Застереження для істориків

Нещодавно на полицях книгарень в Америці з’явилося нове видання: Alexander Statiev “THE SOVIET COUNTERINSURGENCY IN THE WESTERN BORDERLANDS“ (Совєтська протиповстанська боротьба на Західних теренах), в якій автор знайшов місце, щоб показати також «злочини» «Нахтіґаля» під час ІІ Світової війни. Переглядаючи цю книжку, зауважив я, що відносно українських проблем автор користувався у своїй праці лише одинокою книжкою Віктора Поліщука - «відомого науковця - історика - професора і..і..і..?» у його оплюгавлюванні боротьби Дружин Українських Націоналістів (ДУН) під назвою «Гірка Правда» - «Злочинні дії ОУН-УПА». Тож відразу стала мені ясною ціль. У його писанні не знайдете навіть таких імен як Оберлендер, Побігущий, а ім'я Романа Шухевича - командира куреня «Нахтіґаль» згадав він лише 5 разів, і то лиш, що він очолив УПА після Дмитра Клячківського. Знаючи добре автора Віктора Поліщука, постараюсь познайомити з ним і читачів. А ви уже самі зробіть висновок про нього, як «науковця - історика - знавця боротьби українських націоналістів», як і про вартість книжки А. Статієва.

Віктор Поліщук, автор книжки «Злочинні дії ОУН - УПА», у тій своїй праці на 500 сторінках «розправляється» з українською визвольною боротьбою часів ІІ Світової війни. Один із розділів книги Поліщука носить назву «Дружини Українських Націоналістів» /ДУН/ і розміщений на сторінках 175-184. У тій своїй праці в розділі «Про Автора» пише, що він українець, католик, в 1946 - 1981 житель Польщі, - учитель, прокурор, адвокат. Вважаю, що цього вже навіть вистачає, бо всім відомо, хто міг допнятись до прокурорства в комуністичній державі совєтської системи. У його великій праці, як і в праці А.Кормана, не знайдете ні одного імені свідка, який врятувався, або, щоб були хоч вказані їхні імена, чи ініціали, чи коли це було та де це було.

Але погляньмо, що поляки самі пишуть про В.Поліщука:

У листі «Polish Historical Society in USA, з дня 09-06-1994, писаного до Конгресу Польонії Канади, читаємо:

«…Один із вислужників бувшої совєтської імперії є бувший комуністичний адвокат Віктор Поліщук, напевно волинський або львівський жид із зміненим в часі війни, чи після неї, прізвищем. Одержали ми відомості з Польщі, що кільканадцять літ тому УБ (польська Служба Безпеки) вислала його до Канади в цілі ширення мартирологічної ненависти межи поляками і українцями. Подібне завдання в Польщі виконували львівські жиди С.Ґергард, Е.Прус і прокурор др. Й.Вільчур. В США на службі К.Ґ.Б./У.Б. був ніби М.Ганусяк. Не є ми певними щодо позиції в тій тематиці історика А.Кормана».

«…Повертаючись до теми, у липні 1994 року ми просили Поліщука прислати нам для оцінки зміст своєї книжки, на видання якої він старався випросити в польських промисловців 50 тисяч доларів. Поліщук відмовився прислати зміст, чи хоча би 20 вибраних сторінок, як і копій рецензій професора Альбіна та директора І.П.Н., на яких він покликається. Підозріваємо, що Поліщук спізнився із закінченням своєї антиукраїнської книжки і не зміг одержати цілого гонорару від своїх комуністичних спонсорів…, «підозріваємо, що більшість «550 джерельних описів Поліщука, - це є дані післявоєнних анкет КҐБЗГ, в яких кожен, що свідчив, перебільшував вигадки про воєнні злочини з надією, що за те дістане більше відшкодування від польського чи німецького урядів. Колишній директор КҐБЗГ проф. Пліховіч навіть мав на це окрему картотеку, названу «Бздури». Після його смерті ці «бздури» агенти УБ використали як «історичну правду для обмеження впливів Аденауера і водночас за одним махом знищення незалежних рухів українців і поляків».

У своїй «науковій» праці - «Гірка Правда - Злочинність ОУН-УПА» В.Поліщук вцілості використав описи подій, як і зізнання свідків із книжки: Korman Aleksander “Z Krwawych dni Lwowa 1941r.”.-London 1990 - використавши її як плагіат для своєї праці, підсмарувавши дещо своїм поліщуківським соусом.

Для орієнтації подаю як приклад один із епізодів:

Поліщук у своїй праці на сторінці 178 «розправляється» із «Нахтіґальцями», там написано:

«…Нахтіґальці виходили з домів комуністів і поляків, яких просто вішали на стовпах і балконах…, коли арештований виходив з коридору, за дверима одержував удар молотком в скроню. Арештований падав, а українець, що стояв побіч, озброєний карабіном з багнетом, проколював серце і живіт того, що впав. Інші зразу відтягували тіло на бік і відкидали на великого воза…

Українські солдати батальйону «Нахтіґаль», жителі Львова називали їх «пташниками», були одягнені в німецькі однострої і з німецькими військовими відзнаками. Розмовляли по-українськи, а при рукоятках багнетів мали синьо-жовті банти… На вулиці Руській і Боїмів застрілили кілька польських студентів, що їх привезла боївка українських націоналістів».

Хочу тут пригадати, що вояки «Нахтіґаля» не мали жодних військових відзнак чи ступеней німецької армії, як і ніколи не мали синьо-жовтих бантів при рукоятках багнетів.

А тепер порівняймо із писаннями А.Кормана. У нього на ст.13 читаємо:

«Арештованих перевезено до будинку давньої в'язниці - Бриґідок. По якомусь часі почали викликати їх поодиноко в сторону дверей які провадили на зовнішнє в'язничне подвір’я. Як арештований виходив з коридору, за дверима одержував удар молотком в голову. Арештант падав, а українець, який стояв побіч, узброєний в карабін з застромленим багнетом, проколював серце і живіт лежачому. Інші зразу відтягали тіло і вкидали на віз, який стояв побіч, а свідок (?) вивтікав крізь браму від сторони вул. Капної»

А тепер погляньмо ще й на зізнання свідків:

«А ото звідомлення недокінченої жертви нахтіґальців. врятованого інженера Львівської політехніки. В часі екзекуції на Куртимових Горбах вдалося одному із розстріляних втекти… цей утікач по званню був інженером хіміком і перед війною працював в науковому заведенні львівської політехніки і завезено його до в'язниці Бриґідок…» (знаючи точно все про свідка, чому автори не подали його назвиська, чи хоча би його ініціалів, чи дати?) Інший приклад: …наочний свідок, який врятувався… «запроваджено нас на вулицю Лонцького. Разом зі мною було там 500 жидів, майже усі зістали забиті українцями… я врятувався з життям». Але, хто це був? як називався? коли це було? хто підтвердив? - того в писаннях не знайдете. Такими «фактами», такими «доказами», такими «зізнаннями» наочних свідків, підшиваючись під чужі писання, видумуючи свої «бздури», заповнені «наукові праці» науковцями «совєтської доби». Чим більше там було жорстокості, брехні, нелюдськості, тим кращі оцінки діставали за такі праці, як й наукові ступені. Усім нам є відома практика совєтів, що якщо повториш брехню три рази, то за четвертим вона сприймається за правду. Таку тактику застосовували усі ті, які писали по наказу Москви, щоби чим більше компрометувати визвольницьку боротьбу України.

Для повнішої характеристики Віктора Поліщука подам про його особу дещо сказаного чи-то ним самим, чи іншими особами. У своїй праці «Dowody Zbrodni OUN-UPA» - Toronto, 2000, Віктор Поліщук вказує на «співпрацю» ОУН - УПА з німцями, яка викликала Другу світову війну, була політичним злочином проти українського народу та проти світу. За словами Поліщука, УПА не мала характеру «партизанки», ані війська. Була це озброєна формація, яка виконувала плановані екстермінації цивільного польського населення. В. Поліщук твердить, що «Акція Вісла» була створена конечністю, а Польща мала право і обов'язок поборювати тероризм ОУН – УПА. Він критично висловлюється про «Помаранчеву Революцію» в Україні в грудні 2004 р., яка унеможливила через фальшування виборів Вікторові Януковичу стати президентом, якого відкрито піддержував Володимир Путін. Польський історик Rafal Wnuk з Інституту Національної Пам’яті в Любліні характеризував працю В.Поліщука, як таку, що не має жодної наукової вартості, та, що вона проявляє лише його антиукраїнське наставлення. Поліщук у своїй праці подає фантастичні дані відносно УПА. Український Академік Ярослав Ісаєвич, директор Українських Студій Національної Наук, характеризує Поліщука, якого завданням є поширювати антиукраїнські «істерії». (http://enwikipedia/.org/wiki/

Хай читачі самі собі тепер вироблять опінію про «патріотизм» Віктора Поліщука, який з «любові» до України, зі сльозами в очах «висповідався» не за свої, але за чужі, видумані (часто ним самим) гріхи. Гірка та «сповідь», як і гірка його «правда». Якщо він чесний, повинен би був висповідатися перед українським народом за свої гріхи, скільки він підписав смертних вироків невинним людям будучи прокурором, та на скільки тисяч років заслав невинних людей, мужчин, жінок та дітей на довгі роки концлагерів та заслань?

Заявляю, що учасники куренів ДУН ніколи не носили чорних мундирів, ніколи не мали жодних підстаршинських чи старшинських відзнак на своїх мундирах, ані жодних відзнак німецьких військових формацій, як рівно ж при багнетах не мали жодних синьо-жовтих кутасів, про які так часто незаперечно покликаються Поліщук та Корман. Читач може переконатися провіривши знімки, поміщені в працях Мирослава Кальби.

Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери ще 1940 року проголошує «Маніфест ОУН», в якому подає, що бореться за «Свободу Народів і Людини», і тільки через повний розвал московської імперії і шляхом Української Національної Революції та збройних повстань здобудемо Українську Державу, а на весну 1941 року ІІ Великий Збір ОУН схвалює Військову Постанову, що «Для здійснення своїх цілей ОУН організує і вишколює власну військову силу».

Відповідальність за виконання постанов ІІ ВЗ ОУН лягла на військову референтуру, шефом штабу якої в тому часі був Роман Шухевич. Він зі своїм штабом зразу організував перших два курені «Нахтіґаль» і «Ролянд» як «Дружини Українських Націоналістів» при німецькій армії, та як самостійної української одиниці, яка політично підлягає ОУН та присягу складає на вірність Україні.

Про створення тих куренів ОУН (б) домовилася із німецькими колами, які були в опозиції до політики Гітлера, тому велися вони виключно на взаємній довірі, і тому немає жодних умов, на письмі стверджених підписами та печатками. Нашу справу з німецької сторони провадив головно адмірал Канаріс (шеф розвідки) та проф. Т.Оберлендер, а противниками нашої концепції були Гітлер, Гімлер, Геббельс, Герінг та військовики Кейтель і Йодль.

Тому вважаю за обов'язок перестерегти науковців, професорів, чи усіх тих, які займаються темою ІІ Світової війни, бути дуже обережними у використовуванні злобних фальшивих надуманих матеріалів, які так щедро пропихає в світ російська комуністична пропаганда.