Тесен мир.
Через каждых сто метров
проплывают знакомые лица.

Все согреты они одним ветром
Все окутаны духом столицы..


Так близки по сценарию жизни.
Меж собою так судьбы похожи..

Где-то в воздухе мысли повысли..
И тела где-то бродят их тоже..


Иногда повезет пересечься
И узнать в ком-то близкое что-то,

на мгновение кем-то согреться,
поселиться в душе у кого-то..


Помечтать их мечтою заветной..
Или стать для кого-то мечтою..

Чтобы завтра...
опять незаметно..
расствориться и слиться с толпою..


Так близки по сценарию жизни
меж собою так судьбы похожи..

Где-то в воздухе мысли повысли..
И тела где-то бродят их тоже..


Тесен мир..
через каждых сто метров
проплывают знакомые лица.

Только каждый согрет своим ветром..
И окутан своею столицей.....

Я кажусь маленьким человечком в лодке посреди большого океана, в руках которого нет ничего, кроме весла. Но при этом он мечтает построить на этом океане город..

Сонце перестало світить.
Якась темрява..увесь час.
Неначе небо..без зірок..Дивишся на небо, любуєшся зорями..
А потім..бачу-падає одна..Заплющую очі на мить, загадую бажання..
Відкриваю очі - зірок немає..І місяця теж немає..
Небо чорне.
І я тоді руками..пальцями..до очей..чи вони відкриті чи ні..бо не розумію..
Так..відкриті..
А потім здавила пальці..так, щоб біль відчути..та зрозуміть чи не сон це часом.
Здавила. Боляче..не сон..
Тоді я сіла, де стояла..бо не бачу нічого навкруги..Боюсь зробити крок..
Сіла та чекаю на світанок. Бо це ж ніч..Ніби-то..
Сиджу та чекаю..а світанку немає..
А може, я осліпла?..очі відкриті, не сплю, а навкруги чорно-чорно..
тоді..може покликать когось на допомогу?..
Ні!..Світанок має бути.. Сонце обов'язково з'явиться..Обов'язково..
Сіла..там, де стояла..От і сиджу...
Ще й досі..Сиджу...