в терен.

У червні 1951 р. крайовий референт пропаганди ОУН Карпатського краю Михайло Дяченко-“Гомін”, більш відомий під літературним псевдонімом “Марко Боєслав” (100-річчя від дня народження якого відзначали навесні цього року), призначив його окружним референтом пропаганди ОУН Коломийщини.

За оперативними даними співробітників УМҐБ по Станіславській області, які їм надав зрадник “Кіров” (агент “Тарас Степанович”), у окружного пропагандиста “Перебийноса” були три охоронці: “Чех”, “Говерля”, “Швидкий”.

Загинув “Перебийніс” (останній зв’язковий окружних проводів ОУН Коломийщини і Буковини із закордонним представництвом УГВР) 31 жовтня 1951 р. на радянсько-румунському кордоні, під час сутички з румунськими прикордонниками, йдучи на зв’язок. Під час бою в полон був захоплений його охоронець Василь Рабинюк-“Чех”. Румунські органи держбезпеки передали тіло загиблого і заарештованого “Чеха” радянському МҐБ. Місце поховання Назарія Данилюка невідоме.

Існує версія, що командир “Перебийніс” був нагороджений Бронзовим хрестом заслуги. Ця відзнака була при загиблому і її показував слідчий УМҐБ заарештованому підпільнику Юрію Паєвському-“Жуку”. Але чи це була нагорода “Перебийноса” (в списках відзначених БХЗ його псевдо немає), чи він мав вручити її комусь із членів ОУН, невідомо.

24 червня 1999 р. у с. Яворів Косівського району Івано-Франківської області були знайдені чорно-білі негативи, з яких були зроблені фотографії (Яворівський архів УПА). Серед 216 світлин архіву, а також на світлинах зі сховку Володимира Яким’юка-“Аскольда”, на декількох із них зображений наш славний земляк.

За дев’ятнадцять років Незалежності відомому підпільному командиру, поету, пропагандисту, на Буковині невдячними нащадками не встановлено жодного пам’ятника, не видано жодної поетичної збірки.