"Словник московсько-український" (1918 р.) Віктора Дубровського

З ініціятиви Ірини Фаріон та за фінансової підтримки ВО "Свобода" вийшов друком унікальний "Словник московсько-український" (1918 р.) Віктора Дубровського

У знаковій серії "Лексикографічна спадщина України" з ініціятиви Ірини Фаріон та завдяки фінансовій підтримці ВО "Свобода" вийшов тисячним накладом унікальний перекладний "Словник московсько-український" (1918 р.) Віктора Дубровського. Організатор і натхненник, автор вступної статті та відповідальний редактор цього історичного видання – директор Інституту української мови, доктор філологічних наук, професор Павло Гриценко.

Причетні до цієї непересічної події висловили сподівання, що перша ластівка новоствореної і злободенної серії гостинно залетить у численні домівки українців та зміцнить їх силою і багатством української мови.

Ірина Фаріон, говорячи про знаменність цього джерела, наголосила на кількох провідних мотивах його видання: "Ми добре засвоїли блискучу думку Максима Рильського про те, що "словник – це не тільки механічне зібрання слів, розташованих за алфавітним порядком. Це явище ідеологічне і політичне". Початок ХХ століття – це доленосна кодифікація лексичного складу нашої мови в умовах народження самостійної держави, що, заледве відродившись, була знищена. Проте складніше було знищити духовне втілення цієї держави – українську мову, яка неспинно продиралася крізь заборони та зневагу. Словник Віктора Дубровського не лише фіксував наше лексичне багатство у кореляції з московською мовою, але й розширював базу творення літературної мови, залучаючи якнайширшу палітру місцевої лексики та сипав багатством синонімів до московських лексем. Отже, ідеологічно і політично цей словник утверджував нашу окремішність як креативну протиставність до колоніяльного минулого з упослідженим статусом української мови.

З огляду на такі фундаментальні мотиваційні обставини для совєцького режиму вкрай небезпечним став і сам автор. Замало було знищувати слова як світлини мислення українців: московсько-большевицька окупаційна влада взялася за знищення української інтелектуальної мовознавчої еліти. Нагадаю, що відомих учених С. Єфремова та А. Ніковського, співавторів "Російсько-українського словника" (1924–1933 рр.), засуджено 1929 року на 10 років ув'язнення у справі Спілки Визволення України (СВУ). А. Кримського, автора цього ж словника, репресували 1941 року. В. Підмогильного, автора блискучої лексикографічної праці "Російсько-український фразеологічний словник. Фразеологія ділової мови" (1926 р., 1927 р.), розстріляли 3 листопада 1937 року у сталінському концтаборі Соловецького монастиря. Співавтора цього словника Є. Плужника 1934 року засудили до 10 років ув'язнення, де він помер 1936 року. Така ж доля спіткала і Віктора Дубровського: 1929 року його заарештовано у справі СВУ і засуджено на 3 роки, відтак удруге засуджено 1 грудня 1937 року до 10 років тюрми. Досі невідома його подальша доля, проте, на щастя, збережено його працю і завдяки Павлові Гриценкові її підготовано до друку. Слушно зауважила відомий фізик і лексикограф Ольга Кочерга: "…тодішнє мовне лихо є джерелом теперішніх мовних негараздів. Не вивчивши їхнього походження, не дослідивши їхньої еволюції, нам годі сподіватися їх подолати". Отож маємо за обов'язок спільними зусиллями науковців і політиків не просто відроджувати нашу лексикографічну правду, а запалити свічку пам'яти за розстріляне покоління українських мовознавців, що як ніхто розуміли фундаментальне значення мови у розбудові національної держави".

Прес-служба Всеукраїнського об'єднання "Свобода"

http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/038849/