„Чому Господь не зцілить Україну..."

„Чому Господь не зцілить Україну,
Не дасть їй щастя, перемоги, честь?
Все мне її, як непокірну глину,
І кожен раз виліплює якесь
Аморфне тіло, може й не мерзенне,
Та все одно якась вона не та,
Бо як народи кличуть поіменно –
Наш між останніх, наче сирота...”-
Так думав я, присівши на підгірку
Над чаклуном-лиманом, де вночі
Молився степ піднесено і гірко
За аріїв, прадавніх орачів.
Кургани їхні ще з часів пророків
Тут заглядають в небо крізь бур’ян.

А я поставив дачу кривобоку
Якраз над похованням аріян,
Над їхнім древнім, страдницьким погостом,
Де притомились стели кам'яні,
І звідти тихо, зречено і просто
Славетні предки виділись мені.
Та я не чув їх. Серце зачерствіле
Не розуміло музику живу,
Бо витратив і молодість, і силу
Як покоління ціле – на грошву.
Глядів не в небо, а під всі спідниці,
Старанно слухав шахраїв, кликух,
Складав рахунки, не подав каліці,
Отож душею знидів і оглух.
Й нема кого спитати – всі навколо
Однакові перевертні землі,
Оглушені попсою і футболом,
Засліплені кар’єрою у злі.
Всім, як маяк, ворожки й гороскопи,
Своє святе забули, як чуму,
Рвемося з рабства в рабство – до Європи.
Тоді чому ж питаємо: „Чому?”