“Віра – це найвища цінність народу. Народ, який покидає свою віру, покидає свою душу, свої ідеали. Йде на службу чужим “богам”. Там він може бути тільки рабом, або прислужником. Почуття меншовартості перед чужою культурою і чужим духом буде його прокляттям...        За різних “богів” будуть різатися сини одного Батька... Буде він (народ) наслідувати всяке зло і всяку погань світу. Не буде знати, що зле, а що добре. Буде вічно хитатися і не буде в ньому єдності. Ніщо не буде в ньому тривалим авторитетом. Не буде він цінувати власних великих мужів і власних великих досягнень тому, що кожну цінність буде міряти чужою мірою. Великим буде тільки те, що в чужинців. Власних цінностей він не зрозуміє і не оцінить. Правдивий Володар Народу буде маленьким в очах народу без віри. Народ не зрозуміє і не зможе його пошанувати. Чим більші цінності загубить такий народ, тим більше буде його розгублення і приниження...        Він буде шукати захисту і спасіння в чужих “богів” так довго, аж поки не зрозуміє, що своє спасіння він може знайти тільки У ВЛАСНІЙ ВІРІ...”        Таким пристрасним, полум’яним посланням, викладеним у праці “Проблема Української Віри” Великий Віщун, Професор Володимир Шаян звертається до вічних, живих і ненароджених Українців нинішнього і майбутнього тисячоліття з далекого вже 1946 року.        Не потрібно ні тлумачень, ні коментарів. Кожна думка, кожне слово, кожна титла і кома спалахує ранковою зорею посеред тисячолітнього дрімучого мороку національного лиха, пробуджує сумління, посилює надію, освітлює дорогу все новим і новим прихильникам рідної віри, як межи мислячим українством, так і поза ним. Але...        Не встигли ми розібрати завали комуністичної руїни, як шаленими темпами почали виростати мури “нової” духовної деспотії чужовір’я. Керівні структури усіх трьох форм (чи скільки їх там) розподіленої влади до болі в очах нагадують благословенні ними ж довірчі товариства необмеженої безвідповідальності (трасти, фонди, банки та всякі інші “Меркурії”).        Різниця тільки в тім, що поки Верховна Рада встигає видати закон, Кабмін встигає ним знехтувати, президент встигає накласти вето, довірчі товариства, швиденько обікравши українців, встигають зникнути. Таким чином, лавиноподібний процес розкрадання, деморалізації, деградації України, як і всієї Слов’янщини не припиняється. Заяви публічних політиків які нещодавно претендували на роль українських Махатм Ганді про те, що в Україні юдеям буде жити краще ніж в Тель-Авіві, а всім іншим нацменшинам краще, ніж в їхніх рідних державах – ці заяви нахабно справдилися. Виявляється – це була не тактика, як дехто смів вважати, а стратегія горе-політиків. І саме ця стратегія стала причиною того, що життя українців на землі батьків все страхітливіше нагадує животіння афроамериканців та корінних аборигенів періоду работоргівлі. Нас намагаються скасувати не тільки як державотворчу націю а, навіть, як етнос буденною ліквідацією відповідної графи в документах.       

       У всесвітній історії важко знайти більш разючий приклад руйнівних наслідків духовного іга, ніж масовий психоз, ворожнеча, повний моральний розклад, занепад і погибель незліченної лічби племен, націй та цілих рас в результаті діяльності єговопоклонників. Причому прийоми і методи цієї діяльності по винахідливості ледве сягають рівня риболовного гачка, але за ефективністю перевершують Чорнобиль. Гідна подиву здатність мільйонів періодично потрапляти в одні й ті ж самі тенета і косяками щезати в імлі століть, не знаходячи засобів порятунку, не попередивши нащадків, або хоча б сусідів про смертельну небезпеку. Одні й ті ж методи підкупу, обману, залякування. Одна і та ж підміна ідеалу ідолом. Одна і та ж інквізиція – репресії церкви, чи репресії проти церкви. Репресії партії, чи репресії проти партії. Один і той же результат – винищення тубільців при допомозі війни, чи без неї. Змінюються назви держав і народів від єгиптян та ассирійців до могікан та українців, вдосконалюються технічні можливості, але суть геноциду стабільна, як могила.        В чім корінь такої стабільності? Звернімо увагу, що там, де винищені, або винищуються корінні нації, як правило панує культ біблії, так званої “священної” книги. Порівнявши Китай, де споконвіку живуть китайці, а культу біблії практично нема, і Європу, де упень знищені франки, сакси, пруси, венеди, гуни, кельти, латинці, руси, даки, де сьогодні винищуються югослави, зате авторитет “книги книг” – незаперечний, ловиш себе на думці, що славнозвісний попівський собака закопаний саме тут, при допомозі біблії. На жаль, мало хто з філософів чи дослідників звертає увагу на таку витончену психологічну “дрібницю”, а насправді, психотропну диверсію бібліїстів, як вживання в перекладах суперкниги чужого для неї слова і поняття БОГ (Gott, Deus, God). Метою такої диверсії є нейтралізація природного етнічного богорозуміння – єдиної сили, здатної протистояти теологічній експансії єговопоклонників, яка завжди передує фізичному винищенню аборигенів. В результаті аналогічних фокусам ярмаркових наперсників маніпуляцій Бог всякого племені, до якого приходить біблія рідною мовою, несподівано опиняється, ніби злочинець, в ув’язненні за наскрізь іржавими ветхозавітними ґратами. Професійні перекладачі знають, що, навіть, при перекладах простих понять, таких, як “стіл”, “лід”, “дерево” з мови на мову можуть виникати певні нюанси і навіть ускладнення, бо африканський бушмен, чи баварський німець можуть мати різні уявлення і словесні відповідники для позначення одних і тих же речей та явищ.       

     У лабіринтах суспільної людської свідомості та підсвідомості є цілий космос можливого розвитку подій. Щаслива та нація, яка сама по собі здатна зробити правильний вибір майбутнього. І навпаки, – горе тим, хто дозволяє здійснювати вибір долі стороннім пророкам.        Невдовзі після Чорнобильської катастрофи незабутній Олесь Гончар опублікував статтю “Звізда Полин”, яка була чи не першою, що привернула увагу світу до біблійного пророцтва цього ядерного Армагедону. Виникло запитання: а чи немає в суперкнизі пророкувань інших українських катастроф: як минулих, так і майбутніх. З’ясувалося, що є. (Спробу встановити певну математичну закономірність у виникненні подібних катастроф упродовж всесвітньої історії робить Володимир Осипчук у своїй книжці “Вістина”, див. стор. 197).        Коли Провидіння вказало автору цих рядків, що шукати аналогію голодоморів та колективізації українців треба саме в суперкнизі (див. кн. “Буття”), і, коли ця дивовижна аналогія виявилась майже повною тотожністю, аж до ідентичності імен Йосипів – чужоплемінних правителів Єгипту та СРСР, стало зрозумілим, чому в середовищі єговообраних Київ фігурує під зневажливим назвиськом – Єгупець. Бо повторити катастрофічну долю Єгипту, маючи упродовж тисячі років перед очима, в суперкнизі, повний сценарій його погибелі, це справді безприкладне тюхтійство і ганьба як служителів “святої” церкви, так і будь-якої іншої верстви нації, що претендує на титул провідника та просвітителя українців.

     Ще не встигли вщухнути пристрасті навколо “Програми розвитку російської культури в Україні”, народженої в надрах Міністерства міграцій та культів, як в засоби масової інформації проникло повідомлення про “Державну програму розвитку єврейської культури в Україні на 1995-2000 роки”, розглянуту Кабміном 13 вересня 1995 року. І хоча програма ця ще в стадії проекту, навколишня дійсність переконує нас, що цей проект реалізується набагато швидшими темпами, ніж будь-яка інша українська програма. Газетні публікації, телерадіореклама рясніють повідомленнями про організацію та відкриття єврейських центрів у різних містах, гімназій тільки для єврейок, безплатних навчальних закладів тільки для євреїв від дитячих садків до соломонових університетів і т.п. І весь цей сепаратний розгул єврейської культури відбувається на тлі повного занепаду культури української. У таких обставинах кожен мислячий українець не має права залишатися байдужим. Небезпека, про яку попереджує, зокрема, політичний оглядач “Вечірнього Києва” відносно того, що “юдаїзм може заступити місце української національної ідеї, а незалежна Україна може перетворитись на хозарський каганат” – реальна. В руслі цієї ж небезпеки виникають такі потворні явища, як повсюдне поновлення антиукраїнських пам’ятників та символів. Наприклад, намагання поновити пам’ятник катюзі українців Катерині ІІ в Одесі мером Гурвіцом, відкриття в Харкові погруддя ініціатору, на щастя, нездійсненого проекту депортації українців до Сибіру, маршалу Жукову... І все це в той час, коли ніде в Україні немає пам’ятників Івану Гонті та Максиму Залізняку, хоча дивовижний проект пам’ятника цим героям був створений Іваном Макаровичем Гончаром ще в 60-х роках. Немає, навіть у проекті пам’ятника Великому українському Князю Святославу Хороброму – ліквідатору хозарської імперії зла, головним заняттям якої була работоргівля українськими хлопчиками для веслування на галерах і дівчатками для гаремів.      

     Чи не найактивнішою сектою (серед багатьох інших), яка нав’язливо намагається вербувати нових прибічників (прозелітів), є секта “Свідків Єгови”. її молоді, добре одягнені, вишколені проповідники та проповідниці ходять по майданах та квартирах, пропонують літературу, агітують, заводять дискусії з українцями, голови яких затуркані проблемами пошуку шматка хліба. Але настирні єговісти, розповсюджуючи мальовничі книжечки “Сторожової башти”, заводячи правильні, солоденькі розмови про необхідність вдосконалення душі, насправді займаються підготовкою Армагедону зокрема, сортуванням людей на “чистих” і “нечистих” (за їхньою термінологією на баранів та козлів), між якими і повинна начебто початися священна битва перед кінцем світу, тобто остаточне взаємне знищення українців українцями, після чого на нашій землі має настати царство єговообраних. Таким чином, цілком легально до лютого антагонізму марксистсько-ленінської класової боротьби єговісти додають свій посильний внесок, тільки вже в юдохристиянській упаковці.        Сьогодні, коли українці протистоять українцям у лавах комуняк та демократів, націоналістів та інтернаціоналістів, україномовних та рускоязичних, віруючих та атеїстів і т.п., коли соціальна напруга, викликана обманом, грабунками, спекуляціями трастів, компаній, урядовими програмами економічних погромів, недалека від свого апогею, людям втовкмачується в голови ще й неминучість близького кінця світу, що, в принципі, не є великою брехнею, бо самі “пророки” свідомо проводять україноненависницьку діяльність у цьому фатальному напрямку.       

     1 Будьмо уважні      Мудрі застерігають, – не поспішай вірити всім і всьому поспіль, бо м’язи твоєї уяви втомляться і так ослабнуть, що ти вже не зможеш повірити в найпростіші та очевидні істини. Нинішня суспільна зневіра явно є наслідком багатовікових і небезуспішних спроб нав’язати українцям віру в усе підряд: розп’яття, воскресіння, вознесіння, комунізм, істмат, діамат, атеїзм, економна економіка, продовольча програма, ринкова економіка і знову розп’яття, Страшний Суд, гризню конфесій, об’єднань, сект і т.д. і т.п. Коло замкнулось. Горезвісна гегелівська спіраль знову бере розгін, розкручуючи нові витки старої зомбіфікації в наступне тисячоліття. Слава Богу, на планеті є ще приклади як гірші, так і кращі. І це вселяє надію, що наступні покоління українського суспільства все-таки матимуть можливість духовного оновлення. Все залежить від того, чи зуміємо ми скористатися світовим досвідом, Японський досвід, наприклад, показує нам феномен нації, що зуміла уникнути як духовного так і фізичного поневолення будь-якими чужинцями. Тобто – обійшлася без кінця світу. З іншого боку – приклад індіанців Америки демонструє гнітючий занепад нації, що дозволила здійснити над собою духовну та фізичну окупацію. Японці свого часу примушували пришельців, що з’являлися на берегах їхніх островів, на знак миролюбних намірів, ногами топтати біблію. І як результат, по сьогоднішній день ніхто не має права сумніватися в священності гори Фудзіями – Японський Боже, бережи Японців! Зате в Індіанців існує гірка сентенція:       

     Будьмо точними      Більшість нещасть наших від неточності нашого мислення. Неточність мислення й породила оте горезвісне хохляцьке: “Какая разніца”, або трохи давніше “Нехай хоч горщиком називають, аби в піч не засунули”. Засунуть (!!!), обов’язково засунуть і не тільки в піч, якщо вже тебе назвали горщиком. Щодня, щогодини, щохвилини необхідно точно знати, чого ти хочеш, то й матимеш шанси досягти бажаного. Але хотіти треба того, що корисне для життя твого вічного роду. А коли не знаємо, що хочемо, то навіщо дивуватися, чого так погано живемо. Щоправда, погано живемо не всі. Бо хто точно знав, чого він хоче від перебудови, той і має або золото партії, або процвітаючу фірму закритого типу, або рундук з гумовою жуйкою в центрі столиці. Хто на що був націленим. Як бачимо, все тут просто. Але нам, українцям, загнаним попередньою історією в чагарі вчорашнього діалектичного матеріалізму, чи в сьогоднішні нетрі чужих, ворожих роду нашому псевдовірувань, не зразу вдається розпізнати цю простоту. І відбувається з нами це тому, що еталони істини, яку ми досі шукаємо, нам колись були підтасовані, і підтасовка ця залишається нами не поміченою.        Наприклад, галасливі заморські та доморощені місіонери з неослабною енергією по радіо, телебаченню, на майданах, у палацах розгортають бурхливу євангелізацію українства. Залишаючи поза увагою питання, за чию валюту ведеться ця нескінченна кампанія (чи не за ті гроші, що не додаються нещасним пенсіонерам?), спробуємо з’ясувати коректність методів та мету непроханих “спасателів”.       

       1. Істина врятує світ      Усім відоме прислів’я про те, що гроші йдуть до грошей, а біда до біди, – у нашу добу підтверджується настільки буквально і настільки містично, що реальні події здаються фрагментами сатанинського фільму жахів, знятого за сценарієм часів ветхозавітних. Щоправда, сучасний стереотип соціального і морального прогресу людства, який нібито має місце в дійсності, камуфлює деякі разючі аналогії наших днів з давноминулими настільки, що явне і безроздільне панування “закону джунглів”, або “закону тайги” вважається нами за просування до правової, навіть цивілізованої держави українського народу. Наприклад, трохи старші люди пам’ятають, як ленінського типу комерсант Арманд Хамер возив і демонстрував тоді ще по СРСР золоті скарби фараона Тутанхамона. Показавши їх у Києві, Ленінграді й Москві, повіз назад. А за якийсь час усе золото, що було в імперії, потекло за золотом Тутанхамона. Останніх кілька сотень тонн золота було вивезено під час правління Горбачова. Прем’єр-міністр Павлов пояснював тоді, що ті тонни пішли на виплату за яєчний порошок і ще якісь порошки. Не стало золота. Проте вся Україна посипана махровим порошком Великої Хімії Арманда Хамера та його комуністичних лакеїв.        Утворення іліквідація СРСР – дві рівноцінні акції Великої Хімії новітньої доби мають своїм початком опублікування сумнозвісного “Маніфесту Комуністичної партії”. Сьогодні деякі послідовники Великих Хіміків з партій соціалістів, комуністів і т.п. заявляють, що метою комунізму було нібито досягнення соціальної справедливості. Але, хто не полінується і самостійно перечитає “Маніфест” – пересвідчиться, що там слово “справедливість” згадується лише в одному місці, і то, як вічна істина, що скасовується комунізмом. Ось це єдине місце, де класиками марксизму наводяться звинувачення буржуазії проти комунізму: “До того ж існують вічні істини, як свобода, справедливість і т.д. властиві всім стадіям суспільного розвитку. А комунізм скасовує вічні істини, він скасовує релігію, мораль, замість того, щоб оновити їх; отже він суперечить всьому попередньому ходові історичного розвитку”. Попереджуючи звинувачення у висмикуванні наведеної вище цитати, зауважимо ще раз, що це позиція т. зв. буржуазних критиків марксизму.      

Біблія. Перша книга Мойсея: Буття, глави 41-47

       41: 39 І сказав фараон (жидові) Йосипу:        40 “Ти будеш (панувати) над моїм домом, а слів твоїх уст буде слухати ввесь мій народ. Тільки троном я буду вищий від тебе”.        43 І поставив його (фараон) над усім єгипетським краєм...        47 Земля (єгипетська) СІМ РОКІВ ДОСТАТКУ РОДИЛА на повні 4жмені.  жу по містах.   ї      49 І зібрав Йосип збіжжя дуже багато, як морський пісок, аж перестав рахувати, бо не було вже числа.        53 І скінчилися сім літ достатку, що були в єгипетськім краї.        54 І почали наставати роки голодні. І БУВ ГОЛОД в усьому єгипетськім краї, а ХЛІБ БУВ.        55 Але виголоднів увесь єгипетський край і народ почав кричати до фараона про хліб. А фараон сказав усьому Єгиптові: “Ідіть до Йосипа. Що він вам скаже, те й робіть”.        57 І прибували з усієї землі до Йосипа купувати поживи...        42: 6 А Йосип – він володар над тим краєм, він продавав хліб усьому народові тієї землі. І прибули Йосипові брати (жиди)...       

                   Найбільше в світі щастя для людини-пізнати  Правду, зрозуміти причини нашого роз'єднання з Цілим, віднайти в собі святиню гордості за свій народ в ім'я Любові. Та правда в Небі одна - віра предків і молитва рідною мовою.         У давні часи на нашій землі жили щасливі і високодуховні люди,які ще тоді не називали себе рідновірами тому що інакшої віри ніж віра у Рідних Богів не було. Вони жили у гармонії з природою, зі своєю душею, з цілим Всесвітом. І правили ними Волхви.           Язичеська (від слова язики, тобто народ) віра вийшла з душі народу. Мала розум, талант (дари Божі) і вдачу Українця-Русича. У ній велич національного духа незалежного, у ній пломенів високий рівень національної свідомости, звеличувалися гідність, сила, краса й подвиги богатирів. У ній були визначені суспільні й родинні правила життя. Вона нагромаджувалася, розкорінювалася і з волі Божої вдосконалювалася впродовж тисячоліть. І в епоху Трипільської культури вже була Вірою розвиненою. Про це свідчать найстародавніші книги Світу «Веди». Безсмертна душа українця, його духовна життєтворча символіка збереглася, на щастя, в багатющій скарбниці пам'яті народу України - в різноманітних святах та обрядах, на ритуальному посуді та писанках, в повір'ях, казках та прикметах, в народній магії та ворожбі, у вишиванці та іграх. Обрядові свята: Коляда, Водоосвячення (Водоосвітлення), Щедрик, Обрітенська неділя, Стрітення (зустріч Весни), Веснянки, Клітчальна неділя, Купайла, Зажинки, Обжинки та інші. Це була сильна, внутрішньо міцно викраяна релігія, висока, красива і тому являлася страшним ворогом для християнства. Наші предки серед багатьох Богів мали свій шлях до розуміння єдиного володаря Всесвіту. Бо хіба людина не може спілкуватися з Богом безпосередньо? Шкода що цей шлях був варварськи поруйнований князем Володимиром в 988 році, як про те свідчить Нестор-літописець". Велю завтра  хрестити, а хто не прийде на ріку багатий чи убогий, робітник чи чернь людська, буде моїм ворогом." А ті, що відмовлятимуться, "будуть позбавленні майна і покарані смертю". Разом з християнською вірою, яка була справжнім геноцидом нашого народу, Україна-Русь отримала духовне рабство.