Інтереси фашизму для трудящих класів

Беніто Муссоліні
Промова, виголошена в Prato della Marfisia, Феррара, 4 квітня 1921 року.
Народе Феррари! І я навмисно кажу народ, бо те, що я бачу зараз перед собою, є дивовижним збором народу, в римському та італійському сенсі цього слова. Я бачу серед вас дітей, що ступають на поріг життя, а зовсім нещодавно я обмінявся рукостисканням зі старим гарібальдійцем, живим свідком тієї героїчної Італії, яка народилася в Нолі в 1821 році, коли двоє кавалерійських офіцерів підняли прапор свободи проти Бурбонів, і здобутою під Віттторіо-Венето* великою і чудовою перемогою італійського народу. Також я бачу серед вас заводські руки та їхніх братів з полів.
Ми, фашисти, сповнені великої любові до трудящого класу. Але наша любов до нього апелює до його чистоти, будучи любов’ю до чогось безкорисливого і наполегливого. Наша любов полягає не в палаючому ладані і створенні нових ідолів і нових королів, але в оголошенні за будь-якої нагоди і в будь-якому місці простої істини, і чим більш гірка ця істина, тим сильніше наше бажання проголосити її.
Ми, фашисти, яких і по сьогодні обмовляють і паплюжать, бажали продовжити війну, аби здобути свободу для руху в Італії, і, не вдаючись у слабку демагогію, ми – перші, хто визнали священними права трудящого класу, а стосовно прав тих, хто обробляє землю, навіть більше. Тут я можу віддати щиру похвалу фашистам Феррари, які вчинками, а не марними словами політиканів довели, що аграрна революція повинна поступово надати селянам володіння землею. Я нагально закликаю фашистів Феррари продовжити розпочате ними, і стати авангардом фашистського аграрного руху в усій Італії.
Як сталося так, що ми, як кажуть, продалися середньому класу, капіталізму і уряду? Тепер наші вороги більше не наважаться закидати нам настільки брехливі і смішні звинувачення. Ця вражаюча зустріч розбурхала моє серце сильніше за розрив міни, переконавши мене, що ви показали себе з кращого боку, відповідаючи на ті безсоромні наклепи, кинуті людьми, які вірили у вічність свого добробуту, хоча насправді ж вони сховалися в замку, що впаде з першим подихом фашистського повстання. І це фашистське повстання, до якого ми можемо застосувати більш священне і серйозне слово революція, натхненне непорушними моральними мотивами і не має ані найменшого відношення до стимулів матеріальної природи. Ми, фашисти, стверджуємо, що понад суперництвом і тих, даних з народження, відмінностей, що відділяють людей один від одного, і які ми можемо назвати природними і неминучими, що не дозволяють настати надзвичайній нудьзі, за якої всі мислили б одним і тим же чином; понад усім цим – єдине буття нації і країни, з яким ми пов’язані, так само як дерево пов’язане з корінням і ґрунтом, що живить його.
Таким чином, подобається вам це чи ні, але країна – це непохитна, вічна і безсмертна єдність, що як і всі ідеї та почуття в цьому світі може затьмаритись на деякий час, але яка знову відроджується в глибинах душі немов насіння, кинуте в ґрунт, що перетворилося на квітку з приходом весняного тепла. Отже, нашими роз’яреними ударами зламано корицю, під якою томилась, заточена в темницю, душа пролетаріату. Серед пролетаріату зустрічалися і ті, хто соромився бути італійцем, ті, хто під впливом пропаганди, кричав «Ласкаво просимо, німці!» Або «Хай живе Австрія!». Здебільшого вони були безвідповідальними, а іноді нечестивими! Ми ж, фашисти, хочемо принести в кожне місто, в кожен куточок країни, навіть найвіддаленіший, гордість і пристрасть за приналежність до найбільш благородної італійської раси; раси, яка породила Данте, яка дала світу Галілея, найбільші шедеври мистецтва, Верді, Мадзіні, Гарібальді і Д’Аннуціо, яка породила людей, що перемогли при Вітторіо-Венето.
І це не все. Ми не збираємося відсунути назад робочий клас. Все, чого він вже домігся і чого ще доб’ється, є священним. Але вони повинні набути ці завоювання, вдосконалившись матеріально і морально. Ми, фашисти, говоримо не тільки про права, ми говоримо також і про обов’язки, як то зробив би Мадзіні. У нас немає лише дієслова «брати», у нас також є і дієслово «давати», тому що іноді, коли країна кличе, вставши лицем до лиця перед загрозою внутрішнього або зовнішнього ворога, ми вимагаємо від наших прихильників і тих, хто симпатизує нам, готовності принести найвищу жертву. І ви, фашисти Феррари, освятили фашистські ідеали мучеництвом.
Якби ідея фашизму сама по собі не містила б величезного потенціалу, шляхетності і краси, ви думаєте, чи зміг би він поширитися такими неймовірними темпами! Ви вважаєте, що йому було надано сім життів, що вказують нам на шлях наполегливості і перемоги? Нещодавно я відвідав ваше кладовище. Одна за одною ми оглянули могили і поклали на них наші квіти. Ті секунди тиші були сповнені переживаннями. Кожен з нас відчував, що в цих могилах лежали тіла молодих людей у розквіті їхніх днів, чоловіків, які, звичайно ж, були коханими і мали перед собою всі можливості життя. Вони мертві, вони пали. Але ми, у цей великий час вашої історії, народе Феррари, згадаємо всіх їх на порядку денному, адже вони не мертві, бо прах їх перетворився на нескінченну гру можливостей всесвіту, і ми вимагаємо у чистої, яскравої крові молоді Феррари, щоб вона надихалася нашими ідеалами, щоб вона була віддана нашії нації. Таким чином ми радіємо, що наші стяги, вітаючи мертвих, посміхаються життю, тому що робочі Феррари і всієї Італії знайшли істинний шлях, який позабули, відкинули всіх тих ганебних політиканів, які заповнювали їхні голови брехливими байками.
У нас, італійці Феррари, немає жодної потреби перетинати наші кордони, моря в пошуках слова мудрості та життя. Ми не зобов’язані йти у Росію, і спостерігати там за знищенням великих людей. Ми не зобов’язані перевертати сторінки московитських євангелій; євангелій, які їх же пророки паплюжать з тих пір, як уражені дійсністю життя, вони відмовилися від них. У нас немає ніякої потреби наслідувати інших, бо блискучі самобутні думки мають шукатися в Італії, у всіх гілках її цивілізації і спадщини. І якщо це буде соціалізм, то не скотський і тиранічниї соціалізм минулого, а лише соціалізм Карло Пізакане*, Джузеппе Феррарі* і Джузеппе Мадзіні*.
Тут, народе Феррари, ваша історія, ваше життя і ваше майбутнє. І ми, що прийняли цей важкий бій, який коштував нам десятки і сотні життів не вимагаємо від вас подачок, не вимагаємо від вас голосів. Ми вимагаємо від вас лише одну річ, а саме того, щоб ви кричали разом із нами «Хай живе Італія!».
Джерело: “Mussolini as revealed in his political speeches, (November 1914 – August 1923)”, стор 75-78.
Примітки
*Битва при Вітторіо-Венето (25 жовтня – 3 листопада 1918) – наступальна операція італійської армії на заключному етапі першої світової війни, результатом якої стало повне знищення австро-угорських військ на італійському фронті
* Карло Пізакане (1818 -1857) – італійський революціонер, діяч Рісоджіменто (період боротьби за національне об’єднання Італії і звільнення від іноземної окупації)
* Джузеппе Феррарі (1811 – 1876) – італійський революційний демократ, публіцист епохи Рісоджіменто. Вважаючи, що об’єднання Італії буде можливо лише в далекому майбутньому, виступав із закликами до локальних революцій в межах італійських держав. Різко критикував неогвельфілізм італійських лібералів і негативно ставився до союзу італійського національно-визвольного руху з католицькою церквою.
* Джузеппе Мадзіні (1805 – 1872), – ідеолог італійського націоналізму і соціалізму, революціонер, політик і філософ.
Статья:
http://ntz.org.ua/?p=1699