Профиль

rutzit

rutzit

Украина, Каменец-Подольский

Рейтинг в разделе:

Последние статьи

Свежие фотографии

Зима іде, напевне, пішки...

Зима іде, напевне, пішки,

Ще й зупиняється щомиті,

Гризе цукерки та горішки

І розглядає все на світі.

А потім до самого ранку

Лягає під кущем безсила.

Уже приходила Маланка,

Та снігу так і не зустріла.



Мишине військо

У війська мишиного

Слави немало,

І служать там майже

Самі генерали.

Була б невідомою

Армія та,

Якби не труди

Рядового Кота.


мал. Рини Зенюк



Конкістадор

Конкістадоре! Тут тобі не раді:

Ніхто ще не любив скажених псів.

Іди своє шукати Ельдорадо

В любові, а не в плетиві лісів.

Ти ж пропадеш у просторах Вест-Інду

На п’ять, на десять чи на двадцять літ,

Твоя зів’яне з горя Розалінда,

І у сльозах покине білий світ.

Ти ж крові тут залишиш ціле море!

Держави перетвориш на сміття!

Не раді тут тобі, конкістадоре.

Іди додому і плоди життя.



Привид

Потворний привид

Вічної зими

У вікна заглядає,

Шкірить ікла.

Бо він лихий

Від того, що є ми

На цій Землі,

І досі ще не зникли.

Він хоче крові.

Він без жертв – ніхто.

Його дратують

Розуміння лиця.

І тішиться Верховне Шапіто,

Нікчемним блазням все

«яка різниця?»


За сріблотканим океаном...

За сріблотканим океаном,

Де пахнуть цитрусом віки,

Прозорим ранішнім туманом

Мої клубочаться думки.

А в небі – крила лебедині,

А у квітках – бджолиний труд,

Тож не шукай мене, людино,

В холоднім натовпі отут.


А хмари йшли із моря воду пити...

А хмари йшли із моря воду пити,

І щось шуміло поруч, у ліску,

А ми на пляжі, ще маленькі діти,

Величні замки зводили з піску.

В нас не було і крихітки печалі,

Дзеленькав сріблом кожен голосок,

Бо ми не знали, ми іще не знали

Наскільки ненадійний той пісок.




Не тлій зажурою, Адаме...

Не тлій зажурою, Адаме,

І безнадією не тлій:

Земля вагітніє плодами,

Вона прекрасна, друже мій!

Тож не ховай у сльози очі,

Без того вистачає смут,

Едем є скрізь, як сам захочеш

І не поскупишся на труд.



Сьогодні вечір добрим є...

Сьогодні вечір добрим є.

Сьогодні вечір – старомодний:

Неквапно час копитом б’є,

І світ до радості голодний.

Повільно падають зірки,

Душа мугикає колядку.

Тепло торкається щоки,

Тепло безмовності і згадки.


Пішли дивитись грудню в очі...

Пішли дивитись грудню в очі,

Він у лісах давно заліг,

Де ієрогліфи сорочі

Зоря насипала на сніг.

Там вітер довгі монологи

Читає тіням самоти,

Там в кожнім дереві – епохи,

Живі історії, світи!

Там кожне судження – пророче,

Усі незлагоди – мов дим.

Пішли дивитись грудню в очі,

Пішли мовчати разом з ним.



У цій звичайній, ніби, даті...

У цій звичайній, ніби, даті,

У переораному дні,

Безмежне море благодаті

Відчути випало мені.

Летіло сонце у блакиті,

Манячив ліс на стороні,

Я був живий у цьому світі,

І світ живим був у мені.



Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
266
предыдущая
следующая