Останні статті
- Дощі програють по городам гаму
13.06.2015, 22:06 - Конотопські авіалінії (рекламка)
08.05.2013, 18:27 - Ноябрь
18.02.2013, 19:57
Свіжі фотографії
Все добре (здається)
- 11.09.15, 21:16
- Стих_и_я
Ходімте в сад. Я покажу вам сад,
Де на колінах яблуні спить вітер.
А згорблений чумацький небопад
Освітлює пахучі очі квітів.
М.Вінграновський
Заходьте на вогник, маркізе де Сад
І Захер Мазох (хто іще вас запросить?)
Гайда у промінням пронизаний сад
Де снить літургієй вже ледь тепла осінь
Ходімо до нас, Мопасане і Сартр
Де схід розгорта синіх мап небосхили
Не знайдеш в них контури індій, суматр
Там всі магелани і дрейки безсилі
Підсуньтесь панове, я вам покажу
Як час дзебенить поміж ніжних пелюсток
Як серце стрибає між легких зажур
І човників листя посохлих і хрУстких
Не треба трагічних і пафосних фраз
Що квіти зайшлися чи плачем, чи болем
В саду достига винно-жовтий топаз
З брунатного листя встає статний голем
Вже лементу досить. осінній хижак
Їм ввів найсолодший з знеболення ядів
В повільних зниканнях чугайстрів і мавк
Вони чують кращі канцони й рулади
До сонць - навпростець, і уже завдали
На плечі із спокоєм повнії торби
То ж нумо глядіти (ще видно коли)
На квіти щасливі - у них вже все добре
Безвкусно-ржавый драндулет
На перепутье на былинном,
Пошто тебе куют сонет,
Слагают стансы, рэп и гимны?
Рифмопроходцы всех пород
Поют хвалу кастратов хором,
Как может этот жирный рот
Речь про очарованье взоров?
В тебе все ищут острых драм
И чувств надрывных (так напрасно)
С гундосым пеньем харирам
Ты метишь винограды красным.
Плебс жаждет утр прозрачных гжель
И листопадов блюз пригожий,
Ты приготовила уже
И мешковину, и рогожу.
И в воспаленных головах
Неизъяснимую усладу
Таит синхронный желтый взмах
Дней-негодяев меднозадых.
Я вижу всю тебя насквозь
(Как говорил Иван Четвертый).
Твоих программ несменный гвоздь -
Лишь увядания офорты.
И коль восторженный поэт
Красоты зрит в зияньи брешей.
Я знаю, ржавый драндулет,
Он выдумщик, он просто "брешет"
Всім писати! Я сказав "писати!"
- 05.09.15, 23:35
- Стих_и_я
І скроні сонцем змучених каштанів
Святково вже прикрасила іржа
В намистах і плащі, пістрявих штанях
По-павиному входить, як раджа,
Осінній перший гордовитий місяць
І промовляє до піїтів: «Гоу,
А нумо прославляти смак кориці,
Що на губах залишила любов
У шелесті шафраннім днин гаїних
Вставляйте свій підроблений п’ятак
І шурхотіть по листю в колір глини
Замацаними римами. Це так
Природно набивати вату в плечі,
Шукати хоч якихось теплих слів
В повільних мандрах листя і картечі
Хто ж скаже словоблудству тверде «ні»?
Нехай замовкли щирість і природа
Не каже муза свій кирпатий ніс
Аж ось і я. Календаря нагода
Накапати в блокнот цнотливих сліз.
Я ж розумію. В рольових цих іграх,
Де кожен прикидається «поет»
(Невизнаний? відомий?), є епіграф:
Як осінь підійшла – строчи сонет
Нема ідей, і думки десь забігли?
Життя-то особистого чортма?
А тут рудим влітає осінь біглем
У засіки пусті і «закрома»
Сторінок у нотатнику. І радий
І самопроголошений піїт
Заплескає, як посіпаки в Раді,
Щоб заглушити тиші гострий дріт.
Заквецяти щоб болісне мовчання
Мазками, що кричать на ґвалт, як кіч,
І шляхом хірургічного втручання
Повидаляти з себе глупу ніч»
То чом би й ні? І як сказав би рабин
«У чергове сторіччя війн і скрут»
Піду дивитись, як згасають трави
У колір снів річкОвого піску
Мені замовили
- 03.09.15, 22:18
- Стих_и_я
… і першовереснЕвих свят напалм
Пожер етюди шахові – гамбіти
Та ендшпілі. У вихилястість пальм
Засмаглії гойдаються кобіти.
Мабуть усе згоріло, бо мені
Кошачі потягусі ті байдужі.
І, те що рано-вранці променить,
Під вечір випаровує калюжі.
Плює Везувій в дивність білих плям
Та гойдалки пусті, але ще теплі.
Із дійових осіб гри по ролям –
Лише чорти в веселому вертепі.
І, судячи з очей зустрічних краль,
Їх порт приписки – то, мабуть, Тортуга.
Розчервоніла пика, мов кораль,
І в диханні – лише коньяк та туга
У вересня. І знову підійшли
І просять написати трійко віршів
Таких… не дуже хвацьких і складних
На конкурс поетичний. Щоб у тиші
Натхненно-урочистій прочитать
І в збірничок ввійти живим глаголом.
А я повзу, як той билинний тать
В розпечених асфальтах чорних, голих
І давніх, наче Слово о полку,
І рОблюся, як маргінал, ледачим.
Не вистачить ні рими, ні смаку
Оспівувати вуглі ці гарячі.
Нехай мені їх щедрість припасла
Як обіцянки, усмішки "на сдачу".
Як в фільмі тому – я не бачу зла,
Та й решту, виявляється, не бачу.
Трое провожатых
- 31.08.15, 22:40
- Стих_и_я
Нас будет трое: ваш покорнейший слуга,
В.А. – печален, полон темных меланхолий
И алкоголь (уже мне шепчет: «Дайте два»)
В этой затерянной средь сумерек юдоли.
И мы направим свои праздные стопы
Туда где свет. И скажем: «Братец виночерпий,
Плесни нам яду (быстро перейдя на «ты»)
В бутыль пластмасс изящных антидот от смерти»
Брат виночерпий, братец кролик и брат-два
На нас посмотрят, явно сдерживая скепсис,
И не обслужат, блин, оставив умирать
Средь сочных семг и худосочных дев (no mercy).
Мы обратим свой взор к ближайшим стеллажам
И, в фокус наконец поймавши этикетку,
«Что там за триста? Кто варил?» Я убеждал
В.А.: «Спартанцы выполняли пятилетку!»
И солнце золотило тихие листы
И на закате им гадало, как цыганка,
Дорогу дальнюю, трефовые кресты,
Казенный грунт и совесть красну спозаранку
Я им бы мог порассказать и без монист,
Без золоченья ручки и ненужных мансов.
Но вечер был, словно бокал, прозрачно-чист,
И на сусальных куполах писало стансы
Светило летнее в последние часы.
И я спросил В.А. о том, что, верно, классно,
Лишь выйдя на балкон, зреть пред собой кресты,
На что он выругался как-то безучастно.
Затем В.А. вел про вчерашний вечер вод
Нетеплых и пунцовых. И почти что хокку
Лилось из окроплённых грустию высот
О лете сожалений быстром-легконогом.
И пусть осталось два часа лишь додремать
На теплых облаках видениям чудесным,
В преддверье маршей сентября, где «Ать! Два! Ать!»
Бросаешь, лето, нас? О, как это не честно!
К Октавиану
- 30.08.15, 22:47
- Стих_и_я
Не летний запах источают травы
И замедляется полет шмеля.
"Малята, ось така собі ***", -
Сказал не дед Панас, но кто-то правый.
Вопросом "Кто?" не сотрясаем воздух,
Ведем себя прилично, как в раю.
Кто поднимает красную зарю,
Чтоб Кремль окрасить в цвет кровавый, грозный?
На триптихе на летнем крайний слева,
Кто зрелищами мечет так в народ?
Когда он шагом хищника идет,
Снопами - "бух!" принцессы, королевы
Похолоданьем дышит тонкий профиль,
Некроток взгляд и высоко чело.
Пусть птиц на юг еще не понесло,
Но мать-земля уж уколола морфий.
Свет коротает в философской дреме
Задумчивость, минорность по утрам,
В садах горит сухой изжитый срам
Последних афоризмов. Брат Светоний,
Велик и благ наш император Август!
Не оскудеет щедрая рука!
И, бросив солнце в виде пятака,
Дней урожайных нам подарит разность,
Покой положит в праздные дубравы,
Плоды даруя спелые в садах.
Мы, на колени павши, скажем "Ах!
Уж пахнут не по-летнему те травы"
Прррэлэстно!
- 30.08.15, 00:00
- Стих_и_я
Что Вам сказать? Прелестная пора!
(Еще не вытирали ног об душу)
И на скамейках в скромненьких дворах
Плюют подсолнух нимфы и горгуши.
Хрущевок монолиты (эпос балк)
Берут начало в век палеогена,
И чрез (почти что чистый) темный парк
Плывет луна - фонарь у Диогена.
Но поиски её, увы, пусты
И тщетны, как призыв включить рассудок.
Благопристойны древа и кусты
Уже готовят горьких самокруток.
Но это позже - грянет падолист,
Пока еще звучат миниатюры,
И солнце, гангстер и контрабандист,
Нам шлет лучей полузапретных фуры,
И август сел, как тот фрегат, на мель,
И, "Чорнобривці" ром глуша без меры,
Нугу жгут по садам и карамель
Вест Индии бухие флибустьеры,
И громок тик, и близок их набег,
Но месяц смел, бахвалится: "Не струшу!"
Опишут краше всех лопе де вег
Собак на сене Явы и Павлуши.
Сентябрь на расстоянии плевка
И несалютный дым накрыл корветы,
Не плюнут в душу мне наверняка,
Ведь не попасть в мишень, которой нету.
К Александру
- 28.08.15, 13:47
- Стих_и_я
Мой милый Александр, зачем тебе Египет?
Что в Муждуречье ты и в Индии забыл?
Не знаю, юный вождь, какой бы здесь эпитет
И титул подобрать, чтоб поумерить крыл
Размах и трепет, и разбухшую харизму.
Ты закрываешь солнце? Это же смешно...
В моей обласканной богами столь Отчизне
Мне закрывали все, от памяти до снов,
Мне закрывали уши, нос, глаза и попу,
И рот болтливый - утомились закрывать,
Ну что ж ты сделаешь для бедного холопа?
Иди себе. Ждут полководцы, чернь и знать,
Тебя ждут реки крови, водопады лести.
Здесь дотлевают лета праздные угли -
Желтогорячие цветы, просты, прелестны,
И тихо увядают пасынки земли.
Из философий мудрых и разнообразных
Лишь раздолбайство душу трепетно хранит,
От всех религий обращаюсь ежечасно
В храм пофигизма, помнит где тепло гранит.
Оставь меня средь низкорослых самомнений,
Где растеряло солнце праведность и прыть,
Где день сжимается и вырастают тени.
Светило толком не способен ты закрыть.
