Цікава інфа

  • 01.04.22, 15:36
Путіна супроводжує величезна бригада лікарів, зокрема хірург-фахівець із раку щитовидної залози, — ЗМІ
Одним із практично постійних супутників російського лідера виявився співробітник Центральної клінічної лікарні, який пише дисертацію про "хворих на рак щитовидної залози похилого та старечого віку".
Повідомляється, що тільки в Сочі ця людина прилітала до Путіна щонайменше 35 разів.


Про Льоню

  • 31.03.22, 16:23
Хлопчик Льоня дзвонить додому, відповідає мама.
«Привет, мам, — каже Льоня. — Я тут на Украине, вот, позвонить решил.
Я тут насмотрелся за месяц, говорю тебе прямо —
они тут так круто живут, блядь, я никогда так не жил».

«Сына, — питає мама, — ты там как? Ты одет, обут?
Чем вас там кормят? Что у вас из вещей?
Ну, давай, расскажи про себя уже поскорее что-нибудь,
А то мы тут, йопта, волнуемся за тебя ваще».

«Я нормально, — відповідає Льоня. — Иногда даже сплю в кровати.
Днем стреляю — правда, и сам толком не знаю куда.
Мы тут, мама, в такие квартиры заходим, в такие хаты!
Нам, ебать, на такие хаты и не заработать же никогда».

«Ой блядь, — каже Льоніна мама. — Конечно, у них там бабки.
Запад же дал им шмотки и сгреб за это в охапку.
Так что ты там, сыночек, давай не ссы —
там каждый если не бандеровец, то нацист».

«Ну нацистов я тут, честно говоря, пока не встречал.
Зато кушал нутеллу и дорогой пил чай.
Ну и вообще по домам пошарился тут маленько».
«Ах ты ж мой мародерчик», — тішиться Льоніна ненька.

«Да я говорю тебе, — хвалиться Льоня. — Набрал тут что видел.
Футболку нашел фирменную — одну, другую.
Тут ремонты, мам! У нас такие только по видео.
Мясорубку тебе прихватил, красивую, дорогую».

«Ой блядь, — каже Льоніна мама. — Набирай побольше.
Может, там духи мне найдешь, так тоже бери.
Да побыстрее, а то нам тут сказали, что месяц — не дольше.
А сначала говорили вообще, что дня два или три».

І отак, ще й наслухавшись материнських учень,
Льоня слухняно набирає чужих речей.
Льоніна мама ще трохи тішиться цим здобуткам.
А потім Льоня горить у танку, від Льоні лишається купка.

І Льоню розсіює чужими землями і городами.
І Льоня перетворюється на добриво, або — як там? — «навоз».
І Льоніна мама думає: «Сыночек умер, защищая родину.
А мясорубка, наверное, была дорогая.
Жалко, что не довез».

Таня Власова

Владімір по імені Саддам

Лонгрід від Ярослав Божко

Путіну вдалося уникнути долі Мілошевіча шляхом переходу до ролі Хуссейна. Уникнути цього шляху теж є шанс. Але тоді доведеться прийняти долю Каддафі.

Переконаний: те, що зараз відбувається у РФ, набагато важливіше для нашої безпеки, ніж дипломатія. Внутрішньополітичні процеси напіврозпаду ворога, параліч у його владних коридорах... Але гаразд, перемовини так перемовини.

Гарантії безпеки? Сумбур. Особливо на фоні бажання Банкової зробити більшість впливових держав його одночасними гарантами. Яким би не був наступний конфлікт, він буде між представниками пулу великих держав, яких ми записуємо в одночасні гаранти.

Ще проблема: змінити конструкцію, коли ми помітимо її недієвість, буде ох як важко. Але не варто посипати голови попелом – поки це лише ідеї, які висловлюють з нашого боку. Та аж ніяк не глобальні контури правил світопорядку щодо України.

Реалії досі вирішує війна. А причина, за якою РФ пішла взагалі з нами про таке говорити – бажання послабити тиск санкцій на одне місце. Тому Москва, бажаючи нас знищити, досі вдає, ніби з чимось погоджується.

Туди ж віднесіть заяви Мединського про те, що Росія відступає з Київської і Чернігівської
областей. В широкому сенсі слова відходу немає: на Київщині це поодинокі спроби вириватися із місцевості на півночі області. І не заради гуманізму, просто ЗСУ вже наступають на плечі. Десь іде ротація і перебазування сил.

Наприклад, під Курськом збирається чергове угруповання сил РФ. Ситуація навіть на найменш важливій ділянці фронту більше впливає на контури української перемоги, ніж перемовини. Це об'єктивні реалії. Як і те, що РФ могла б давно припинити агресію і відійти, якби цього хотіла так щиро, як намагається вдавати на публіку.

Вчора США та Велика Британія зробили показові заяви: ані «відведення військ РФ», ані укладення мирної угоди між Росією та Україною не будуть підставами для скасування санкційного тиску.

Наші західні партнери розраховують «виховувати» агресора вдовгу, поки самі росіяни намагаються хоч якось зістрибнути з санкцій. Офіційний Київ, на жаль, бере у цьому побічну участь. Хоча це можна зрозуміти: щодня війна несе економічні втрати, вбитих людей та зруйновані міста.

Згадується текст Ніла Фергюсона, британського історика. Він такий собі прояв британської softpower у впливі на американський простір. Ось це і є позиція Лондона – і вона відмінна від США зараз. Британія хоче більш глибоко втягнути і США у цю недвозначну ситуацію, вустами Фергюсона натякаючи: воювати лише самій Україні проти Росії, як мінімум, не комільфо.

І я більш ніж певний – ці слова проговорюються Фергюсоном у рамках певної стратегії, а не як особисті побажання. Британія бажає глибшого занурення США у конфлікт, навіть якщо це не означатиме висадки американських морпіхів у наших містах.
Схоже, США вирішили зіграти з росіянами на українській дошці без дитячого мату. Якби Вашингтон з самого початку хотів просто припинити агресію чи її попередити – пригнав б в Чорне море кілька кораблів Шостого флоту США з Європи. Ще й підняв б в повітря ланку винищувачів – і все, РФ одразу ж припинила б агресивні дії.

Не вірите, що це можливо? Пригадайте Грузію 2008 року: тоді поява лише однієї ланки винищувачів і корабля США примусили росіян відмовитися від штурму Тбілісі, припинивши ескалацію. У випадку із значно більшою і значно стратегічнішою Україною цього не відбулося. Американці, може, вже й не ті, що в 2008 році. Але джерелом таких рішень завжди виступають не партійні бонзи із GOP та Демпартії, а значно більш стабільний у своїх підходах Пентагон.  

Не кажіть, що США чогось там «хочуть» або чогось «не хочуть», це все оцінки по першому етапу війни. Інерція американської бюрократії шалена, а от інформація про успіхи України йшла врозріз із публічною лінією. Тож потребувала перевірок і переперевірок.

Ситуація така. Більш активно включитися у війну, яку Україна все ж виграє, для Байдена більш розумно, ніж ризикувати будь-чим у перші дні війни. Тоді єдиним незаперечним фактором була невизначеність.

Але я певен, ця історія уже давно не російсько-українська. Санкції, введені зараз проти РФ, не мають ефекту припинення війни «негайно і вже зараз». Зате містять довгострокові структурні наслідки для Росії.

Якою б не була політика цієї країни, сильного ВПК у неї вже ніколи не буде. Ця війна дає можливість додатково прибрати спадок СРСР у вигляді величезних воєнних ресурсів РФ, неспівмірних з економічними чи політичними можливостями країни.

Це – горизонт, який вочевидь накреслив Захід для Росії на найближчі десятки років. Якою б вона сама не була. Настільки сильної армії, як у СРСР, вже точно не буде. Можливості бряцати зброєю задля отримання економічних і політичних вигод – можливо, теж. Чому?

Бо війна може припинитися. А відчуття небезпеки від самого існування РФ на Заході вже сформоване – зламано опір неформальних ферштеєрів із ЄС, вщент розмазано усі спроби хоч якось зістрибнути для нерішучих. Це я про Шольца та інших.

Консолідація Заходу тепер більш реальна, ніж до війни. Рішення, що приймаються зараз західними політиками, точно не розраховані лише на сам час конфлікту. Їм, а не нам із вами, належить будувати глобальну архітектуру безпеки. Тому і рішення мають бути вдовгу.

«Демілітаризація Росії» вже запущена. Ситуація змінюється на ваших очах. Нічого прогнозувати не берусь, та й не треба. Те, що вже встигло відбутися і проговоритися – значно цікавіше за будь-які сценарії, які ми могли уявляти.

Нам є місце у світовій політиці. У Росії – вже ні.

Дике Поле

Антон Колумбет

На Київщині повноцінне Дике Поле. В одному лише невеличкому лісі під селом, за яке йдуть бої, нарахував - ЗСУ, НГУ, тероборона, поліція, декілька славетних добробатів, ГУР, СБУ, якісь загадкові спєци з дивними калашматами та просто мутні тіпи зі зброєю.
Вся ця двіжуха невпинно переміщується, вступає в бій та виходить з нього, когось привозять, когось увозять, і всі періодично намагаються намутитись зброєю у ворогів або союзників.

Зв'язку немає ні в кого і ні з ким, єдине командування мішпухи якщо десь і існує, то все одно нічим особливо не командує, координація слабонереалізуєма - варто домовитись з кимось про спільні дії, як через декілька годин знаходиш на його місці іншого.

Ліс систематично піддається істеричним обстрілам противника різного ступеню інтенсивності і успішності, від чого всі розбігаються а потім збігаються заново в нових конфігураціях.

При спробах супротивника зайти в село його знищують, а потім мутні тіпи біжуть під вогнем і збирають трофеї вимазучись в крові. Хтось пре російські каски, хтось фоткає трупи, хтось пише бойові донесення.

На три російські бехи виїхав танк, роздовбав їх і поїхав кудись. Охуївшу піхоту накромсали з трьох боків невстановлені особи. Чий це був танк, де він взявся і куди дівся не зміг відповісти ніхто.

Єдина ідея, яка мов наріжний камінь об'єднує всіх - вбивати.

Це Козаччина. Це той самий вітер з Холодного Яру, в якого відсутній центр координації та постачання - звідки всі ці люди беруться, де вони озброюються і куди діваються не знають навіть вони самі.

В жодній військовій академії світу не вчили як протистояти подібному.

Добро пожаловать в ад.

Будні саперного підрозділу

Юрій Гудименко:

– Хто, блядь, заєнотив туалетну бумагу? Це бля другий раз за суткі! Я зараз блядь на неї сигнальну міну поставлю, так тому єноту ця бумага прямо в кімнаті знадобиться…
———
– Пацани, там в штаб бату добровольцем Джон Вік приїхав, весь в тактикульному, такий рекс, шо я їбу, пішли поговоримо.
*виходять, повертаються*
– Буде у связистів помічником діловода.
———
– Там волонтерка блокнот забула, де його взять?
– Та оно на міні лежав… та не на цій! На протитанковій.
———
– Алло, братик, привіт. Шо ти? Ага. РПГ є в тебе? А шо хочеш? Є ТМ-62 [протитанкові міни]. Тре? Ага. Махнемось? Да? А по якому курсу? Шо? Ніхуя собі, братику, я так до дефолту дійду, давай якось помягчє…
———
*розмовляє по телефону*
– В смислі блядь зламав їжа? Йож бля протитанковий! Упав? Хто на кого упав? Йож на нього? І йож зламався? Я їбу…

Баллада о безымянном капитане

  • 28.02.22, 19:26
По выжженной равнине —
За метром метр —
Идут по Украине
Солдаты группы «Центр».
— На «первый-второй» рассчитайсь!
— Первый-второй…
Первый, шаг вперёд — и в рай!
— Первый-второй…
А каждый второй — тоже герой —
В рай попадёт вслед за тобой.
— Первый-второй.
Первый-второй.
Первый-второй…

Владимир Высоцкий

БМД торчит, целуя кювет,
Всё вокруг в крови и в огне,
Через дым виднеется буква «цeт»*
На пробитой толстой броне.
*Z (цет) – последняя буква немецкого алфавита
Этой буквы у вас в алфавите нет,
В украинском тоже немає,
Но сегодня она на дороге бед
От своих чужих отличает.

Метка группы крови с резусом «плюс»
(Вспоминается Виктор Цой)
Не поможет уже, сказать не боюсь,
Ты ушёл, ты оставил строй.
Извлекает пули из мёртвых ран
Не дрожащий врача пинцет.
Ты зачем пришёл сюда, капитан
На машине под знаком Цет?

Об утёс разбилась одна волна,
Но другая за ней идёт,
Если на войну поднялась страна,
Враг везде свою смерть найдёт.
На любой тропинке, в любом лесу
Вас защитники будут ждать,
Покрошить вас можно на колбасу,
Только кто её будет жрать!

Под ногами будет гореть земля,
Пусть готовится к ранам грудь,
Капитану вашего корабля
Был на русском указан путь.
Ты хотел легко умереть? Just try!
Всё не так легко, идиот!
Перекрыв вам путь, на дороге в рай
Вас Небесная Сотня ждёт.
Ты такое слышать, небось, не рад?
Ты победы и славы ждёшь?
Видишь, твой батальон марширует в ад?
Догоняй его, отстаёшь!

Давно я успел из кино узнать,
Хоть вестерны – это не быль:
Тот, кто первым схватился за рукоять,
Первым падает мордой в пыль.
Тем , кто первым грады в четыре утра
Улыбаясь метал в рассвет,
Не откроет ключ святого Петра
Дверь туда, где виновных нет.
Наступив сапогом на чужой порог
В камуфляже и в кураже,
Знай, что бог – не фраер. Он видит, бог,
Он тебя запомнил уже.

Автор: Андрей Орлов

П'ять слів



Кто-то, конечно, хороший, но он не готов
сесть в автозак, а кому и Голгофа – не плаха.
Разница в принципах, в принципе, только пять слов:
Русский военный корабль, иди нахуй.

Голос из трубки спокоен, прерывист и глух:
«Мама, я в шапке, взяла документы, нет страха».
Дочка сегодня заснула в метро на полу.
Русский военный корабль, иди нахуй.

Если действительно хочешь для нашей земли
что-то хорошее – вон огород перепахан.
Зерна в карман положи, чтоб они проросли.
Русский военный корабль, иди нахуй.

Здесь возле арты чечен, беларус и казах,
Тут верят в Будду и Ктулху, в Христа и Аллаха.
Новые фрески распишем на новых церквях:
«Русский военный корабль, иди нахуй».

Вашей империи нужен и Киев, и Крым.
Может быть я никогда не дождусь ее краха,
Но, будь уверен, мой правнук при встрече с твоим
Скажет: ты русский?
Окей.
Иди нахуй.

Автор: Александра Смилянская

Про погану пам'ять

  • 24.02.22, 12:19
Кирилл Данильченко, 21.02.2022:

Что бы ни заявляли лысые карлики и Патрушевы, но все решится на линии соприкосновения.

Я помню как  рисовали россияне на 12 областей Новороссию, да потом внезапно  сайт удалили и забыли. 

Помню как в Мариуполь ехал отряд "Искра", который посекли в ДАП и сложили охапкой  друг на друга. 

Помню как  выделяли позывному Генералу из ФСБ отдельный этаж в захваченном СБУ, пока у него сердечко не стало во время обстрела. 

Не забыл как  рисовали от Зайцево и Мироновского на Бахмут стрелки, но  уперлись в группу "Барс" и вышедшую потрепанную боями 128-ю и приуныли.

Как  в Широкино забегали на улицу Ленина и за теплицы, а потом как-то потеряли Дерзкую.

Помнится как  заезжали "музыканты" Вагнера, бились в "именные" опорники, а потом хрипели в рацию - "Мы тут уже пиздов получаем".

Как удачно сходили в Марьинку и два батальона там вышли из строя за сутки под САУ 28-ой.

Как плакали пленные из ГРУ и просили не вырезать им органы на продажу.

Мы помним все это. А россияне видно забыли.
Пусть признают, что хотят. Пусть показывают любые фейки, как украинские ДРГ идут на Москву.

Все решится на линии соприкосновения.
Хотят доллар по 140 и обновить списки павших - что же, пусть наступают.
Это не будет легко и не будет прогулкой для обеих сторон - нельзя страдать шапкозакидательством.

Но они просто не верят, что мы страна. Как когда то не верили, что страна Польша или Финляндия. Это лечится только одним лекарством.

Пусть или идут или идут на хер.