Everything Will be ok
Everything Will be ok
Everything Will be ok
Everything Will be ok
Everything Will be ok
Everything Will be ok
Everything Will be ok

Виходжу в сад, він чорний і худий,
йому вже ані яблучко не сниться.
Шовковий шум танечної ходи
йому на згадку залишає осінь.

В цьому саду я виросла, і він
мене впізнав, хоч довго придивлявся.
В круговороті нефатальних змін
він був старий і ще раз обновлявся.

І він спитав: — Чого ти не прийшла
у іншу пору, в час мого цвітіння?

А я сказала: — Ти мені один
о цій порі, об іншій і довіку.

І я прийшла не струшувать ренклод
і не робить з плодів твоїх набутку.
Чужі приходять в час твоїх щедрот,
а я прийшла у час твойого смутку.

Оце і є усі мої права.
Уже й зникало сонце за горбами —
сад шепотів пошерхлими губами
якісь прощальні золоті слова
#Ліна Костенко

Я хочу додому.
Дістала війна.
5 місяців я на чужині,.
Я в лісі, я в горах,
Я в тиші, одна.
А серце моє в низовині.
Здається, тут вимерло все,
Ажніяк. Папери, папери, не люди.
Тут тихо, але не воно
І спокою тут не буде.
Не рідне все, не моє.
Тривога не покидає.
Надія єдина, що в тебе є-
Повернення в рідний край.

Я дивлюся на правду, я цілюсь!
Питаюсь у кожнім бою :
Вбивають, бо я українець?
Бо я Україну люблю?

Я мрію кричати у рупор,
Збудити усіх-це не сон!
Вбивають міцний Маріуполь!
Тривожать чарівний Херсон.

Ні крові не прагнем, ні слави,
А слово забути :"війна"
І жили щоб всі ветерани,
І щоб Україна була.

І щоб перемозі радіти,
І їй зрозуміти ціну.
І щоб не пізнали вже діти
Про біль і жорстоку війну!

автор :Богдан Фесик (с) fesyk

Мало всього — ще і тугу цю вовчу
в оце щоденне людське улюлю!
А я перетерплю, а я перемовчу,
аж поки згіркне слово "люблю".
Оці Ніагари блуду і бруду,
а я пересилю, русява, як Русь,
а я переб'юся, а я перебуду,
а я переплачу, пересміюсь!
Це переждати, пережадати,
це передвічне навперехрест,
це як перестріт — тебе перестріти,
це як переступ — слово і жест.
Перенебачу, перенечую,
передощиться, переболю,
а я переднюю, переночую,
а я перегодом перелюблю.
А я утечу в кошлаті Карпати,
а я цю любов задушу і уб'ю...
Зорі стозорі,
ви що — телепати?
Чого ж ви так дивитесь в душу мою?!

"Це ж треба мати сатанинський намір,
чаїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами,
та ще й у всьому звинувачувати нас!"

(ЛіНА КОСТЕНКО)

Десь у лісі поряд з Богом
Нескінченною дорогой,
В тиші я іду із сонцем,
Мрія загляне в віконце.
Знов настане мир в країні,
Нашій рідній Україні

Ранок почався не з кави,
Ранок почався з підвалу.
Може обстрілів досить?
Падли,вам сліз дітей мало?

Як ми весну зустрічаємо?
Вся Україна в війні.
Знову ракети влучають,
Проте не здаємося ми!

Армія нас захищає,
Молимся щохвилини.
Хай перемога настане,
Слава тобі, Україно!

Смотри, как сегодня красиво,
Здесь должен стоять коньяк,
И нет, ни вино, ни пиво.
А только именно так!

И ты не спешишь, не гонишься,
Не смотришь в свой телефон.
Как в жизни ты марафонишься.
Здесь будет другой закон.

Тут тихо, уютно и весело,
Серьёзный здесь только коньяк)
Мгновения, что мы вместе,
Должны быть именно так...

Сегодня был первый снег.
Он падал всего три минуты.
Ну что же,и это успех,
Успел улыбнуться ему ты)

А может,ты думал надолго
Вот снег и погряз в суете .
Потом посмотрел на дорогу,
А там просто лужи те...

Но все- таки ещё рано ,
Ноябрь- ведь не зима.
Пусть первый снег этот ранний
Разбудит от грустного сна...