Якою мовою молилася давня Україна-Русь. Частина 2.

Отже, впровадження питомої української вимови ц.-сл. текстiв у богослужбових читаннях i пiснеспiвах є нашим обов’язком перед Україною, дiєвою любов’ю та пошаною до Божого дару, даного кожному народовi в його рiднiй мовi.


Фрагмент вiдомої iкони свт. Дмитра Ростовського.
Друга пол. XVIII ст. Київ Лiтпис от начала мира
Помислих днi первiя i лi[та] … вiчная помнянух i поучахся.
Псалом 76

На iконi зображено останнiй, незакiнчений твiр святителя — ЛЂтопЫс. У першому друкованому виданнi цього твору, що вийшло в Росiї в 1-й пол. ХVIII ст., було написано: ЛЂтопИсъ. Чого ж у деяких сучасних розвiдках українськi науковцi називають його «Лєтопiсь»?..

Особливостi української транслiтерацiї

Усi правила української транслiтерацiї умовно можна подiлити на три роздiли: незмiннi, успадкованi та нововведенi.

НЕЗМIННИМИ («мурованими») правилами ми називаємо тi, що спираються на щонайдавнiшу традицiю та не зазнали змiни аж до нашого часу. Наприклад:

1. Закiнчення -аго, -яго: святаго /святаго/, одiющагося /одiющагося/, вышняго /Вишняго/ тощо. Не слiд вважати, що цi закiнчення виникли пiд московським впливом, позаяк вони сягають корiнням у першi кириличнi пам’ятки IХ ст. (за три столiття до заснування Москви), i в давньоукраїнських текстах, окрiм небагатьох виняткiв, не мали iншого написання.
2. Написання i пiсля шиплячих перед голосними: божіи /Божiї/, орyжіе /оружiє/, подножіе /подножiє/, овчіи /овчiї/, почiю /почiю/, ведшіи /ведшiї/, изгонящіи /iзгонящiї/ тощо. Це правило — данина традицiї давньої мови, де шиплячi були завжди м’якими (писали: дyшю, кожю, бышя, идошя, чюдо, не постыжюся тощо), але до наших днiв збереглося незмiнним написання лише групи слiв з і пiсля шиплячих.
3. Збереження незручних для української вимови скупчень приголосних (якi в сучаснiй мовi ми не вимовляємо): сердце /сердце/, солнце /солнце/, праздникъ /праздник/ тощо.
4. Фiксацiя української вимови лiтер г, є, е, и: глаголати /глаголати/, господи помилуй /Господи, помилуй/, превознести /превознести/, помышлєніе /помишленiє/ тощо (таке звучання, подане у «Граматицi» архиєп. Мелетiя (Смотрицького), вiдбиває орфоепiчну традицiю, що йде вiд часiв Київської Русi).
5. Вимова лiтери ы як и та вiдповiдна транслiтерацiя: языцы /язици/, младенцы /младенци/, быша /биша/ тощо.

УСПАДКОВАНI правила — тi, що вiдновлюють давню традицiю або виникли з часом як адаптацiя до живої мови. До таких правил належать:

1. Транслiтерацiя лiтери Ђ як i та ї: недёля /недiля/, стрЂлы /стрiли/, дЂла /дiла/, uрожаЂ /урожаї/ тощо. Лiтера Ђ у Київськiй Русi звучала по-рiзному: як довге е, iе, i, а чи я. Та згодом i витiсняє всi iншi рiзновиди вимови. Українцi навiть писали Ђ замiсть i: жЂнка, вЂдкЂль, мЂръ, вЂвцЂ тощо 22.
2. Замiна и на i у транслiтеруваннi наказового способу дiєслiв: отступите /отступiте/, вкусите /вкусiте/, приклоните, внемлите /приклонiте, внемлiте/ тощо.
3. Замiна і на и мiж приголосними: херувіми /херувими/, галілеа /Галилея/, філіппъ /Филип/, віно /вино/, каfiсма /кафисма/.
4. Транслiтерацiя iменi iисyсъ (iисъ) з одним i: Iсус 23.
5. Написання i замiсть и на початку слiв, а також у сполучнику та займеннику: имя /iм’я/, имутъ /iмут/, нынЂ и присно и во вЂки вЂковъ /нинi, i присно, i во вiки вiков/, и изъятъ и /i iз’ят i/. Таку вимову засвiдчено у «Граматицi» архиєп. Мелетiя (Смотрицького).
6. Написання и пiсля подвiйних приголосних пр, вр та хр: пріе1млите /приємлите/, пріz1ти /прияти/, пріодёти /приодiти/, гавріил /Гавриїл/, хріста /Христа/, хрістіани /христiани/ тощо.
7. Вiдкидання ь пiсля шиплячих i губних приголосних (ж, ч, ш, щ; б, п, в, м, ф) та лiтери р: мечь /меч/, плачь /плач/, помощь /помощ/, церковь /церков/, есмь /єсм/, царь /цар/, матерь /матер/ тощо.

НОВОВВЕДЕНИМИ правилами названо зафiксованi у транслiтерацiї чи запровадженi у вимовi не ранiше ХХ столiття.

Серед таких:

1. Введення апострофа (вимова з апострофом узвичаїлася в Українi з давнiх-давен, однак у транслiтерацiю її введено лише у 2-й пол. ХХ ст.): имя /iм’я/, память /пам’ять/, подялъ /под’ял/, обемлютъ /об’ємлют/ тощо.
2. Написання i замiсть и в означальному займенниковi вси, а також у кiнцi прикметникiв та iменникiв давального, мiсцевого вiдмiнкiв i множини там, де за сучасним правописом має бути i: блгословени вы гдcви /благословенi ви Господевi/, вси отци наши /всi отцi нашi/, на нбси и на земли /на небесi i на землi/, очи, стези, врази, ѕвЂри /очi, стезi, вразi, звiрi/ тощо 24.

Наведений розподiл неповний i, звичайно, потребує глибшого дослiдження та продовження. Ми подали його для того, щоб можна було побачити, з якого матерiалу зводилася багатовiкова цiлiсна будiвля української редакцiї ц.-сл. мови. Можливо, цей розподiл допоможе фахiвцям i практикам з’ясувати доречнiсть тої чи iншої корекцiї, щось доповнити чи змiнити, оскiльки ц.-сл. мова не мертва, а жива, доки нею пишуть, читають, спiвають…

Правила української транслiтерацiї церковнослов’янських текстiв

Основнi правила транслiтерацiї можна сформулювати кiлькома словами:

Ђ звучить як i;
е, є — як е, а на початку слова, пiсля голосних i префiксiв — як є;
и — як и, а пiсля голосних — ї.

Решта правил — систематизованi уточнення, доповнення й винятки, зумовленi багатством сакральної мови, її реформами та вимогами часу. Отже, читаймо ц.-сл. текст по-українськи, звертаючись до правил тодi, коли виникатимуть питання, — i дуже скоро опануємо це нехитре, чудове, милозвучне мистецтво, освячене тисячолiтньою традицiєю нашого народу.
.......
Приклади транслiтерування, iлюстрацiї, завдання
Наведенi далi тексти рiзних часiв транслiтеровано за правилами, поданими у брошурi. Отже, якщо виникатимуть питання стосовно транслiтерацiї того чи iншого слова, звертайтеся до правил, щоб знайти вiдповiдь.

Тут i далi пiдкреслено слова та формулювання, якi вiдрiзняються вiд новiтнiх ц.-сл.

Остромирове Євангелiє 1056–57 рр. Київ.


Яко бо Отець вскрешаєть мертвия i живить, такоже i Син, яже хощеть, живить. Отець бо не судить никомуже, но суд весь дасть Синовi, да всi чтуть Сина, якоже чтуть Отца. Iже не чтеть Сина, не чтеть Отца, iже посла Єго. Амiн, амi[н глаголю вам] /Iн. 5:21–24/.


Рече Господь своїм учеником: Тако взлюби Бог мира, яко Сина Своєго Єдиночядааго дасть, да всяк вiруяй в Него не погибнеть, но iмать живота вiчнаа[го] /Iн. 3:16/.


Рече Господь причту сию: чловiк нiкий створи вечеру велику i зва многи, i посла ра[би своя]… /Лк. 14:16–17/.


Євангелиє от Iоана


От Луки

У всiх давнiх богослужбових Євангелiях знаходимо однаковi слова та звороти, що потiм зникли з ц.-сл. мови, але збереглися в українськiй вимовi аж до нашого часу.


1. Мстиславове, 1103–1117 рр. Київ. 2. Галицьке, 1144 р. 3. ХVI ст. Галичина. 4. ХIV ст. Галичина. 5. Верковича, ХIV ст. Пiвденна Русь. 6. Архангельське, 1092 р. Пiвденна Русь. 7. Добрилове, 1164 р. Волинь. 8, 12. ХV ст. Волинь. 9. Бл. 1526 р. Київ. 10. Кiн. ХVI ст. Львiвщина. 11. Лаврське, ХIV ст. Київ.


Свiдiтельствуєть.

Це слово споконвiку писали з Ђ на першому складi: свЂдЂтельство, свЂдительство чи свЂдiтельство (звiдси походять нашi: свiдчити, свiдок, свiдоцтво тощо). Та оскiльки росiяни вимовляють Ђ як є, у Єлизаветинськiй Бiблiї 1751 р. впроваджено iнше написання: свидЂтельство — що природно для росiйської вимови, але неприродно для української.



Московська Біблія 1663 року. Цю першу московську Бiблiю було передруковано з Острозької «с многочисленными, но несущественными исправлениями», якi змiнили одвiчнi, усталенi в Українi слов’янськi слова згiдно з росiйською вимовою: пакы, въ вЂкы, рЂкы, облакы було замiнено на паки, во вЂки, рЂки, облаки;

ливанъ, галилея — на ліванъ, галілея;

рцЂте, пріидЂте, принесЂте — на рцыте, пріидите, принесите;

іюдейскыя — на іудейскія;

iс — на iис;

сътворилъ — на сотворилъ тощо.

Проте багато давнiх форм iще лишилося; їх було змiнено наступними виправленнями у Єлизаветинськiй Бiблiї 1751 р. Саме тодi свэдётельство змiнили на свидётельство; марко — на маркъ; вино — на віно 32

Фрагменти Київського Псалтиря 1397 року та Київського Псалтиря 1902 року

Порiвняйте уривки обох Псалтирiв.




Многи скорбi праведнимь, i от всiх їх iзбавить я Господь /Пс. 33:20/.




Яко Господь любить суд i не оставить преподобних Своїх. В вiки [схраняться] /Пс. 36:28/.




Поженте i iмте єго /Пс. 70:11/.




Господи, возвах к Тобi, услиши м’я, вонми гласа молитви моєя, єгда взову к Тобi. Да ся iсправить молитва моя, яко [кадило пред Тобою] /Пс. 140:1–2/.




… правду. Судить нищимь людскимь i спасеть сини убогих, i смирить клеветника, i пребудеть солнцемь преже луни рода родов. I [ul]снидеть, яко дождь на ру[но] /Пс. 71:4–6/.

З Острозької Бiблiї 1581 року


… вставше, лже свiдiтельствоваху нань, глаголюще, яко ми слишахом Єго глаголюща, яко Аз разорю церков сiю рукотворную i трими деньми iну нерукотворну сзижду, i ни тако равно бi свiдiтельство їх. I встав архiєрей посредi, впроси Iсуса, глаголя: «Не отвiщаваєши ли ничесоже, что сiї на Тя свiдiтельствуют?» Он же млчаше i ничесоже отвiщаваше. Паки архiєрей впроси Его i глагола Єму: «Ти ли єси Христос?» /Мк. 14:57–61/.

Зауважимо, що для Острозької Бiблiї — взiрця ц.-сл. мови для всього слов’янського свiту аж до видання Єлизаветинської Бiблiї 1751 р. — були характернi такi одвiчнi слов’янськi мовнi форми, що вiдрiзняються вiд пiзнiшої росiйської редакцiї: многы, дyхы, слyгы, ногы, врагы, рЂкы, облакы, давыдъ; херувими, ливанъ, вино, пріидЂте и видЂте, принесЂте, пріимЂте, рцЂте, блюдЂте, вскликнЂте; на рЂцЂ вавилонстЂй, сътворилъ, июдейскыя, свЂдЂтельство, ковчежець та iншi, а також суто українськi: церковъ, кровъ, нощъ, внyтръ, мечъ тощо. Форми пакы та паки вживали паралельно, оскiльки звучали вони однаково.

Сторiнки Києво-Печерського Учительного Євангелiя 1619 року, писаного мовою, наближеною до живої




Наука в Недiлю двадцять п’ятую по Сошествiї Святого Духа




Рекл Господь приповiсть тую. Человiковi нiкоторому богатому зродила нива, i розмишлял в собi, мов’ячи, што учиню, їж не маю, где бим зобрал пожитки мої? I рекл, то учиню: розбудую гумна мої, а блшiї побудую i зберу там всi урожаї мої i добра мої. I реку душi моєй: душе, маєш многiї добра, положениї на лiта многiї, отпочивай, їж, пий, веселися. Рекл ему зась Бог: «Безрозумний, тої ж ночi душу твою отимут от тебе, а тоє, штось наготовл, кому будет?» Так скрб’ячий собi, а не в Бозi богатiючий /Лк. 12:16–21/.

Виклад того святого Євангелiя

Великая i шкодливая єст душам людским зараза — лакомство. А над него нiчого на душу нім ш срожшого i окрутнiйшого. Лакомство бо, вiм, — тихоє i скромноє прироженiє людскоє — надвшелякого i найсуровiйшого звiра чинит ядовитшим i окрутнiйшим. Лакомство коренем єст немилосердю…

Псалом 23 з Великого требника свт. Петра Могили 1646 року




Господня єст земля i iсполненiє єя, вселенная, i всi живущiї на ней. Той на морях основал ю єст i на рiках уготовл ю єст. Кто взийдет на гору Господню iли кто станет на мiстi святом Єго? Неповинний рукама i чистий сердцем, iже не приять на сує душя своєя i не клятся лестiю iскренему своєму. Сей приймет благословенiє от Господа i милостиню от Бога Спаса своєго. Сей род iщущих Господа, iщущих лица Бога Iаковля. Взмiте, врата, князi ваша, i взмiтеся, врата вiчная, i внидет Цар слави. Кто єст сей Цар слави? Господь крiпок i силен, Господь силен в бранi. Взмiте, врата, князi ваша, i взмiтеся, врата вiчная, i внидет Цар слави. Кто єст сей Цар слави? Господь силам, Той єст Цар слави.

Янголи вчать, як молитися

Фрагменти розписiв Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської Лаври. 20–30-тi рр. ХVIII ст.
Зауважте, що Ђ у ХVIII ст. звучала в церквах України цiлком «канонiчно» саме як i, а не як є.


Принесiте Господевi отечествiя язик, принесiте Господевi славу i честь. Принесiте Господевi славу iмени Єго /Пс. 95:7–8/.


Київський Псалтир 1397 р.


Острозька Біблія 1581 р.


Київський Псалтир 1902 р.

Iкони говорять українською

Уважно придивiться до цих Євангельських текстiв на iконах Спаса Вседержителя. Цю традицiю написання, що сягає корiнням у найдавнiшi кириличнi пам’ятки, християни всiх куточкiв нашої землi зберiгали аж до початку ХIХ ст. — майже 10 вiкiв!


XVI ст. Галичина


Перша пол. XVII ст. Волинь


Друга пол. XVII ст. Полiсся


XVIII ст. Черкащина


XVII ст. Лiвобережжя

Iнодi замiсть пріидЂте писали при(й)дЂте — це ближче не лише до нашої вимови, але й до найдавнiшої традицiї написання цього слова.

Росiйську редакцiю — пріидите — було введено лише в Московськiй Бiблiї 1663 року, а ще через кiлька столiть православних українцiв позбавлено права вимовляти Ђ як i та нав’язано чужу вимову. I лише Верховний Патрiарх з iкон благословлятиме Українську Церкву молитися споконвiчною мовою її святих.


Прийдiте, благословеннiї Отца Моєго, наслiдуйте уготованноє вам Царствiє Небесноє от сложенiя мира. Взалкахся, i дасте Ми ясти. Вжадахся, i напоїсте М’я. Наг бiх, i одiясте Мене, странен бiх, i приясте М’я в дом свой. Євангелiє от Матфея, зачало 106 /Мф. 25:34–35/.

Перша пол. XVIII ст. Київщина


Прийдiте ко Мнi, всi труждающиїся i обремененi, i Аз ви упокою. Возмiте iго Моє на ся. Iго бо Моє єсть благо i брем’я Моє не тяжко /Мф. 11:28–30/.

Поч. XVII ст. Волинь


XVIII ст. Слобожанщина


Поч. XVIII ст. Київщина


Кiн. XVIII ст. Рiвненщина


Поч. XIX ст. Сумщина


Звернiть увагу не лише на слова пріидЂте, возмЂте, але й на те, що ви та вы в українськiй вимовi звучали однаково. Слово есмъ писали переважно з твердим м (за нашою мовною традицiєю ХVII ст.), а не з м’яким, як нинi.

Сер. XVIII ст. Київщина


Прийдiте к Мнi, всi тружающися i обр[емененi]…

Прп. Андрiй Рубльов. Бл. 1411 р. Московське князiвство


Фрагмент української iкони ХХ ст. з виправленим за росiйською редакцiєю текстом.


Втеча в Єгипет. ХVII ст. Галичина


Iосифе! Востав, пойми Отроча i Матер,
бiжи во Єгипет /Мф. 2:13/.


Вифлеом


Єрусалим

http://oleg-leusenko.livejournal.com/701526.html