В шкільні роки я покохала,
Мені здавалось назавжди,
Душа, мов та свіча палала,
Як був зі мною поруч ти.

На тебе глянути не сміла,
Зронити й слова не могла,
Твій кожен погляд, жест ловила
І лиш коханням цим жила.

Ти був не янголом небесним –
Його я бачила в тобі:
Обличчя, ніби лик чудесний,
Очей озерця голубі.

А ти холодним був, неначе
Той лід, що танути не міг,
Даремно поглядом гарячим
Хотіла я стопити сніг.

А час нестримним птахом линув,
Роки шкільні у даль пішли
І ти мене чомусь відкинув,
Ми разом бути не змогли.

У своїм серці зберігала
Вогонь кохання, як могла,
Та свічка ніжно догорала
Лишився лише віск й зола.

Любов ця перша – не остання
Стекла водою із долонь,
Бо не підтримав ти кохання –
В багатті тім жаркий вогонь.

Кохання квітка швидко в’яне,
Не довго ще живе, горить,
Якщо в багаття полум`яне
Не підкидати хмиз щомить.

Я думаю: ще зможу в світі
Своє кохання віднайти,
Ще буде полум`я горіти
А серце – квітами цвісти.

А зараз жаль мені лиш того,
Що покохала я тебе
Лиш за красу обличчя твого
Й за очі – небо голубе.

Перша зірка вже на небі сяє,
Покриває місто ночі тон,
З панського маєтку вирушаєм
Ми в час пізній на Мікрорайон.

Вогні міста веселково сяють
І розмова тиха і легка,
Зорі з неба спокій посилають,
З Вами ми йдемо в руці рука.

А вогні – казкові оксамити
Душу їх мозаїка торка,
Ми стомились – щоб перепочити
Ми посидимо біля БК.

Все навкруг так тихо, урочисто,
В небі – зорі,
На землі – вогні,
Засинає наше рідне місто
І, мабуть, десяті бачить сни.

Муза легко до душі злітає
І шепоче рими чарівні,
А Пегас над Кам’янцем літає,
Покататись б нам на тім коні!

Ми ходу продовжуємо далі
А вогні освітлюють нам путь:
На душі ні суму ні печалі,
Бо вона позбулась денних пут.

Все здається у цей час незвичним:
Зорі і реклам рясні вогні
Й світлом незвичайно - фантастичним
Ваші очі світяться мені.

Може це такий казковий вечір
Навіває дивні почуття,
Та собі сказала я, до речі:
«Так би з Вами йшла усе життя»

Ось будинок мій, під`їзд і поверх
Тут прощатись нам із Вами час,
Та в душі назавжди буде спогад
Про осінній вечір і про Вас.

Я б хотіла ще раз повторити
Вечір цей, що мов вино п`янить,
І душі так хочеться творити,
Й думка в небо пташкою летить.

Я розкажу вам, що таке краса
Це Батьківщини рідної простори,
Високі, чисті, мирні небеса
Й ті, що сягають попід хмари, гори.

Кохані руки на твоїх плечах,
Спокійні сни закохані дівочі,
Сльозинка щастя в радісних очах
І світлі дні й чарівні темні ночі.

Ті, що збігають з круч гірських, струмки,
Дитина, що промовить вперше «мама»,
Це дотик ніжний рідної руки,
Від рідних дальніх лист чи телеграма.

Кохання чисте, світле, мов кришталь,
Яке в житті ні з чим не порівняти,
В розлуці з милим світла та печаль,
Красу в ній теж ми можем відшукати.

І зустрічі ця довгождана мить,
Коли у грудях серце завмирає,
Коли воно співає і щемить
І цілий світ тобі здається раєм.

Краса навколо нас завжди буде,
Навчімося її ми помічати,
Допоки вона є серед людей
Нас біди не спроможні подолати.

Воістину, краса врятує світ,
Без неї світ би і не сотворився
Й щасливим буде на багато літ
Той, хто красу цю бачити навчився.