Європа втомилася від Росії
- 11.06.11, 00:38
Газета.Ru (Росія) // 15:23 10-06-2011
ЄС і Росія обмінюються люб’язностями, насправді нічого не чекаючи від своїх відносин. Саміти ЄС – Росія стали нецікаві й безперспективні. Це наразі влаштовує обидві сторони. Однак не оптимістично характеризує розвиток Росії протягом останнього десятиріччя – пише Аркадій Мошес у статті, яку опублікувало російське інтернет-видання «Газета.Ru».
«Саміти Росія – ЄС давно вже стали рутинними заходами, що не викликають жодного інтересу», – пише Аркадій Мошес. У ЗМІ знову йшлося про необхідність скорочення кількості таких щорічних заходів із двох до одного. А один із європейських експертів зауважив доцільність відеоконференції чи просто обміну письмовими заявами – з метою економії коштів платників податків. Нагальним питанням було хіба що ембарго на імпорт овочів із ЄС. А роль Євросоюзу у процесі модернізації, що нібито триває у Росії, взагалі не очевидна. Щодо безвізового режиму, то вже йшлося про те, що у найближчі 10-15 років його не запровадять. Автор зауважує, що проблема, звісно, не в самітах. У 1994 році, коли їх вирішили проводити раз на шість місяців, майбутнє відносин Росії та ЄС видавалося дуже динамічним. Тепер – інакше. Сторони навіть звикли до стагнації у відносинах. Тим часом річ тут не у наближенні так званого краху європейського проекту, який зовсім не є аксіомою. Насправді криза ЄС – насамперед криза лідерства. Хоча зсередини це відчутно не так. Приміром, Бельгія уже рік живе без уряду, але при цьому там сплачуються податки, виплачуються пенсії. Водночас усе ж необхідні політичні рішення стосовно хоча б імміграції. Вони не приймаються через небажання брати на себе саме політичну, а не технічну відповідальність. На зовнішній політиці відсутність лідерства та довгострокового бачення ситуації позначаються більше. ЄС має два фундаментальні питання – відносини з Росією та з мусульманським світом. Їх Брюссель намагається вирішити бюрократично, завдяки незначним коштам і деклараціям, а не стратегічно. Цей підхід Європа наразі не може змінити. Навряд чи Кетрін Ештон, керівник нової зовнішньополітичної служби ЄС та водночас британський єврокомісар, має час між візитами реально планувати політику. Від Росії ж є певна втома – просування у відносинах немає. Домовленості, яких досягнуто ще кілька років тому, не виконуються. Брюссель із часом відмовився від бажання домагатися змін у Росії. Справу тепер мають з Росією – такою, яка вона існує насправді. Від цієї держави нічого особливого не чекають. Проблеми Грузії вирішили за потрібне залишити Вашингтону. А за темпами розвитку Росію залишила позаду Азія, яку наздогнати практично неможливо. Однак в усій цій ситуації і ЄС, і Росія почуваються цілком комфортно. Москва приймає і надсилає запрошення на урочисті вечері, а формальне висловлення стурбованості з тієї чи тієї причини ігнорує, при цьому – жодного наближення Росії до євростандатів.Цікаво, що у 2003 році на саміті у Санкт-Петербурзі Росія та ЄС домовилися створити чотири спільні простори: економічний, у сфері зовнішньої безпеки, правосуддя і внутрішніх справ, а також науки, досліджень і культури. Усього вісім років тому інтеграція Росії та ЄС була цілком реальною, хоч і віддаленою метою. Тепер сприйняття ситуації інше. Тож історичний відрізок, який Росія пройшла за останні десять років не спонукає до оптимізму, наголошує автор статті.
(С)
Оригiнал матерiалу: http://gazeta.ru/comments/2011/06/10_x_3658765.shtml…
Блогер-стотысячник заявил, что ему платили 100 тысяч рублей, чтобы он писал посты против известного борца с коррупцией Алексея Навального.
"22 червня не лише "Свобода", а кожен українець, кожен львів'янин має вийти на вулицю. Якщо нас буде не тисячі, а десятки тисяч, то скільки б тих гастролерів зі злим серцем і з паскудними намірами не приїхало, вони нічогісінько не зроблять. Наша масовість поставить крапку на їхніх провокаціях". Про це заявив голова ВО "Свобода" Олег Тягнибок 29 травня 2011 року у Львові на вічі "Проти свавілля панівного режиму! За соціальну і національну справедливість! За свою Свободу!", в якому взяло участь понад 10 тисяч осіб.
"Вони нас лякають 22 червня, - зазначив Олег Тягнибок. - Подивіться, яка масова кампанія почалася: ми приїдемо, ми тим "хахлам" покажемо їхнє місце, покажемо, як вони повинні себе поводити. Чим далі, тим більше, ми чуємо таких незрозумілих, абсолютно зухвалих закликів. А як ви думаєте, чому вони вчепилися 22 червня, що їм потрібно у Львові? З однієї причини: бо їм не вдалося зреалізувати своїх підлих планів 9 травня. Ми разом з вами зупинили зухвалу провокацію, яка була запланована.
Але чи вони поняття зеленого не мають, чим жив Львів 22 червня - 22, 23, 24, 25, 28 червня 1941 року? Що вони тут хочуть зробити? День "відкритих дверей енкаведистських тюрем"?
Та відкриймо свідчення очевидців, у родині кожного з нас розкажуть, як це було. Думаю, і тут серед нас є ті, хто пам'ятає 22 червня 1941 року. У Львові включали дизельні двигуни, щоб вони спалювали пальне і перебивали трупний запах. Коли большевики втікали, люди почали відкривати Бригідки, Лонцького та інші тюрми, витягували спаплюжених невинних українців. Почитайте свідчення, як це було: йшов по Львову у вишиванці, схопили і посадили, а потім люди приходили впізнавати тіла своїх дітей, батьків, братів, сестер… Ми що – цього не пам'ятаємо? А вони що – не розуміють, яка може бути реакція, коли топчуться по найсвятішому – по пам'яті? Люди добрі – де їхня совість, як вони можуть це творити.?Отут, ті з червоними прапорами за кілька днів знищили тисячі львів'ян тільки тому, що вони українці.
Ще донедавна тих комуняків не було чути у Львові, а зараз вони виходять і пропагують ті цінності, які нам чужі. Зверніть увагу, цього року вперше з 1956, вулицями українських міст - Сімферополя, Запоріжжя, Харкова і навіть Києва, офіційно пронесли портрети Сталіна. Ми що, не пам'ятаємо, що таке сталінський режим?"
"Вся Україна дивилася і дивиться на Львів: як ми будемо реагувати, чи ми будемо спокійно спати і думати тільки про кусок хліба, чи ми все-таки українці,бачимо майбутнє нашої держави, як національно сильної з гордою і гідною нацією, і соціально солідарної, багатої, заможної України, - наголосив Олег Тягнибок. – "Свобода" наголошує на гармонійному поєднанні двох основних факторів, заради яких потрібно боротися: це питання національної справедливості та соціальної солідарності. Нація, яка не має честі, не буде мати хліба, а якщо й буде, то дуже мало, і дуже чорного, і черствого. Нація, яка забуває про свою гордість, забуває про минуле і не вміє навчити дітей того, чого вчили нас діди і батьки, не має жодних перспектив. Справа не тільки в червоному прапорі, червоній шматі – через оте ритуальне приниження мало йти інше: якщо львів'яни не реагують на червоний прапор, спокійно, задоволено, сито сидять собі вдома, значить, можна завтра підвищувати ціни на продукти, на комунальні послуги, продавати землю, а це – трильйони, це останнє, що залишилося. Значить, можна спокійно продавати стратегічні об'єкти, яких дуже мало залишилося в Україні, значить можна впроваджувати пенсійну реформу, якою принижується українець – наша мати, наш батько, яким не дають нормальної старості. Якщо так, значить можна ухвалювати житловий кодекс, який робить українця рабом, і навіть приватизовану квартиру можна забрати".
"Наше завдання – реагувати, не мовчати, не спати, - зазначає Олег Тягнибок. - Повірте, справа не в рейтингах, справа не в тому, чи завтра виберуть "Свободу". Справа в іншому, що ми маємо забезпечити нормальне достойне українське майбутнє для своїх дітей і внуків. Немає значення, хто буде завтра – завтра мають бути українці.
Ми ні до чого не закликаємо 22 червня. Ми розуміємо, що сьогодні телефони свободівців прослуховують, ми розуміємо, що всі наші виступи фільмуються і завтра можуть бути використані в матеріалах кримінальної справи. Ми знаємо і бачимо, як сьогодні та репресивна беріївська машина працює проти наших хлопців-героїв. А вони дійсно герої. Я запитую в адвокатів, як вони тримаються, чи не зламалися в казематах? А хлопці кажуть: "У мене дід сидів 25 років за Україну, якщо треба і я сяду". Не треба, щоби наші хлопці сиділи, бо наші діди вже за нас відсиділи. Досить! Краще хай в тих казематах сидять вороги Україні. Та я захоплююся незламним духом тих простих хлопців з українських галицьких сіл. Я до землі хочу вклонитися їхнім батькам, які виховали таких ідейно стійких мужніх українців. Я хочу подякувати їхнім дружинам, їхнім дітям".
"22 червня не "Свобода", а кожен українець, кожен львів'янин має вийти на вулицю, - каже Олег Тягнибок. - Якщо нас буде не тисячі, а десятки тисяч, то скільки б тих гастролерів зі злим серцем і з паскудними намірами не приїхало, вони нічогісінько не зроблять. Наша масовість поставить крапку на тих провокаціях. Є ще одна ідея. Давайте, 22 червня візьмемо фото наших родичів, які були замордовані в енкаведистських тюрмах, в тім числі в період 22-28 червня, коли енкаведистам патронів не вистачало і вони живцем закопували, замуровували в стінах тюрем. Прийдемо з тими знимками, зі священиками, і будемо згадувати про мільйони українців, які віддали життя заради нас з вами.
Товариство, маємо розуміти. Нація – вічна, а вороги – тимчасові. І ми їх обов'язково переможемо. Слава нашим героям – новітнім політв'язням. Слава нашим героям, на основі історії життя яких виховувалися наші новітні політв'язні. Свободу політв'язням! Слава Україні!"
Володимир Пилипчук 
